Главная | Обратная связь

Історія мовознавства

Слово Фортунатов досліджував у двох аспектах — лексикологічному й граматичному, сформулював понят­тя нульової флексії, розмежував етимологію й морфо­логію. Встановив історичні епохи палаталізації задньо­язикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду, відкрив закон про рух наголосу в балто-слов'янських мовах і закон про акцентні відношення в індоєвропей­ських мовах.

Створена Фортунатовим школа отримала назву фор­мальної, оскільки особливу увагу він приділяв формі мовних одиниць. Учення про граматичну форму посідає провідне місце в концепції мовознавця. Граматичну форму слова він розуміє вузько морфологічно, як члену­вання слова на основу й закінчення. Таке розуміння форми слова випереджало системний підхід до морфо­логії в структурній лінгвістиці. До виділення частин мови у Фортунатова був суто формальний підхід. Час­тини мови — це розряди слів, які групуються за форма­льними ознаками. Так, до одного розряду він відносив слова писал і зелен, оскільки вони змінюються за рода­ми, але не за відмінками, а слова депо, писать, хорошо, ах об'єднував в один клас як такі, що не змінюються.

Основною синтаксичною одиницею мови Форту­натов уважав словосполучення, а не речення. Пред­метом синтаксису в його концепції є форми слово­сполучень.

Отже, Фортунатов по-новому трактував лише грама­тичну теорію, а до загальних проблем мовознавства він підходив, як молодограматики. Його школа відзнача­лась прагненням до наукової строгості та несупереч-ливості дослідження.

Фортунатов виховав цілу когорту відомих мовознав­ців. Його учнями були О. О. Шахматов, В. К. Порже-зинський, М. М. Дурново, Д. М. Ушаков, О. М. Пєшков-ський, М. М. Покровський, М. М. Петерсон, норвежець О. Брок, датчанин X. Педерсен, німець Е. Бернекер, швед Т. Торнб'єрнсон, француз П. Буайє, серб О. Бє-лич, румун Й. Богдан та ін. І це не випадково, бо, як зазначив Шахматов, Фортунатов «йшов попереду німе­цької лінгвістичної науки», яка перебувала на прові­дних позиціях. А славетний датський структураліст Луї Єльмслев заявив, що Фортунатова можна вважати родоначальником структуралізму, бо його школа «пі­дійшла найближе до практичної реалізації цих (струк­туралістських — М. К.) ідей».

Основні напрями в мовознавстві другої половини XIX ст.

Запитання. Завдання

1.Чим зумовлене виникнення натуралістичного напряму в мово­знавстві?

2. Які основні ідеї натуралістичної теорії А. Шлейхера? Оцініть їх з позиції сучасного мовознавства.

3. Сформулюйте основні теоретичні положення психологізму. Ви­значте їх сильні й слабкі сторони.

4. Назвіть основні положення вчення О. Потебні. Розкрийте зна­чення праць О. Потебні й місце очоленої ним Харківської лінгвістичної школи в історії вітчизняного й світового мовознавства.

5. У чому полягають заслуги мол одо гра мати з му? Чим зумовлені слабкі сторони молодограматичного напряму?

6. Які питання мовознавства порушив П. Фортунатов? Чим відрізняєть­ся Московська лінгвістична школа від інших шкіл другої половини XIX ст.?

Література

Основна

Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгві­стичної думки. — К., 1985. — С. 91—188.

Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 43—77.

Алпатов В. М.История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 78—107.

Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 68—133.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 352—455.

Додаткова

Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 56—76,81—95.

Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1964. — Ч. 1. — С. 105—262.

Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 55—96.

ЛояЯ. В. История лингвистических учений. — М., 1969. — С. 56—113.

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 37—59.

Венцкович Р. М., Шайкевич А. Я.История язьїкознания. — М., 1974. — Вьіп. 2. — С. 6—95; Вьіп. 3. — С. 8—92.

Гируцкий А. А.Общее язьїкознание. — Минск, 2001. — С. 80—122.

Томсен В.История язьїковедения до конца XIX века. — М., 1938. — С. 80—108.

Франчук В. Ю.Олександр Опанасович Потебня. — К., 1985.

Історія мовознавства

2.4. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX — на початку XX ст.

Хоча молодограматичний напрям вніс багато ново­го і цінного в науку про мову, однак деякі його твер­дження були суперечними і навіть помилковими. Прийнявши положення про те, що реально існують ли­ше мови окремих індивідів, молодограматики фактич­но утвердили індивідуальну психологію як теоретичну основу мовознавства, що унеможливлювало опрацюван­ня проблеми онтології мови. Вони також недооціню­вали значення позамовних чинників, взаємодію мов і діалектів, вплив писемної традиції тощо. Суто емпірич­ний підхід до мовного матеріалу, відмова від постанов­ки кардинальних теоретичних проблем і яскраво ви­ражене психологічне забарвлення мовознавчих студій заслонили власне лінгвістичний аналіз. Усе це не за­довольняло багатьох мовознавців. Саме тому наприкін­ці XIX — початку XX ст. виникають нові лінгвістичні школи, які виступають із критикою молодограматизму. До них передусім належать Школа «слів і речей», Школа естетичного ідеалізму, неолінгвістика, Казансь­ка лінгвістична школа І. О. Бодуена де Куртене, а також соціологічний напрям, заснований швейцарським мо­вознавцем Ф. де Соссюром.