Главная | Обратная связь

Наполеонівські війни в період консульства та імперії

Наполеонівські війни - війни Франції, які вона вела в період кон-сульства (1799 - 1804) та імперії (1804 - 1815). Війни ці велися в інтересах нової військової та ци-вільної аристократії Франції і ма-ли загарбницький характер. Ста-вилося за мету захоплення тери-торій та джерел сировини, розши-рення ринку збуту для французь-ких товарів. З наполеонівськими війнами - при всій їхній агресив-ності —примхливо поєднувалася і де-щиця прогресивного, оскільки вони розчищали шлях для демократично-го розвитку європейських країн (лік-відація багатьох десятків дрібних держав у Німеччині, запроваджен-ня в деяких країнах «Кодексу На-полеона», конфіскація і розпродаж частини монастирських земель, скасування привілеїв для дворян-ства тощо).

Однак у міру посилення агресив-ності прогресивний елемент зменшувався і вирішального значення набувала боротьба за військово-політичні та торгово-промислові переваги Франції в Європі. Народи Європи сприймали Наполеона як агресора, вели проти нього націо-нально-визвольні війни.

1805 року було створено третю анти французьку коаліцію у складі Англії, Австрії, Росії, Швеції. Війна з нею не обіцяла бути легкою. Нова коаліція відрізнялася від пер-ших двох. По-перше, вона станови-ла собою могутню військову силу і могла рекрутувати більше пів-мільйона солдатів. По-друге, вона була сильнішою і політичне, бо проголошувала за мету війну не проти Франції та її народу, а тільки проти Наполеона І та його загарб-ницької політики. 21 жовтня 1805 року поблизу мису Трафальгар (Іспанія) англійський флот під ко-мандуванням адмірала Нельсона зустрів об'єднаний франко-іспанський флот. Англійська ескадра посту-палася противникові у кількості, але переважала його своєю підготовкою. Нельсон вступив у бій за чітко роз-робленим планом. Дві колони анг-лійських кораблів розрізали стрій кораблів противника на дві групи і оточили їх. Нельсон довів, що він ве-ликий флотоводець, однак за годи-ну до закінчення бою загинув. Напо-леон лютував. Було знищено його ідею вторгнення в Англію.

Зовсім інша картина складалася на сухопутному театрі воєнних дій. Наполеон діяв за встановленою схе-мою — стрімке, швидке пересування і знищення сил противника частина-ми. Капітулювала оточена в м. Ульмі австрійська армія (20 тис. полоне-них). Французи взяли Відень, але цим війна не закінчилася. Підходи-ли головні сили російських військ, командувати об'єднаною австро-ро-сійською армією було призначено досвідченого М. І. Кутузова (1745 -1813), генерала суворовської школи. Мудра військова стратегія Кутузова збирання сил і вибору потрібного місця й часу битви зіткнулася з не-терплячим і войовничим настроєм російського царя Олександра І та імператора Австрії Франца І. А Наполеон наполегливо поширював чутки буцімто прагне миру через поганий стан французької армії. Союзники вирішили дати бій попри заперечення Кутузова.

Дві доби напередодні битви під Аустерліцем Наполеон ретельно, то на коні, то пішки, вивчав місцевість. Вечірні години перед битвою він провів серед солдатів. Розташування військ та їхні дії були продумані. Наполеона не бентежи-ло те, що він мав 73 тисячі бійців, а противник—85 тисяч. Настав ранок 2 грудня 1805 року. Зійшло, як говорив потім Наполеон, «сонце Аус-терліца». Австро-російська армія пішла в атаку й одразу ж потрапи-ла в пастку. Правий фланг фран-цузів, яким командував маршал Дану, почав повільно відступати, але в певний момент Наполеон ки-нув проти ослабленого центру австро-російської армії свої головні сили під командуванням маршала Суль-та. Стрімким ударом Сульт про-рвав лінію оборони і розітнув союз-ну армію навпіл. Одночасно марша-ли Ланн і Мюрат ударили з лівого флангу і почали обходити противни-ка з півдня. Маршал Даву перейшов від оборони до контрнаступу. Армія союзників була розчленована, дезор-ганізована і розбита. Австрійські і російські війська кинулися врозтіч з поля програної битви. Наступного дня Франц І поспішив укласти пе-ремир'я. Наполеон поставив вимо-гу вивести російські війська з авст-рійської території.

