 |
|
ДІАЛЕКТИКА ІДЕАЛЬНОГО
… З усіх «психічних» явищ до «ідеальних» можна і потрібно відносити лише ті, які становлять «свідомі стани окремої особистості». Само собою зрозуміло, що «всі інші» психічні явища неминуче потрапляють до розряду матеріальних …
…У такому сенсі ідеальне (те, що належить до світу «ідей») фігурує вже у Платона… «Ідеї» Платона – це не просто будь-які стани людської «душі» («психіки») – це неодмінно універсальні, загальнозначущі образи-схеми, які явно протистоять окремій «душі» і керованому нею людському тілу як обов’язковий для кожної «душі» закон.
… Поки що під «ідеальним» розуміється все те, і лише те, що має місце в індивідуальній психіці, в індивідуальній свідомості, в голові окремого індивіда, а все інше належить до сфери «матеріального» …, до якого належать сонце і зірки, гори і річки, атоми і хімічні елементи та всі інші суто природні явища, ця класифікація змущена відносити і всі речовинно зафіксовані (опредметнені) форми суспільної свідомості, всі уявлення людей про дійсний світ та об’єктивну реальність, які історично склалися та є соціально узаконеними.
… термін ідеальне … перестає бути позначенням визначеної сфери явищ і стає можливим для застосування будь-якого явища, оскільки це будь-яке явище нами «усвідомлюється», «психічно переживається», оскільки ми його бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, обнюхуємо чи облизуємо… І це саме – будь-яке явище ми маємо право «позначати як матеріальне», якщо «ми маємо на увазі, жодне явище не може бути віднесене ні до однієї, ні до іншої категорії.
Будь-яке явище «в одному відношенні ідеальне, а в іншому - матеріальне», «в одному сенсі матеріальне, а в другому - ідеальне».
…Дуже важливою є та обставина, що цей процес – процес перетворення «матеріального» в «ідеальне», а потім навпаки, який постійно замикається «на собі», на нові й нові цикли, витки спіралі, - суто специфічні для суспільно-історичної життєдіяльності людини…
… Проте одна категорія людей здійснює лише духовну працю, яка створює лише ідеальний продукт та змінює лише суспільну свідомість дюдей, а інша категорія людей створює продукт матеріальний, оскільки створює зміни у сфері матеріального буття. І в цьому вся відмінність.
…Тут…чітко зафіксований реальний факт – факт залежності психічної (і не лише психічної) діяльності окремої людини від системи культури, яка склалася до неї й абсолютно незалежна від неї, всередині якої виникає і протікає «духовне життя» кожної окремої людини, тобто робота людського розуму.
Питання про відношення «ідеального» до «речовинно-матеріального» поставало саме тут, як питання про відношення цих стійких форм (схем, стереотипів) культури до світу «одиничних речей», до яких належать не тільки «зовнішні речі», а й фізичне тіло самої людини…
У цьому розумінні категорія «ідеальності» тільки й стає конкретно-змістовним визначенням відомої категорії явищ, фіксуючи форму процесу відображення об’єктивної реальності в суспільно-людській за своїм походженням та сутністю психіці, в суспільно-людській свідомості.
… Саме тому «ідеальне» визначення будь-якої речі… і збігається у Гегеля з роллю і значенням цієї речі у складі суспільно-людської культури, в контексті соціально організованої людської життєдіяльності, а не в одиничній свідомості окремої особи, яка розглядається тут як щось похідне від «всезагального духу»…
…Саме це відношення уявлення, відношення, у складі якого одна річ, яка чуттєво сприймається, залишаючись сама собою, виконує роль або функцію представника зовсім іншої речі, а ще точніше – всезагальної природи цієї іншої речі, тобто чогось «іншого», чуттєво-тілесного зовсім на неї не схожого, і тим самим набуває нового змісту існування, - ось це відношення і набуло в гегелівській термінологічній традиції титулу «ідеальності»…
«Ідеальність» - це своєрідна печатка, накладена на речовину природи суспільно-людською життєдіяльності, це форма функціонування фізичної речі в процесі суспільно-людської життєдіяльності.
