 |
|
Проблема формування предметно-історичних вмінь і навичок в науковій літературі
Стрімке утвердження інформаційної цивілізації ставить перед життям нові завдання: суспільство потребує особистості, здатної мислити нестандартно, гнучко підходити до вирішення проблеми, швидко збирати необхідну інформацію, висувати гіпотези, робити висновки і умовиводи [4, с. 17].
Головною метою шкільної історичної освіти визнається не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості учня засобами історії. Вона включає в себе:
· формування історичних знань та розвиток історичного мислення учнів, розуміння ними того, чим є мистецтво академічних істориків, їх концепції та методики; усвідомлення та застосування ключових понять історичної науки; вироблення навички наукового сприйняття історії, її суті та впливу;
· виховання учнів як свідомих та активних громадян, усвідомлення ними важливості загальнолюдських та національних цінностей; прищеплення їм толерантного ставлення до існування різноманітностей у суспільстві;
· підготовка учнів до свідомої творчої участі у суспільному житті через розуміння ними історичного процесу та усвідомлення свого місця в ньому, формування у них спів відповідальності за долю України, Європи та світу [69, с. 2].
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей [4, с. 17].
Останнім часом у педагогічній літературі, присвяченій новій освітній парадигмі, часто зустрічається поняття «компетенції» [69, с. 4]. У даний час існує ряд спроб визначити поняття «компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад, на нараді концептуальної групи проекту «Стандарт загальної освіти» сформульоване таке робоче визначення поняття «компетентність»: «Готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для рішення практичних і теоретичних задач». Компетентність не зводиться тільки до знань чи тільки вмінь. «Компетентність є... сферою відносин, що існують між знанням і дією в людській практиці.» [74].
Зупиняючись на предметних (історичних) компетенціях можна сказати, що не існує єдиного підходу до їх класифікації. Так, К. Баханов розглядає історичні компетенції крізь структуру історичної свідомості. З історико-філософського погляду на свідомість він виокремлює 6 груп компетенцій, пов’язаних з усвідомленням учнями часу, простору, дійсності, історичності, ідентичності та цінностей [4, с. 33]. Поняття компетенції ширше, ніж поняття знання, уміння і навички. Останні лише тоді можуть стати компетенціями, коли в навчально-пізнавальній діяльності учня буде врахована спрямованість особистості [69, с. 4].
Загальновизнаною і стабільною групою спеціальних, або предметно-історичних вмінь є хронологічні і картографічні вміння. Вони присутні в кожній історико-методичній класифікації, інші ж види вмінь варіюються залежно від цілей шкільної історичної освіти. Сьогодні однією з розповсюджених класифікацій є розподіл умінь на образні, логічні й оцінні. У групу образних умінь входять, зокрема, уміння образно описувати історичні факти, відтворювати образи і картини минулого, розповідати про яскраві та важливі події. У групу логічних вмінь – уміння виявляти причинно-наслідкові зв’язки, зіставляти об’єкти минулого, називати основні риси і характерні ознаки, пояснювати поняття, робити порівняння і т.п. У групу оцінних умінь – уміння давати аргументовані оцінки історичним фактам, розкривати своєрідність подій і явищ, виявляти ієрархію причин і наслідків, а також новизну в розвитку соціально-економічних, політичних і культурних процесів. [23, с. 77].
К. О. Баханов виділяє групу соціально-історичних вмінь, до яких відносить уміння локалізувати історичні події в часі, локалізувати історичні події у просторі, оцінювати історичні факти, характеризувати історичну особу та ін. [6, с. 104]
Локалізація подій у часі має прикладний характер. Зводиться до математичних розрахунків і на рівень наукового розуміння часу учнів не підносять [69, с. 4]. Хронологічні вміння передбачають: визначення тривалості і послідовності подій; зіставлення історичних подій між собою; зіставлення процесів із певним періодом в історії; зіставлення однотипних процесів вітчизняної та всесвітньої історії; складання хронологічних і синхроністичних таблиць.
Уміння локалізувати події в часі розвиваються через використання в навчанні таких прийомів:
1. Складання хронологічних комплексів – поєднання двох і більше взаємопов’язаних головних фактів для закріплення в пам’яті.
2. Заповнення хронологічних таблиць: простих (дата. подія), складних (дата, подія, сутність подій), зведених, що вміщують дати всього курсу історії.
3. Заповнення синхроністичних таблиць.
4. Заповнення узагальню вальних таблиць.
5. Позначення тривалості подій на стрічку часу.
6. Введення карток подій.
7. Виконання хронологічних завдань.
8. Заповнення кросдатів.
9. Хронологічні вікторини, конкурси знавців дат, історії та інших дидактичних прийомів [6, с. 104-106].
