Главная | Обратная связь

Аналіз та узагальнення результатів дослідження

на основі аналізу та узагальнення результатів було виділено три групи відомостей отриманих під час дослідження.

Результати досліджень підтверджують, що дитячий травматизм залишається актуальною проблемою сьогодення. Друге місце за характером травми посідають переломи кісток з найчастішою локалізацією у нижній третині передпліччя. Переважання переломів цієї локалізації пов’язане з особливостями будови ОРА дітей, а саме з наявністю зон росту. Серед травмованих дітей переважають хлопці.

До результатів досліджень, які доповнюють попередні розробки, належить вивчення рівня травматизму дітей молодшого та середнього шкільного віку. Встановлено, що пік травматичних ушкоджень припадає на 12-річних дітей, а за видом ушкоджень переважають вуличний та шкільний види травматизму. Проведені дослідження розширили бачення проблеми шкільного травматизму, що дозволило виділити три групи причин виникнення шкільних травм: організаційно-методичні, санітарно-гігієнічні та психофізіологічні.

Більшість авторів процес реабілітації умовно поділяє на три періоди: іммобілізаційний, функціональний та тренувальний. Оскільки іммобілізаційний період пов’язаний зі стійким больовим синдромом, розвитком гальмівних процесів як відповіді на травму та поступовим зменшенням аферентної імпульсації з травмованого сеґмента, ми розділили його патоґенетично на три етапи: підготовчий, основний, заключний. У розділі описано клінічні ознаки цих етапів, визначено загальні і спеціальні завдання.

Абсолютно новими є матеріали аналізу статистичних даних про види, частоту та локалізацію травматичних ушкоджень дітей в Україні. Виявлено морфофункціональні показники, властивості ЦНС, психологічні особливості та соціально-побутові чинники травматизму дітей. Розроблено та впроваджено спосіб визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника. Розроблено методику оцінки ефективності фізичної реабілітації. Розроблено та впроваджено програму фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя; технологічну схему проведення кінезитерапії у процесі фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя.

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової літератури з означеної проблеми виявив, що дитячий травматизм є складною й невирішеною проблемою. Незважаючи на профілактичні заходи, рівень дитячого травматизму залишається високим. Недостатньо вивченим є вплив чинників навколишнього середовища, фізичного стану, властивостей нервової системи та психологічних особливостей дітей на рівень травматизму, що утруднює розробку й реалізацію профілактичних заходів. Відсутність адекватних реабілітаційних програм, що відповідають вікові травмованого, характеру та локалізації перелому, призводить до підвищення рівня дитячої інвалідності.

За останні п’ять років загальний рівень дитячого травматизму в Україні залишається високим і сталим, із незначною тенденцією до зниження. Водночас змінюється структура дитячого травматизму, стабільно зростає кількість випадків вуличного та шкільного видів травматизму. У дітей шкільного віку за характером та локалізацією ушкоджень переважають травми верхніх кінцівок, а саме переломи кісток нижньої третини передпліччя. Найчастіше травмуються діти 12-річного віку.

Основними причинами дитячого шкільного травматизму на сьогоднішній день вважаємо такі: організаційно-методичні (45,17%), санітарно-гігієнічні (30,75%) та психофізіологічні (24,08%). Їх аналіз дозволив виробити і рекомендувати для реалізації у школах профілактичні заходи організаційного (під час уроків і в позаурочний час), методичного, санітарно-гігієнічного та виховного характеру.

Вивчення стану нервової системи дітей з травмою ОРА показало, що серед травмованих хлопців і дівчат усіх вікових груп переважають особи із середньо-слабкою і слабкою силою танизькою і середньою лабільностю нервових процесів.

Програма фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя повинна базуватися на педагогічних принципах (всебічності, доступності й індивідуалізації, циклічності та наочності); передбачати відповідні форми (гігієнічна гімнастика, самостійні заняття), методи (гімнастичний, ігровий, спортивний) та забезпечувати адекватні педагогічні умови, що включають: психологічну підготовку до занять; детальне пояснення техніки виконання вправ; формування внутрішнього настрою; націлювання на відповідальне та свідоме виконання вправ, дотримання їх раціональної послідовності, покращення техніки виконання, збагачення новими елементами для посилення їх впливу; постійне оновлення комплексів з метою досягнення очікуваного ефекту; вказівки на помилки під час виконання вправ та шляхи їх усунення. Етапність відновного лікування розробляли індивідуально для кожної дитини, що виявлялося у характері вибраних рухових дій та послідовності їх використання: від ідеомоторних вправ до ізометричних напружень м’язів, від пасивних до активних рухів у травмованому суглобі та працетерапії.

При розробці технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя необхідно формувати періоди та етапи реабілітації, їх загальні і спеціальні завдання, враховуючи вид та характер перелому, патологічні процеси, що відбуваються у травмованому сеґменті, індивідуальні особливості дитини та наявність супутніх захворювань. Комплекси вправ при цьому орієнтовані на поступове збільшення амплітуди рухів у променево-зап’ястковому суглобі та профілактику розладів функціонального стану м’язів травмованого сеґмента.