Ідеальність тим самим має суто соціальну природу і походження. Це форма речі, але поза цією річчю, і саме в діяльності людини, як форма цієї діяльності…
…Ідеальна форма речі, це не форма речі «в собі», а …форма суспільно-людської життєдіяльності…, що існує поза цією життєдіяльністю, а саме як форма зовнішньої речі. І, навпаки, це форма речі, але поза цією річчю, а саме як форма життєдіяльності людини, в людині, «всередині людини»…
…До складу «ідеального» плану дійсності входить тільки, і виключно, те, що в самій людині, і в тій частині природи, в якій вона живе і діє, створено працею.
…Саме тому «ідеальне» існує в людині. Поза людиною ніякого «ідеального» немає. Але людина при цьому розуміється не як окремий індивід з його мозком, а як справжня сукупність реальних людей, які спільно здійснюють свою специфічно людську життєдіяльність, як «сукупність усіх суспільних відносин», що виникають між людьми навколо однієї загальної справи, навколо процесу суспільного виробництва. Ідеальне існує «всередині» людини, бо «всередині» людини знаходяться всі ті речі, якими «опосередковані» індивіди, які суспільно створюють своє життя, мову, книги, статуї, храми, клуби, телевізійні башти, (і перш за все!) знаряддя праці, починаючи від кам’яної сокири і кістяної голки до сучасної автоматизованої фабрики та електронно-обчислюваної техніки. В них-то, в цих «речах», існує «ідеальне» - як опредметнена в природному матеріалі «субєктивна» доцільно формоутворювальна життєдіяльність суспільної людини.
Ідеальна форма – це форма речі, але поза цією річчю, а саме в людині, у вигляді форми її активної життєдіяльності, у вигляді мети і потреби. Або навпаки, це форма активної життєдіяльності людини, але поза людиною, а саме у вигляді форми створеної нею речі…
І тільки у взаємо зустрічному русі двох протилежних «метаморфоз», форми діяльності та форми речі, в їх діалектичній протилежності існує «ідеальне»…
Ильенков Э.В. Диалектика идеального //Философия и культура// Э.В.Ильенков. – М.: Политиздат, 1991. – С.229-270.
ЗИГМУНД ФРОЙД (1886-1939)
Я ТА ВОНО
Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу. …Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки…
Все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. Навіть несвідоме ми можемо пізнати лише шляхом перетворення його у свідоме. Проте яким чином це можливо?...
Згідно із запропонованою теорією індивідуум постає перед нами як непізнанне і несвідоме Воно, на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи W (сприйняття) як ядра… Я і Воно не розділені чіткою межею, і з останнім Я зливається знизу.
Проте витіснене також зливається з Воно і є тільки його частиною. Витіснене завдяки супротиву витіснення різко відокремлене лише від Я; за допомогою Воно йому відкривається можливість злитися з Я…
Я намагається також сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує у Воно, на принцип реальності. Сприйняття має для Я таке саме значення, як потяг для Воно. Я уособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, всупереч Воно, яке містить пристрасті…
Велике функціональне значення Я полягає в тому, що за нормальних умов йому надана влада над спонуканням до руху. Відносно Воно Я схоже на вершника, який має вгамувати переважну міць коня, з тією тільки відмінністю, що вершник намагається здійснити це власними силами, а Я силами запозиченими… Подібно до вершника, якщо він не хоче розлучитися з конем, часто доводиться вести його лише туди, куди коневі заманеться, так і Я зазвичай перетворює волю Воно в дію так, ніби це є його власне бажання.
… відокремлення над-Я від Я не випадкове, воно відображає найважливіші риси розвитку як індивіда, так і роду і навіть більше: надаючи батьківському впливу тривалого вираження, воно увіковічує існування чинників, яким зобов’язане своїм походженням….
«Воно безперечно повинно існувати, але Я-ідеал чи над-Я, вираження нашого ставлення до батьків, якраз і є вищою істотою. Ще в дитинстві ми знали цих вищих істот, були здивовані ними і відчували жах перед ними, однак незабаром ми прийняли їх у самих себе».
Таким чином Я-ідеал є спадкоємцем Едіпового комплексу, отже, вираженням найміцніших рухів Воно та долі його лібідо. Висунувши цей ідеал, Я змогло оволодіти Едіповим комплексом і водночас підкоритися Воно. Тоді, коли Я переважно є представником зовнішнього світу, реальності, над-Я виступає йому назустріч як довірена особа внутрішнього світу, або Воно. І ми тепер підготовлені до того, що конфлікти між Я та Я-ідеалом у кінцевому підсумку відображатимуть суперечність реального і психічного, зовнішнього і внутрішнього світів.