Главная | Обратная связь

Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.

Сім'я релігійного права формується на основі власного спе­цифічного праворозуміння, заснованого на релігії. Право фор­мується і діє на основі релігійних догм і доктрин. Головним суб'єктом права, згідно з релігійно-правовою доктриною, виступає божественна воля.

Найважливіша особливість релігійного права полягає в тому, що сфера його поширення залежить від належності до релігійної общини (або через дотримання певних принципів, як в індуському праві) незалежно від місця проживання чи знаходження.

Особливістю релігійного права, що відрізняє його від інших правових систем, є поєднання в ньому релігійних і власне юри­дичних засад, що позначились на специфіці його джерел і струк­турі, механізмі дії та праворозумінні. Дана особливість вияв­ляється й у тому, що для реалізації правової норми необхідна її відповідність не тільки основоположним правовим, але і, перш за все, релігійним принципам.

До цієї групи правових систем входять іудейське право, ін­дуське право і ісламське право.

Іудейське право, як різновид релігійного права, є сукупністю релігійних, етичних і правових норм, принципів і правил, що склалися на основі релігії іудаїзму, підтримуваних єврейською державою (хоча тривалий час іудейське право функціонувало за відсутності єврейської держави).

Особливості іудаїзму як релігії взагалі, і іудейського права зокрема, пояснюються складною історичною долею єврейського народу, який ще в стародавні часи втратив не тільки свою державу, але й землю предків, і вимушений був жити на території інших держав. Пристосовуючись до культури інших народів, він зберіг свою самобутність, віру і самосвідомість, а також правову систему.

Основні джерела іудейської релігії виступають і джерелами іудейського права, головними з яких є Божественне откровения — Біблія. Перші п'ять книг Біблії — П'ятикнижжя (Тора) — серед джерел іудейського права мають особливе значення.

Іудейське право виступає як право общини, оскільки поши­рення його норм залежить від належності до єврейської общини, що сформувалася на основі іудаїзму. Воно є важливою складовою правової системи Ізраїлю, що утворилася в 1948 р. як світська правова система.

Індуське право є різновидом права релігійного типу і базується на індуїзмі як сукупності філософських, релігійних і соціальних переконань.

Історія розвитку індуського права пов'язана з історією ви­никнення його джерел. Перш за все, це веди, смріті, а також дхармашастри і нібандхази.

Індуське право, перш за все, регулює приватний статус ін­дусів, зокрема сімейні правові відносини, спадкові правові відно­сини, деякі інститути цивільних правових відносин та ін.

За свою багатовікову історію індуське право зазнало спочатку ісламського впливу (XIV—XVII ст.), потім англійського колоніаль­ного впливу (XVII — перша половина XX ст.). Якщо в першому періоді не відбулося ісламізації індуського права, то в другому періоді можна говорити про формування англо-індуського права. На цьому етапі відбувається формування національної правової системи Індії, з'являються нові галузі права, а також формується її сучасна судова система. І, нарешті, з колоніальним періодом пов'язана поява перших кодексів і основоположних законів, що регулюють різні галузі права.

Важливим етапом на шляху розвитку як індуського права, так і національної правової системи Індії (ці поняття не є синонімами), є проголошення незалежності Індії в 1947 p., а також прийняття Конституції Індії в 1950 р.

До структури сучасної правової системи Індії входить класичне індуське право, ісламське право, а також так зване територіальне право, тобто симбіоз територіального і персонального типів права.

Ісламське право є ще однією релігійною правовою системою. Норми, що містяться в ісламському праві, поширюються на ін­дивідів, які належать до ісламської общини. Ісламське право повністю базується на релігії ісламу, тому розрізняти правові і релігійні норми достатньо складно. Основними джерелами іслам­ського права є Коран і Сунна, які по суті виступають основою всієї ісламської релігії й цивілізації.

Згідно з ісламською релігійною доктриною, правові приписи розглядаються як складова єдиного, божественного порядку і закону, яким управляється весь світ. Суб'єктом права є лише Аллах, а мусульманин уважається носієм установлених Богом обов'язків.

Норми ісламського права регулюють в основному особистий статус мусульманина, тобто сфери приватного права, хоча питання публічного права теж знаходяться у фокусі ісламського права.

У XIX—XX ст. під впливом змін, що відбувалися у світі, відбу­лося реформування ісламського права, унаслідок чого воно адап­тувалося до сучасних умов.

Поняття «ісламське право» і «правова система ісламських де­ржав» у своїй основі не збігаються, оскільки правова система цих держав визнає дуалізм, тобто існування, разом із положеннями класичного ісламського права, запозичених положень з інших пра­вових систем.