Главная | Обратная связь

Психологія дитини немовлячого віку

Зріст дитини до кінця 1-го року життя збільшується в 1,5 рази, а вага становить 10 кг. Змінюються і пропорції тіла: голова становить 1/4 частину від довжини тіла, 1/3 – руки, ноги від довжини тіла, ріжуться молочні зуби. Вага мозку становить 850-900 г, розвиваються мозкові частини аналізаторів, виникають зв’язки між різним ділянками мозку, кори.

 

Після появи комплексу пожвавлення поведінку дитини зумовлюють уже не органічні потреби, а передусім соціальна за своєю потреба в людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру і здійснюється під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Експеримент Тропіка "Кам'яне обличчя"

Батьків попросили погратися зі своїми 3-місячними дітьми. '/ різних парах дорослий-дитина гра протікала по-різному: одні пари контактували між собою активно, інші поводилися дуже спокійно. Однак кожну пару влаш­товувала своя манера поведінки, оскільки вона вже стала звичною і для дитини, і для дорослого. Коли малята хотіли відпочити від активних дій, вони відверталися або закривали очі.

Цієї миті експериментатор просив дорослих припинити спілкування з дітьми, надавши своєму обличчю застиглого чи відсутнього виразу. У ді­тей це викликало подив, і вони намагалися вплинути на дорослих посміш­кою, агуканням та руховою активністю. Проте дорослі зберігали скам'яні­лий вираз обличчя. Через кілька хвилин поведінка дітей змінилася: хтось реагував на байдужість дорослого пхиканням, що переходило у нестримний плач, у інших текла слина і розпочиналася гикавка (усе це — очевидно мимо­вільні реакції).

Хоча дорослий залишався поруч, він раптово ставав емоційно недо­ступним — зміна, з якою немовляті було важко впоратися. Наприкінці екс­перименту дорослий відновлював звичну гру з дитиною, доки до неї не по­вертався гарний настрій.

Цей експеримент демонструє вагомість і важливість емоційного спіл­кування між батьками й немовлятами.

 

Специфічна реакція посмішки на обличчі матері є свідченням того, що соціальна ситуація психічного розвитку немовляти уже сформувалася. Л.С. Виготський назвав її ситуацією «МИ». За словами Л.С. Виготського, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Йдеться про нерозривну єдність дитини і дорослого. Немовля нічого не може без дорос­лого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність дорослого, який піклується про нього. Загалом — це ситуація потреби у комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Б. Ельконін, пустушка та погойдування — своєрідні ерзаци, замінники присутності дорослого, що пода­ють немовляті сигнал: "Усе спокійно!', "Усе гаразд!', "Я— тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти й дорослого приховує у со­бі протиріччя: дитина відчуває максимальну потребу в дорослому і водночас не володіє специфічними засобами впливу на нього. Зняття зазначеного протиріч­чя призводить до зникнення соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір'ю спричиняє виникнення ново­го типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкуваннядитини й матері. Згідно з дослідженнями Д.Б. Ельконіна й М. І. Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

 

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.

Після Другої світової війни у психології з'явилося поняття «госпіталізм», за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і, внаслідок цього утримувалися в лікарнях або дитячих будинках. Р.Спітц, приміром, звертає увагу на численні симптоми порушення поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим.

Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім не­гативно впливають не розвиток мовлення дитини формування її пізна­вальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки лю­бові (й у якій формі) вона сама отримала.

Ганна Фрейд, вивчаючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися у дитячих будинках, дійшла висновку: що у підлітковому віці вони були не здатні вступати у вибіркові стосунки з дорослими та одноліт­ками, зате більшість намагалася встановити тісні взаємини "дитина-мати" з будь-ким із дорослих.

Спостерігаючи за розвитком дітей у сучасних закритих дитячих уста­новах, педіатр Е. Піклер знайшла нові симптоми госпіталізму. Вона пише, що на перший погляд ці діти справляють гарне враження. Вони слухняні, зазвичай зайняті грою, по вулиці йдуть парами, не розбігаються, не затри­муються, не набридають своїми вимогами дорослим, їх можна легко роздяг­нути чи одягнути. Однак у таких дітей цілком відсутня вольова поведінка, власна ініціатива.

Дослідження М. і. Лісіної, що фундуються на ідеях Л.С. Виготського, довели, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності дитини до матері, а в організації спілкування; у формуванні специфічно людських потреб, керуванні орієнтувальною діяльністю дитини. Тобто, важ­ливе значення має присутність не матері як біологічного фактора, а дорос­лого як конкретного носія людської культури й способів її освоєння.

На основі цих теоретичних концепцій вдалося зробити важливі кроки у педагогічній практиці, спрямовані на виведення дітей зі стану госпіталізму. Наприклад, дослідження М. Ю. Кістяковської довели, що діти, які перебували під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому серйозно відстава­ли не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку, наздоганяли своїх ровесників після того, як вдавалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повно­цінного психічного розвитку.

 

Д.Б.Ельконін писав: «Перше, що ми повинні виховувати у наших дітей і що розвивається протягом усього дитинства – це потреба дитини в людині, спочатку в матері, в батьку, потім в друзях, товаришах, в колективі і нарешті – в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно розмовляти, посміхатися, розповідати казки, не посилаючись на те, що дитина ще не розуміє того, що говорить дорослий».

