 |
|
Форми правового регулювання
Чинні закони та інші нормативноправові акти містять величезний масив норм, що прямо чи опосередковано регулюють здійснення державного управління інформаційною сферою. Чільне місце серед них належить нормам Конституції України, які встановлюють основні принципи функціонування і розвитку інформаційної сфери, визначають організаційно-правові засади державного управління нею. Так, заслуговує на увагу, зокрема, основоположний конституційний принцип, закріплений в ст. 3 Конституції України, якою передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Це означає, що в процесі здійснення державного управління інформаційною сферою держава повинна ставити для себе за головну мету забезпечення практичної реалізації інформаційних прав і свобод людини та їх гарантій, передбачених, серед інших норм, ст. 31 Основного Закону, відповідно до якої кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; ст. 32, якою не допускається збирання, зберігання, використання конфіденційної інформації про особу без її згоди; надається право громадянам знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе тощо; ст. 34, якою надається право на свободу слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб; ст. 57, якою кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, з чого випливає обов’язок держави інформувати населення про прийняті закони та інші нормативно-правові акти.
Безперечно, важливе значення для здійснення державного управління інформаційними процесами в країні мають положення ст. 10 Конституції, яка прямо покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Так само імперативно ст. 17 Основного Закону визначає, що захист інформаційної безпеки України, поряд із захистом її суверенітету і територіальної цілісності, економічної безпеки є однією з найважливіших функцій держави.
Важливою гарантією вільного і плюралістичного розвитку інформаційної сфери в Україні є норма, закріплена в ст. 15 Конституції, якою заборонено цензуру. Дана гарантія конкретизована в ст. 451 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. і означає заборону органам державної влади вимагати попереднього узгодження інформації, що поширюється засобами масової інформації, забороняти (крім випадків, коли така заборона накладається судом) або перешкоджати у будь-якій іншій формі тиражуванню і поширенню інформації.
Конституція України містить і низку спеціальних норм, що стосуються інституційних засад державного управління інформаційною сферою. Це, зокрема, норми, які вказують на особливості формування таких органів державного управління інформаційною сферою, як Державний комітет телебачення і радіомовлення України (п. 12 ст. 85) та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20 ст. 85, п. 13 ст. 106).
Норми Конституції України як норми найвищої юридичної сили, що стосуються державного управління інформаційною сферою, розвинуті і доповнені в цілій низці законів України, зокрема таких, як закони України «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993 р., «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 р., «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р., «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. в редакції Закону від 12.01.2006 р., «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 р., «Про державну статистику» від 17.09.1992 р., «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р., та ін. Норми Конституції та законів України як результат первинної форми правового регулювання, що здійснюється законодавцем, визначають основоположні засади функціонування системи державного управління інформаційною сферою і мають визначальне значення для неї.
Втім найбільший за обсягом масив у ієрархічній структурі нормативного матеріалу з питань державного управління інформаційною сферою міститься в підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, в постановах Кабінету Міністрів України, актах міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій тощо. Як результат вторинної форми правового регулювання державного управління ці норми спрямовані на забезпечення дієвості конституційних норм та норм законів. Необхідність прийняття таких вторинних, тобто похідних щодо положень Конституції та законів норм, зумовлена тим, що швидкоплинні зміни у суспільстві потребують оперативного реагування органів виконавчої влади, які діють у межах закону і здійснюють не тільки правозастосування, а й правовстановлення [5]. З цією ж метою чимало норм із питань державного управління інформаційною сферою закріплюються в підзаконних нормативно-правових актах органами, які до виконавчої гілки влади структурно не входять, зокрема указами Президента України, рішеннями Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та ін