 |
|
Характеристика основних стратегій поведінки
1. Примушення (боротьба, суперництво)
Той, хто вибирає дану стратегію поведінки, перш за все виходить з оцінки особистих інтересів у конфлікті як високих, а інтересів свого суперника - як низьких. Вибір стратегії примусу у кінцевому підсумку зводиться до вибору: або інтерес боротьби, або взаємини.
Вибір на користь боротьби відрізняється стилем поведінки, який характерний для деструктивної моделі. За такої стратегії активно використовуються влада, сила закону, зв'язку, авторитет і т. д. Вона є доцільною і ефективною у двох випадках. По-перше, при захисті інтересів справи від посягань на них з боку конфліктної особистості. Наприклад, конфліктна особистість некерованого типу часто відмовляється від виконання непривабливих завдань, «звалює» свою роботу на інших і т. і. І по-друге, при загрозі існуванню організації, колективу. У цьому випадку складається ситуація «Хто кого ...».Особливо часто вона виникає в умовах реформування підприємств та установ. Нерідко при реформуванні організаційно-штатної структури підприємства (установи) передбачувані «вливання» одних підрозділів в інші носять необґрунтований характер. І в цих випадках людина, яка відстоює інтереси таких підрозділів, повинна займати жорстку позицію.
2. Догляд
Стратегія догляду відрізняється прагненням піти від конфлікту. Вона характеризується низьким рівнем спрямованості на особисті інтереси й інтереси суперника і є взаємною. Це по суті справи взаємна поступка.
При аналізі даної стратегії важливо враховувати два варіанти її прояви:
а) коли предмет конфлікту не має істотного значення ні для одного з суб'єктів і адекватно відображено в образах конфліктної ситуації;
б) коли предмет спору має істотне значення для однієї або обох сторін, але занижений в образах конфліктної ситуації, тобто суб'єкти конфліктної взаємодії сприймають предмет конфлікту як несуттєвий. У першому випадку стратегією догляду конфлікт вичерпується, а в другому випадку він може мати рецидив.
Міжособистісні відносини при виборі даної стратегії не піддаються серйозним змінам.
3. Поступка (а не Уступка)
Людина, що дотримується цієї стратегії, так само як і в попередньому випадку, прагне піти від конфлікту. Але причини «відходу» в цьому випадку інші. Спрямованість на особисті інтереси тут низька, а оцінка інтересів суперника висока. Інакше кажучи, людина, що бере стратегію поступки, жертвує особистими інтересами на користь інтересів суперника.
Стратегія поступки має деяку схожість і зі стратегією примусу. Ця схожість укладено у виборі між цінністю предмету конфлікту і цінністю міжособистісних відносин. На відміну від стратегії боротьби, в стратегії поступки пріоритет віддається міжособистісним відносинам.
При аналізі даної стратегії слід враховувати деякі моменти.
• Іноді в такій стратегії відбивається тактика рішучої боротьби за перемогу. Уступка тут може виявитися лише тактичним кроком на шляху досягнення головної стратегічної мети.
• Уступка може стати причиною неадекватної оцінки предмету конфлікту (заниження його цінності для себе). У цьому випадку прийнята стратегія є самообманом і не веде до вирішення конфлікту.
• Ця стратегія може бути домінуючою для людини в силу його індивідуально-психологічних особливостей. Зокрема, це характерно для конформістської особистості, конфліктної особистості «безконфліктного» типу. У силу цього стратегія поступки може надати конструктивного конфлікту деструктивну спрямованість.
При всіх виділених особливості стратегії поступки важливо мати на увазі, що вона виправдана в тих випадках, коли умови для вирішення конфлікту не дозріли. І в цьому випадку вона веде до тимчасового «перемир'я», є важливим етапом на шляху конструктивного вирішення конфліктної ситуації.
4. Компроміс
Компромісна стратегія поведінки характеризується балансом інтересів конфліктуючих сторін на середньому рівні. Інакше її можна назвати стратегією взаємної поступки.
Стратегія компромісу не псує міжособистісні відносини. Більш того, вона сприяє їх позитивному розвитку.
При аналізі даної стратегії важливо мати на увазі ряд істотних моментів.
• Компроміс не можна розглядати як спосіб вирішення конфлікту. Взаємна поступка часто є етапом на шляху пошуку прийнятного рішення проблеми.
• Іноді компроміс може вичерпати конфлікт ситуацію. Це наступає при зміні обставин, що викликали напруженість. Наприклад, два співробітники претендували на одну й ту ж посаду, яка повинна звільнитися через півроку. Але через три місяці її скоротили. Предмет конфлікту зник.
• Компроміс може приймати активну і пасивну форми. Активна форма компромісу може проявлятися в ув'язненні чітких договорів, прийняття якихось зобов'язань і т. п. Пасивний компроміс - це не що інше, як відмова від будь-яких активних дій по досягненню певних взаємних поступок в тих чи інших умовах. Інакше кажучи, в конкретних умовах перемир'я може бути забезпечено пасивністю суб'єктів конфліктної взаємодії. У попередньому прикладі компроміс між двома співробітниками полягав у тому, що ніхто з них не робив ні прямих, ні непрямих активних дій по відношенню один до одного. Через три місяці посаду, на яку вони претендували, була скорочена, кожен залишився при своїх інтересах, а відсутність непотрібних «баталій» дозволило зберегти між ними нормальні стосунки.
Аналізуючи стратегію компромісу, слід мати на увазі й те, що умови компромісу можуть бути уявними, коли суб'єкти конфліктної взаємодії досягли компромісу на основі неадекватних образів конфліктної ситуації.
Поняття «компроміс» близько за своїм змістом до поняття «консенсус».Подібність їх полягає в тому, що і компроміс і консенсус за своєю сутністю відображають взаємні поступки суб'єктів соціальної взаємодії. Тому при аналізі та обґрунтуванні стратегії компромісу важливо спиратися на правила і механізми досягнення консенсусу в соціальній практиці.
5. Співпраця
Стратегія співробітництва характеризується високим рівнем спрямованості як на власні інтереси, так і на інтереси суперника. Дана стратегія будується не тільки на основі балансу інтересів, а й на визнання цінності міжособистісних стосунків.
Аналізуючи стратегію співпраці у конфліктному взаємодії, слід враховувати деякі обставини.
• Особливе місце у виборі даної стратегії займає предмет конфлікту. Якщо предмет конфлікту має життєво важливе значення для одного або обох суб'єктів конфліктної взаємодії, то про співробітництво не може бути й мови. У цьому випадку можливий лише вибір боротьби, суперництва. Співпраця можлива лише в тому випадку, коли складний предмет конфлікту допускає маневр інтересів протиборчих сторін, забезпечуючи їх співіснування в рамках виниклої проблеми і розвиток подій у сприятливому напрямку.
• Стратегія співробітництва включає в себе всі інші стратегії (догляд, поступка, компроміс, протиборство).При цьому інші стратегії в складному процесі співробітництва відіграють підлеглу роль, вони більшою мірою виступають психологічними факторами розвитку взаємин між суб'єктами конфлікту. Наприклад, протиборство може бути використано одним з учасників конфлікту як демонстрація своєї принципової позиції в адекватною ситуації.
Будучи однією з найбільш складних стратегій, стратегія співпраці відображає прагнення протиборчих сторін спільними зусиллями вирішити проблему, що виникла.