Державна інноваційна політика
Під інноваційною політикою треба розуміти комплекс принципів і взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання і контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній і виробничій сферах. Основним завданням державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також методів реалізації відповідних заходів. Метою інноваційної політики провідних країн світу є створення сприятливих умов для розвитку науки і техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності і обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм. Пріоритетні напрями - це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших факторів. У залежності від масштабу відрізняють глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і національні (окремі країни) пріоритети розвитку науки і техніки. Пріоритетні напрями деталізуються у переліку критичних технологій, які мають міжгалузевий характер, при цьому враховується їх вплив на конкурентоспроможність продукції, якість життя, покращення екологічної ситуації. До пріоритетних технологій відносяться:
Принципи інноваційної політики. Держава розробляє принципи, на основі яких буде проводитись політика в науці і інноваційній сфері, а також методи реалізації цієї політики. Ці принципи залежать від економічної системи, яка склалася в країні, механізмів регулювання економічних відносин, соціального розвитку країни. До основних принципів інноваційної політики відносяться:
У 1991 р. Верховна Рада України затвердила Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначені сутність, цілі, напрями і основні принципи державної науково-технічної політики, охарактеризовані основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику формам і методам державного впливу на розвиток науково-технічної сфери. У 1999 р. Верховна Рада України затвердила постанову «Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України». У цьому документі до головних пріоритетів державної політики України віднесені:
Пріоритетними напрямами інноваційного оновлення в Україні вважаються літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування, машинобудування. Погіршення економічної ситуації в країні не дало можливості забезпечити відповідне фінансування наукових досліджень і реалізацію пріоритетних напрямів. Більш того, протягом 1990-1999 рр. кількість розробок зі створення нових видів техніки і технологій в Україні зменшилася у 3,2 рази. Бюджетне фінансування інноваційної сфери за останні роки складало біля 0,44%. Для України поки що характерна відсутність інновацій, незначна кількість інноваційної продукції принципової новизни, низька інноваційна діяльність підприємств.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|