Главная | Обратная связь

Історія мовознавства

також на комунікативний аспект мови (замість пробле­ми «Як влаштована мова?» поставлена проблема «Як функціонує мова?»).

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихід­них синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагма­тичних чинників, невелика здатність для опису різно-структурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мо­вознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат гене­ративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасно­го мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, поро-джувальна граматика та ін.).

Запитання. Завдання

Чим зумовлена поява структуралізму?

Вкажіть основні ознаки структуралізму.

Назвіть структуралістські школи. Чим вони різняться між собою?

4. Чому Празьку лінгвістичну школу називають школою функціо­нальної лінгвістики, американський структуралізм — дескриптивізмом, а датський — глосематикою?

Які достоїнства і недоліки структуралізму?

6. Розкрийте суть генеративної лінгвістики. Що нового вніс у тео­рію мовознавства Н. Хомський? Який вплив мала його теорія на пода­льший розвиток мовознавства?

Література

Основна

Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 167—209,309—323.

Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 189—251.

Удовиченко Г, М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 131—154.

Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 117—162.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 308—344.

Неогумбольдтіанство

Додаткова

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 78—96.

Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1960. — Ч.2.

Апресян Ю. Д.Идеи и методьі современной структурной лингвисти-ки. — М., 1966.

Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 5—45, 82—157.

Мельничук А. С.Глоссематика // Философские основи зарубежньїх направлений в язьїкознании. — М., 1977.

Хауген 3.Направлення в современном язьїкознании // Новое в лин-гвистике. — М„ 1960. — Вьіп. 1.

Трансформационно-генеративная грам мати ка в свете современной научной критики. — М., 1980.

Звегинцев В. А.Предисловие //Хомский Н. Аспектьі теории синтакси-са. — М., 1972.

2.6. Неогумбольдтіанство

Одночасно зі структуралізмом виник інший мово­знавчий напрям — неогумбольдтіанство.

Неогумбольдтіанство — напрям у лінгвістиці, який характеризуєть­ся прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Таку назву цей напрям отримав у зв'язку з тим, що вперше проблема «мова і народ» на широкій науковій основі була поставлена В. Гумбольдтом.

На думку Гумбольдта, у мові закладено певне світо­бачення, яке відображає духовний світ народу — носія мови. Мова знаходиться між людиною й зовнішнім сві­том, і людина бачить світ таким, яким він зафіксова­ний у рідній мові: «Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти й засвоїти світ предметів [...]. Оскільки сприйняття й діяльність людини залежать від її уяв­лень, то її відношення до предметів цілком зумовлене мовою». Отже, за Гумбольдтом, як уже згадувалося, мо­ва описує навколо людини ніби зачароване коло, вийти з якого можна лише тоді, коли вступити в інше коло, тобто вивчити іншу мову. Перехід на іншу мову спри­чиняє зміну світобачення. На цих теоретичних заснов­ках і на вченні про внутрішню форму мови, яка, на думку Гумбольдта, фіксує особливості національного світогляду, ґрунтується неогумбольдтіанство.

Виокремлюють два різновиди неогумбольдтіанства: європейське й американське.