 |
|
Паризька мирна конференція 1919-1920 рр.
Наміри головних держав-переможниць на конфе-ренції. Для підготовки мирних договорів з переможеними у Першій світовій війні країнами було прийнято рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглась її проведення у своїй столиці.
18 січня 1919 р. роботу Паризької мирної конференції відкрив прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо. У ній бра-
ли участь представники 27 країн, але домінуючу роль віді-гравали Франція, Великобританія і США. На конферен-цію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій тривала громадянська війна.
Обговорення мирних угоду з переможеними країнами виявило значні протиріччя між основними учасниками пе-реговорів.
Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їх становища у світі. Із боржника вона перетвори-лась у кредитора. Економічна могутність у роки війни зросла (національне багатство у 1914р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. —489 млрд дол.), країна створила могут-ню армію і флот. Але в середині держави точилась гостра дискусія щодо мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої політики.
Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятівниками світу і привнести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у " 14 пунктах", які було оприлюд-нено 8 січня 1918 р. Ними передбачалися:
1) відкриті мирні договори;
2) свобода судноплавства;
3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;
4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити ско-рочення озброєнь;
5) справедливе врегулювання колоніальних питань;
6) визволення від німецької окупації російських тери-торій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політи-ку, вступ у "співтовариство вільних націй";
7) визволення і відбудова Бельгії;
8) повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, відбудо-ва окупованих районів Франції;
9) уточнення кордонів Італії відповідно до національних ознак;
10) надання автономії народам Австро-Угорщини;
11) визволення від німецької окупації території Руму-нії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;
12) самостійне існування турецьких та автономія інона-ціональних частин Османської імперії;
13) створення Польської держави;
14) утворення Ліги націй.
Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто прагнув створити більш справедливий і демократичний порядок, який би унеможливлював повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірва-но, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. Це спричинило зміни в настроях американців, і на виборах до конгресу 1918р. республіканці, дотримуючись ізоляціо-ністського напряму у зовнішній політиці, здобули перемо-гу. Конгрес не ратифікував жодного з мирних договорів, укладених президентом.
Великобританія ще до початку мирної конференції до-сягла своєї головної мети у війні. Німецький флот пере-став існувати. Англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем 'єр-міністром Д. Ллойд Джорджем було закріплен-ня вже досягнутого. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні
кордонів у післявоєнній Європі, на думку Ллойд Джор-джа, потрібно було виходити з принципу національного самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру шляхом роззброєння і створення Ліги націй як інструменту миру. На відміну від Вільсона, Ллойд Джордж був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.
Проте не все в Англії складалося так оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: доміні-они домоглися більшої самостійності. Індії та Ірландії було обіцяно надати самоуправління; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була ослаб-лена, фінанси і торгівля дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеч-чини, Англія із занепокоєнням спостерігала за швидким зро-станням американського флоту.
Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. На її території велися бойові дії. Із кредитора кра-їна перетворилась у боржника. У свою чергу головний боржник Франції — Росія — анулювала всі свої зобов'я-зання. Найпопулярнішим у країні стало гасло: "Німці за все заплатять!" Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув по-слабити Німеччину будь-якими засобами. Він говорив: "В Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції те-риторіях. А відтак, вона сподівалася повернути собі Ель-зас та Лотарингію. Для здійснення інших намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії і Німеччини, ство-рити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн і т. д.
Умови Версальського миру. У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною, її делегацію викликали в Париж для його вручення, і 28 червня у Версалі було підписано мир, який став основою післяво-єнного врегулювання. До тексту договору, за наполяган-ням Вільсона, було включено статут Ліги націй.
За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також віддавалися вугільні шахти Саару. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії. Бельгія після плебісциту отримувала округи Ейпен, Мальмеді і Морене, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможців (у 1923р. при-єднано до Литви), а Данціг (Ґданськ) оголошувався "вільним містом" під захистом Ліги націй.
За Версальським договором Німеччина втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна дванадця-та її населення. Вона повністю позбулася своїх колоній — їх розділили між державами-переможнишши. Країні забо-ронялося мати армію чисельністю понад 100 тис. чоловік, військово-повітряні сили і підводний флот; ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалася 15-річна окупація військами Антанти лівого берегу Рейну і демілітаризація 50-кіло-метрової ділянки на його правому березі.
За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила спла-чувати репарації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конференції у 1921 р. у розмірі 132 млрд зо-лотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22 — Великобританія і 10 — Італія.