Англія і Росія продовжували вести війну. У вересні 1806 року до них приєдналася Пруссія. Утворилася четверта антифранцузька ко-аліція. Прусський король Фрід-ріх-Вільгельм III (1770 - 1840) був боязким, нерішучим і як вог-ню боявся Наполеона І. «Воєнну партію» в Пруссії очолювала його дружина, красуня королева Луїза. У палаці Гогенцоллернів і віталь-нях прусської аристократії почали запевняти, що прусська армія -найсильніша у світі. Цими розмова-ми в Берліні так захопилися, що 2 жовтня 1806 року пред'явили Франції ультиматум - відвести війська за Рейн. Наполеон навіть до кінця не дочитав ноту, і вже через три дні французька армія вируши-ла в Пруссію.

Прусська армія звикла відбивати чітко крок на плац-парадах, але була зовсім не підготовленою до ведення сучасної на ті часи війни. Громіздка, неповоротка, обтяжена нескінченними обозами, вона пе-ресувалася навдивовижу повільно.

14 жовтня 1806 року відбулася ви-рішальна битва. Наполеон під Ієною зустрівся з меншою части-ною прусської армії і без труднощів розгромив її. В ті ж години інший бій розгорівся під Ауерштедом. Тут корпус маршала Даву зіткнувся з головними силами прусських військ. Рішучість Даву, одного з найталановитіших маршалів напо-леонівської армії, і бездарність прус-ських генералів забезпечили пере-могу французів. Рештки двох армій змішалися на одній дорозі і це до-вершило катастрофу. Французькі війська окупували Пруссію.

Ще 1793 року Іспанія увійшла в коаліцію європейських держав про-ти революційної Франції. Однак невдовзі іспанські війська зазнали поразки, і французька армія всту-пила на терени країни. Від повного розгрому Іспанію врятував перево-рот 9 термідора (27 липня 1794'р.). Підписаний 1795 року Базельсь-кий мир став національним при-ниженням для Іспанії. Країна по-трапила під вплив Франції й укла-ла з нею військовий союз, умовою якого був вступ у війну проти Англії, а потім участь у війнах, які вела Франція в періоди Директорії і кон-сульства.

Перемога біля Байлена стала сиг-налом до повстання в Португалії. В серпні 1808 року тут з'явилися англійські війська. Капітулювала в м.Сінтре французька армія, яка сто-яла в Португалії. Дві капітуляції імператорської армії упродовж двох місяців свідчили про те, що на Піре-нейському півострові Наполеон зіткнувся не з найманою армією, а з народом, який повстав. За прикла-дом Іспанії європейські народи по-чали підніматися на боротьбу з на-полеонівським гнітом.

У жовтні 1808 року Наполеон по-слав за Піренеї свої регулярні війська і сам очолив вторгнення 200-тисячної армії. Ніби вогненний смерч, пройшла вона через Іспанію, знищуючи все на своєму шляху. На-полеон кинув проти Іспанії все най-краще, що вш мав. У самий розпал іспанського походу надійшла звіст-ка, яка змусила Наполеона змінити плани і, не завершивши кампанію, вирушити до Парижа. Його повідо-мили, що Австрія зосереджує на кор-доні з Баварією (Південна Німеччи-на) та Італією великі сили і що не сьо-годні, так завтра слід очікувати війни з п'ятою коаліцією.

Монархія Габсбургів була головним ініціатором створення антифран-цузьких коаліцій. Але війни, які вона вела проти революційної Франції, а потім проти Наполеона, були невдалими. Вшна, яку Австрія почала проти Франції у квітні 1809 року, була не схожою на впши 1796 - 1797, 1799, 1800 і 1805 років. Ав-стрійська армія мала бойовий настрш і волю до перемоги.

В бою під Екмюле австрійській армії було завдано поразки. Напо-леон дістав легке поранення в ногу, але залишився в строю. Шлях на Відень був відкритий і французькі вшська зайняли місто. Втім, окупа-цію столиці австрійці не сприйня-ли за кінець війни, невдача не зла-мала духу народу. З острова Лобау, розміщеного в рукаві Дунаю, звівши легкий понтонний міст, Наполе-он переправив свою армію на пра-вий берег і атакував австрійську армію між Асперном і Есслінгом. Дводенна битва була безприкладне жорстокою і кровопролитною: по-зиції по кілька разів переходили з рук у руки, але, попри всі зусилля та втрати французів, закінчилася поразкою армії Наполеона. Асперн і Есслінг залишилися в руках австршців; французька армія, з ве-ликими труднощами зберігаючи по-рядок, мусила відступати. Поразки цього разу зазнав не рядовий гене-рал, а сам імператор. Престижу імперії було завдано великої шкоди. Наполеон почав готуватися до ви-рішального бою.

