 |
|
Еволюція інтелектуальної власності в
Україні
До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Ра- дянському Союзі, в силу переваги суспільної форми влас- ності та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спе- ціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були ро- зділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке пра- во" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відк- риття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затвер- джене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.
Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське сві- доцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Ав- торське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно вико- ристовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозво- лів на їхнє використання.
У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура – складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мі- зерною.
Після проголошення незалежності й державотворен-
ня України 24 серпня 1991 року почалося формування спе-
ціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.
Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття За- кону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє ві- дображення в інших законах України.
Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів проми- слової власності і раціоналізаторських пропозицій", затвер- джене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.
Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.
У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросо- вісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня
1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня
1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтег- ральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).
Для розвитку зазначеного законодавства про проми- слову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти про- мислової власності.
Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Пи- тання правової охорони прав авторів знайшли своє відо- браження також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літера- тури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Дер- жавного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах".
Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право во- лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".
Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".
Важливим джерелом права інтелектуальної власнос- ті також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдна- лася Україна.
Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдоско- наленню та гармонізації з міжнародним законодавством.