 |
|
Еволюція авторського права і суміжних прав
Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання лі- тератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлю- вачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям приві- лею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У ви- падку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації не- законних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.
Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про- дажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Ста- тут королеви Анни - перший закон про авторське право (ко- пірайт1 ): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон за- безпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.
1 від англ. copyright – право копіювати
У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від анг- лійської системи, у французькій права автора інтерпрету- ються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розгляда- лися, по суті, як права власності, що мають економічну цін- ність, тобто як матеріальні права.
Наступний імпульс розвитку авторського права до- дали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпе- чує економічну вигоду для автора, а щось більше - як час- тину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироб- лення системи неекономічних або моральних прав.
Пріоритетне значення інтелектуальної власності се- ред інших об’єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що “немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її ро- зумової праці”.
Сучасна форма закону про копірайт закріплена в за- коні Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років пі- сля його смерті.
Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і краї- нах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавст- вом авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї влас- ності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості,
що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.