5-6 липня 1809 року відбулася битва під Ваграмом, яка відзнача-лася крайньою жорстокістю. Втра-ти обох сторін були великі. У ній На-полеон застосував нову тактику — удар тараном: для прориву центру противника були послані зімкнути-ми рядами три дивізії, які прорва-ли його фронт. Це мало вирішаль-не значення. Австршська армія не була ні знищена, ні потрощена. Вона відступила, зберігаючи по-вний порядок і, напевне, через ко-роткий час у змозі була знову всту-пити в бш такого ж масштабу. На-полеон не наважився на новий по-єдинок — він не міг бути впевненим у переможному його кінці. Але й Франц І дуже налякався. Було ук-ладено мир. Щоб закріпити умови миру, Наполеон розлучився з пер-шою дружиною і взяв шлюб із доч-кою австрійського імператора Фран-ца Марією-Луїзою.

Франція володарювала у перемо-женій Європі. Але за зовнішньою покорою похилених голів прихову-вався невловний, потайний дух обу-рення. Наполеон не помічав, не ба-чив, що відбувається довкола нього. Усамітнившись, оточивши себе на-товпом безсловесних слуг, він був, як ніколи раніше, одиноким. З величезною, безмежною владою, зосе-редженою в його руках, розвивала-ся його зарозуміла самовпевненість. Від 1811 року, після стількох воєн і

жертв, на порядку денному стояла війна проти Росії. Наполеон почав вивчати книги про Карла XII.

Бонапарт запропонував державам коаліції мир, але дістав відм9ву. Франція знову мусила воювати. План Наполеона полягав у тому, щоб роз'єднати ворогів по черзі. Кам-панія почалася успішно. Бонапарт завдав тяжкої поразки прусській армії, але в нього не вистачило сили знищити її повністю. Він наказав маршалу Груші переслідувати во-рога 35-тисячним корпусом.

Вважаючи Пруссію уже перемо-женою, Бонапарт рушив із головни-ми силами проти англійців, які були розташовані поблизу поселен-ня Ватерлоо неподалік від столиці Бельгії - Брюсселя.

18 червня 1815 року вранці Бо-напарт наказав розпочати бій. Маршал Ней неодноразово атаку-вав висоти, на яких закріпилися англійці, але не мав успіху. Грубої помилки в цей час припустився ге-нерал Груші. Переслідуючи прус-ські війська маршала Блюхера, він не помітив, що їхні головні сили відірвалися від нього і пішли на з'єднання з англійцями.

Французи вже брали верх і май-же досягли перемоги, коли на пра-вому фланзі з'явилося велике вій-сько, яке швидко пересувалося. Бо-напарт відчув полегшення: він га-дав, що то наближаються полки Гру-ші. Але це були головні сили прус-ської армії.

Збиті з пантелику, деморалізовані раптовим ударом французи похит-нулися. Відступ перетворився на втечу. Управління боєм було втра-чене. Тільки офіцер Камбронн, який командував старою гвардією, продовжував оборонятись. Йому запропонували почесну капітуля-цію, але він вимовив свою безсмер-тну фразу: «Гвардія помирає, але не здається!» Його загін в повному по-рядку пройшов крізь ворожі війська, які розступилися перед ними. Англійські і прусські війська перейшли в контрнаступ, пере-слідували і добивали французів. Розгром був повний.

Війська союзників знову вступили на територію Франції і зайняли Па-риж. Наполеон Бонапарт після битви під Ватерлоо 22 червня 1815 року знову був змушений зректи-ся престолу і здався англійцям. Уряд Англії за згодою інших союз-них держав заслав його на острів Святої Єлени в південній частині Атлантики. 5 травня 1821 року Наполеон Бонапарт помер.

Розгром під Ватерлоо і зречення Наполеона Бонапарта спричинили другу реставрацію Бурбонів. На трон знов повернувся Людовік XVIII. Почалася політична реакція у країні. Тисячі дворян-емігрантів, які повернулися разом із Бурбона-ми, вимагали розправи над полі-тичними діячами часів революції і наполеонівського режиму, віднов-лення феодальних прав і привілеїв. Але повністю повернутись до мину-лого було вже неможливо. Франція стала конституційною монархією.