Локалізація подій у просторі ставить перед собою питання: як географічне середовище впливає на історичний процес? Відповідно до цього завдання, картографічні вміння і навички можна умовно поділити на:
1) картографічні описові, що забезпечують одержання історичної інформації за допомогою карти: читати легенду, знаходити географічні об’єкти, визначати співвіднесеність їх розташування тощо. Вони мають репродуктивний характер і є основою для розвитку картоописових умінь, тобто мають підготовчий характер;
2) картографічні аналітичні уміння – інтелектуальні (розумові) дії, що полягають у баченні за умовно-площинними зображеннями історичних фактів, подій і явищ. Оволодіння ними дає змогу встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, тенденції розвитку, вплив географічного середовища на заняття населення, тобто використовувати для інтерпретації, реконструкції та пояснення історичного процесу. Але у навички картоаналітичні уміння не переростають [69, с. 5].
Розвиток умінь локалізувати події у просторі здійснюється за допомогою:
- роботи на великих оглядових настінних мапах;
- використання «чорної мапи» (відображення фізико-географічної основи на чорному лінолеумі і позначки крейдою основних історичних подій);
- застосування картонного шаблону (бліцмап) для роботи на дошці та в учнівських зошитах;
- складання картосхем воєнних дій;
- застосування мультиплікаційних мап для картосхем;
- використання аплікацій на мапі («жива мапа»);
- використання проблемних завдань і лабораторно-практичних робіт на картографічному матеріалі;
- заповнення контурних карт під час роботи на уроці і вдома;
- уявних подорожей;
- виконання завдань різного типу: конкурси, до позначок на карті знайти відповідні назви, зробити відповідні коментарі тощо [6, с. 106-107].
Характеристика та оцінка історичної особи – специфічне уміння, різновид оцінювальних умінь учнів, які розвиваються протягом всього навчання історії в школі з поступовим ускладненням.
Розвиток цього вміння здійснюється за допомогою:
1) розповіді вчителя про історичну особу з відокремленням основних критеріїв оцінки і пунктів характеристики;
2) рішення проблемних завдань про діяльність історичних осіб, що пов’язані з різними оцінками їх діяльності;
3) складання плану-оцінки історичної особи;
4) підготовки повідомлень (рефератів) про історичну особу;
5) узагальню вальних характеристик по закінченні вивчення теми;
6) написання творів-мініатюр при узагальненні матеріалу підручника;
7) виконання лабораторно-практичних робіт, присвячених вивченню джерел, пов’язаних з певною історичною особою та ін.[6, с. 107].
Оцінка історичних фактів – специфічне уміння, яке формується протягом всього шкільного навчання історії на різних ступенях складності. Послідовність розвитку цього вміння:
1. Ознайомлення учнів з оцінками історичних подій та їх учасників під час розповіді вчителя та виявлення елементів оцінки в описі подій і людей.
2. Показ розгорнутої оцінки історичної події вчителем із залученням думок учнів.
3. Спроба учнів самостійно дати оцінку історичної події за зразком, наведеним вчителем.
4. Введення теоретичних знань про спосіб діяльності – пам’яток, що визначають зміст і послідовність характеристики та її логічну послідовність.
5. Практичне відпрацювання уміння на новому матеріалі [6, с. 108].
Порівняння історичних подій та явищ здійснюється в кілька етапів:
1. Порівняння окремих предметів (початкова школа).
2. Встановлення спільного і відмінного окремих історичних фактів.
3. Порівняння окремих етапів у розвитку нескладних історичних явищ (6 кл.).
4. Порівняння однорідних історичних явищ, що мали місце в різні періоди історії, з виявленням їхніх спільних причин та наслідків (7 кл.).
5. Порівняння за суттєвими ознаками у самостійно обраній послідовності (8 кл.) [6, с. 109].
Важливою дидактичною вимогою у 6 класі є те, що порівнюватися можуть лише суттєві ознаки тих об’єктів, з якими учні вже ознайомлені, можуть його описати, назвати головні ознаки або дати визначення поняттям [71, с. 11].
Робота з документом – один з видів діяльності вчителя й учнів у процесі навчання історії. Мета цього виду діяльності полягає у: приверненні уваги учнів до історичного факту, підвищенні емоційності навчання; ознайомленні учнів із методами дослідження вченого-історика та історичними джерелами; формування в учнів самостійного наукового підходу до джерел історичних знань і відповідних прийомів роботи з ними: вивчення, аналіз, критика, зіставлення з іншими, використання під час доведення [6, с. 113]. На основі роботи з документальними матеріалами в учнів формуються дослідницькі навички, ними засвоюється методика процесу отримання й перевірки власних знань, розвивається пізнавальний інтерес до предмета. Створюється прецедент історичного дослідження, яке учень здійснює сам [37, с. 62].
Отже, предметно-історичні уміння і навички належать до тих, що потрібні у навчанні саме історії. Загальноприйнято, що до них належать хронологічні і картографічні вміння, вони присутні в кожній історико методичній класифікації, інші ж види вмінь і навичок варіюють залежно від цілей шкільної історичної освіти. Більшість українських методистів до групи предметно-історичних вмінь і навичок відносять також характеристику та оцінку історичної особи, оцінку історичного факту, порівняння історичних подій і явищ, аналіз історичного документа та ін. Для їх формування розроблені спеціальні методики і прийоми, що дає можливість підвищити ефективність процесу навчання історії в школі.