Перший рік життя формує у дитини основу довіри або недовіри до зовнішнього світу (Е.-Г. Еріксон). «Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до дитини викликає забруднення у гармонійному розвитку дитини», - Г.Бронсон.

 

Як результат, швидко розвиваються ті форми активності й функції, які покликані забезпечувати задоволення природних і соціальних (передусім у спілкуванні з дорослими, у нових враженнях) потреб дитини. Інтенсивно формується нервова система. Під час утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головною мозку відбува­ються процеси аналізу й синтезу зовнішніх сигналів.

1.Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голів­ку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки.

2.Уже на третьому-четвертому місяці вона демонструє хапальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предме­тів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії погано скоординовані, та згодом починають співвідноситись із розташуванням, розмірами та формою різних предметів.

Така активність дитини призводить не лише до формування необхідних рухо­вих навичок, але й забезпечує інтеріоризацію орієнтувальних дій у зорове сприй­мання.

Водночас із формуванням хапальних рухів у дитини розвивається спромож­ність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стука­ти тощо), що послуговує основою для ознайомлення з різноманітними властиво­стями речей та розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово виникає тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

 

ПРИМІТКА (УТОЧНЕННЯ):

Основні віхи фізичного розвитку немовляти і середньостатистичні терміни їх виникнення:

1 місяць – піднімає підборіддя;

2 – піднімає груди;

3 – тягнеться до предмета і промахується;

4 – сидить з підтримкою;

5-6 – захоплює предмети рукою;

7 – сидить без підтримки;

8 – сідає самостійно без підтримки;

9 – стоїть з підтримкою, повзає на животі;

10 – повзає на руках, колінах, ходить тримаючись двома руками;

11 – стоїть без підтримки;

12 – ходить, тримаючись однією рукою.

 

В цей час надзвичайно швидко розвиваються сенсорні системи дитини, випереджаючи розвиток рухів, а тому поведінка дитини контролюється її відчуттями і сприйманнями:

4 місяці – реакція на новизну, довго дивиться на новий предмет, активно реагує голосом на побачене, зорове зосередження до 7-8 хв., нове може викликати страх;

6 – активний інтерес до кольорів, тягнеться до червоної пляшечки, з якої годують;

8 – сприймає глибину й починає плакати;

9 – розрізняє основні кольори – синій, жовтий, червоний, зелений та форми тіл – куб, куля, призма, циліндр, конус.

Інформацію про оточуючу дійсність дитина дістає за допомогою зорового, слухового аналізаторів, кінестетичний, статичний, вестибулярний та ін. відіграють підпорядковану роль, розглянемо на прикладах:

7 місяців – реагують на музичні мелодії, розпізнають різні шуми - стук, дзвінки, голоси тварин, що викликає у них різноманітні емоції;

3 – розрізняють інтонацію людського голосу – стимулюючу, заохочуючу, забороняючу;

6 – виникає акт хапання, рука з кулачка розкривається, завдяки цьому у дитини виникає предметне сприймання, що пов’язано з виникненням зорово-тактильно-кінестетичних зв’язків в мозку і є важливим для орієнтування дитини в просторі.

Відтепер дитина починає маніпулювати предметами – стукає, штовхає, розхитує, обмацує – пізнає особливості предметів.

10-14 місяців – виникають функціональні дії: нанизування, відкривання, вкладування – дитина відтворює ці дії на всіх можливих об’єктах.

Спілкування дитини з дорослим набуває іншого характеру – спілкування з приводу предмета або ситуативно-ділове.

Із простягнутої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест, за допомогою якого зароджується слово, - Л.С.Виготський.

3 місяці – звуки «к», «кххх», гулить – «гу», «агу»;

4 місяці – відтворює ритм колискової пісні на будь-який голосний;

6 місяців – лепече, відтворює різні склади, що вдосконалює роботу артикуляційного апарату, дихання;

в цей час дорослі повинні створювати умови для розвитку розуміння мови, задавати запитання типу «де баба?», що викликає зорову орієнтувальну реакцію у дитини і виникнення зв’язку між словом і об’єктом. Цей зв'язок і є початковою формою розуміння мови. У 12 місяців дитина вимовляє від 4-10-15 слів; хлопчики «німіші» від дівчаток. Пасивний словник дитини значно більший.

Головні новоутворення віку:

- прямоходіння;

- розвиток мовлення;

Мову однорічної дитини Л.С. Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою вона є спілкуван­ням, за змістом —емоційно-безпосереднім зв'язком із дорослими та ситуацією.

- предметна діяльність

 

На кінець 12 місяця дитина переживає кризу 1-го року життя, яка виникає внаслідок суперечностей між тим, що вона хоче, а хоче діяти самостійно, і тим, що вона може, вміє (а вміє не все, тому дорослі багато чого забороняють і обмежують самостійність дитини). Обмеження самостійності призводить до афектів з боку дитини: крик, плач, вередування, тупотіння ногами. Тому дорослі повинні надати самостійності дитині – робити не за неї, а робити разом з дитиною. Внаслідок кризи 1-го року життя дитина переходить від емоційного спілкування до предметної діяльності.

3.