Главная | Обратная связь

Джерела латиноамериканського права

Джерела латиноамериканського права майже аналогічні дже­релам романо-германського права. Згідно з латиноамериканською правовою доктриною, під джерелами права розуміються тільки ті джерела, завдяки яким формулюються правові норми, що сприяють їх сприйняттю. Як основні джерела права виступають закони, акти делегованого законодавства і підзаконні акти. Судова практика, звичай, доктрина і загальноправові принципи вважаються, відповідно, неосновними джерелами права.

Усі джерела права формують єдину систему, яка очолюється законом. Іншими словами, головним джерелом права є закон, що регулює основні сфери життя суспільства. У системі законодавства конституційні норми займають чільне місце. У латиноамериканських державах уже давно (з початку XIX ст.) склалася практика і традиція конституційного будівництва. Незважаючи на конституційну нестабільність у цих державах, саме конституції належало і належить чільне місце в системі джерел права.

У всіх державах прийняті і діють писані конституції, серед яких найстарішою на латиноамериканському континенті є Кон­ституція Болівії 1826 р. Конституцію Аргентини було прийнято в 1853 p., а діє вона в новій редакції 1994 р. Конституцію Мексики було прийнято в 1917 p., Конституцію Бразилії — в 1934 р. (нова редакція 1988 p.), Конституцію Чилі — 1980 р [12, C. 96].

Латиноамериканські конституції побудовані, як наголошува­лося, на запозичених правових положеннях і принципах, пере­важно орієнтованих на Конституцію США. Конституції латино­американських держав називають ще розгорненими конституціями, завдяки їх значному обсягу і деталізації правових норм, закріп­лених у них.

У системі законодавства особливе місце займають кодекси, побудовані переважно на основі романо-германських моделей ко­дифікації. Укладачі цивільних кодексів у більшості держав Ла­тинської Америки зазнали сильного впливу ЦК Франції, більш того, в деяких з них він був відтворений майже текстуально (ЦК Гаїті 1825 р., ЦК Домініканської Республіки 1884 p.). Першим ко­дексом, як уже наголошувалося, що проклав шлях кодифікації в державах Латинської Америки, був цивільний кодекс Чилі 1855 р [12, C. 98].

У державах Латинської Америки поширено делеговане зако­нодавство. Це зумовлено як президентською формою правління, так і існуванням на певних етапах історії цих держав дикта­торських режимів, при яких багато функцій, що належали законо­давчій владі, переходили до президентів і військових диктаторів. Наприклад, у період існування військового режиму в Аргентині верховний суд визнав силу закону за декретами, що приймалися урядом.

Судова практика відіграє допоміжну роль у системі джерел права, її роль як джерела права в різних національних пра­вових системах держав Латинської Америки різна. Наприклад, у Мексиці існує так званий інститут обов'язкового прецедентного права, який означає, що рішення деяких вищих судів, зокрема верховного суду і колегіальних окружних судів, є обов'язковими для застосування надалі, як для них самих, так і для нижчих судових інстанцій.

В Аргентині пленарні рішення апеляційних судів є обов'язковими для нижчих судових органів. За судовими органами Бразилії виз­нається можливість застосування права, а не його створення. Верховний суд виступає як джерело одноманітного тлумачення формулювань правових норм. Таким чином, у Бразилії судова практика не є джерелом права.

Звичай як джерело латиноамериканського права є допоміжним, другорядним і має субсидіарний характер.

Роль звичаю як джерела латиноамериканського права варіюється від країни до країни. В одних країнах, наприклад в Аргентині і Бразилії, роль звичаю як джерела права більш значна, ніж в інших державах.

Характеризуючи звичай як джерело латиноамериканського права, необхідно звернути увагу на специфіку регулювання від­носин із корінним населенням — індіанцями. Зокрема Консти­туція Бразилії 1988 р. визнає їхню соціальну організацію, звичаї, мови, вірування і традиції, а також первинне право на землю, традиційно ними займану. Індіанці, їх співтовариства і організації виступають законною стороною в суді при захисті своїх прав і інтересів, причому в цих випадках прокуратура бере участь у розгляді справи на всіх стадіях процесу [16, C. 64].

Доктрина як система різних правових теорій і вчень також є джерелом латиноамериканського права. Більшість правових по­нять і термінів, а також методів дослідження і тлумачення права, формувалася і модернізувалася в рамках правової доктрини, що впливає на законотворчу і правозастосовну діяльність у цих державах.

Загальноправові принципи також є джерелами латиноамери­канського права. Такі принципи, як принцип суверенітету, захисту основних прав і свобод, рівність усіх громадян перед законом, що отримали конституційне закріплення і впливають як джерело права на різні сфери правового життя цих держав.

Окрім вищеназваних джерел, особлива роль у цій системі належить міжнародно-правовим нормам. В умовах інтегра­ції Латинської Америки з іншими державами світу визнання цього джерела основним є необхідною умовою. Так у Конс­титуції Аргентини проголошується, що конституція, закони і договори з іноземними державами є вищими законами нації. Більше того, закріплюється пріоритет міжнародних договорів над законом.