47."Новий курс" Ф. Рузвельта(1933-1939)
Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної на-пруженості в суспільстві, спробою, що виявилася почат-ком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Рузвельта у 1933-1941 pp. Вона увійшла в історію під назвою "новий курс".
Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, тоді найбільш населеного і найбагатшого в Амери-ці, здійснив програму державної допомоги бідним, що не мала аналогів. Ставши кандидатом від демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги "забутій людині", маючи на увазі мільйони зне-долених, обіцяв американському народові "новий курс", пов'язаний із використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою. Рузвельт не мав викінченої програми і прагнув схилити на свій бік усіх невдоволених. Крім того, пообіцяв скасувати "сухий закон". Так чи інакше, а респуб-ліканська партія зазнала відчутної поразки. Рузвельт отримав 22,8 млн голосів, Гувер — 15,8. Окрім того, демокра-ти завоювали більшість в обох палатах конгресу,
Обраний президентом, Рузвельт вступив на посаду тільки 4 березня наступного року. На цей час припадає най-драматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутств американських банків. Натовпи громадян бу-квально брали їх в облогу, намагаючись врятувати свої заощадження. У ніч на 4 березня банки Нью-Йорка і Чикаго — фінансових центрів США — припинили опе-рації через нестачу готівки. Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від конгресу необхідні повно-важення, здійснив екстрену програму порятунку бан-ківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою частиною якої стало страхування дрібних і середніх депозитів. У 1933 р. було прийнято про-граму регулювання сільського господарства, яка мала по-легшити становище фермерів в умовах кризи. Важливим у заходах "нового курсу" стало прийняття "кодексу чесної конкуренції", що врегульовував відносини між робітника-ми і роботодавцями.
Розуміючи приреченість спроб відновити старий по-рядок і враховуючи настрої мас та розклад політичних сил, Рузвельт у своїй політиці зробив "зрушення вліво", провівши ряд важливих структурних перетворень в аме-риканському суспільстві. У країні запроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечен-ня. У 1935 р. було прийнято національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок і проведення страй-
ків, створив систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з АФП почав свою діяльність Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені еконо-мічні функції держави. Встановлення державного контро-лю над Федеральною резервною системою і перетворен-ня її у своєрідний центральний банк США завершили бан-ківську реформу.
Для забезпечення справедливішого розподілу національ-ного прибутку реформувалася система оподаткування — було підвищено ставки податків на надприбуток, спадщи-ну і дарчі, значно розширено систему громадських робіт.
Зрушення вліво у політиці "нового курсу" зробило жорстокішою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом, їхні вихва-ляння Рузвельта як рятівника нації змінились нападками та звинуваченнями його у зраді, тому передвиборча кам-панія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні по-зиції двох основних партій у питанні реформ, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю "нового курсу". Рузвельт здобув на цих виборах перекон-ливу перемогу, зібравши 27,8 млн голосів проти 16,7 млн, поданих за його головного суперника Альфреда Лендона. Республіканці перемогли тільки у 2 штатах з тодішніх 48. У конгресі їх представництво виявилось найменшим з початку століття.
Отримавши такий переконливий мандат довіри, Руз-вельту 1937 р. сконцентрував зусилля своєї адміністрації на реформі Верховного суду. Його члени, що призначали-ся президентом пожиттєво, стали головною опорою кон-сервативних сил. Використовуючи право Верховного суду трактувати конституцію, вони оголосили 11 законів "нового курсу" не відповідними їй. Побоюючись, Ідо така ж доля може спіткати і закони, прийняті в 1935 p., Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення суддями 70-річного віку. Хоча цю пропозицію прийнято не було, Верховний суд у 1937 р. визнав конституційним і закон про соціальне забезпечення, і закон Вагнера.
Після довгих роздумів у 1938 р. Рузвельт запропону-вав конгресу нові реформи. Серед них — закон про спра-ведливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон ос-таточно заборонив дитячу працю. Замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства було прийнято ін-ший. Метою державного регулювання сільського госпо-дарства стала боротьба за збереження родючості грунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які бережуть зем-лю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробни-цтва фермерської продукції.
З 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ: аж до вступу США у Другу світову війну його адмініст-рація прагнула закріпити здійснені раніше реформи "но-вого курсу".
Він став своєрідним зламом в історії США XX ст. Роз-початі президентом Рузвельтом перетворення були спря-мовані на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повніс-тю цієї мети так і не було досягнуто. Значно вагомішими виявилися соціальні реформи. Вперше в історії США дер-жава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності
американців. Було зроблено вирішальний крок на шля-ху створення держави процвітання з надзвичайно розши-реними функціями.