 |
|
Групові форми роботи з гіперактивними дітьми містять наступні вправи:
1) розвиток та контроль за руховою діяльністю:
– рухові вправи на повільні рухи, пози спокою та дихальні вправи;
– вправа: «Що там відбувається?», в якої дитина за допомогою міміки, рухів, емоцій виконує завдання;
2) удосконалення навичок саморегуляції емоційної сфери:
– знайомство: «Більш за все я люблю…менш за все я люблю…»;
– піктограми емоцій, вираження настрою за допомоги вправи «Ласкаве ім’я»;
– вправа «Добре коло» – вираження власних почуттів і настрою;
3) формування позитивного образу «Я», конструктивних засобів поведінки:
– ігра-фантазія, корекція і формування моделі поведінки;
– вправи на збільшення упевненості в собі – закінчити речення: «Яхочу…», «я зможу…», «я зумію…»;
– розповідь – «Я люблю, коли…», «коли мені погано…», «коли я злий…», «мене турбує…», після якої вирішуються запропоновані ситуації.
Як результат, – досягнення означеної мети вирішує наступні завдання:
1. Удосконалення умінь та навичок контролю щодо рухової та емоційної сфер.
2. Формування здатності використовувати особистісні ресурси для подолання травмуючих ситуацій.
3. Розвиток позитивного відношення до себе та оточуючого середовища.
Щоб допомога гіперактивній дитині була ефективною, краще братися за неї комплексно:
1. Корекційні класи (наповнюваність не більше 10 учнів; спеціальні програми; необхідні не тільки для хворих дітей, але й для здорових, які будуть мати кращі умови для навчання, якщо виключити дезорганізуючих учнів)
2. Організувати групу індивідуального супроводу дітей «групи ризику»:
• Лікар – обстеження, призначає масаж, фізіопроцедури, при необхідності вітаміни, медпрепарати, які стабілізують функції головного мозку, дієту. Кожні півроку необхідно проходити обстеження у невропатолога.
• Психолог – здійснює розвиток слабких функцій дитини.
• Педагог – адаптує навчальні програми можливостям дитини.
• Логопед.
• Соціальний педагог – посередник між батьками та шкільними спеціалістами.
• Тьютор (найчастіше це один з батьків) – діти з синдромом потребують постійної медико-педагогічної допомоги в вигляді «консультативного супроводу» або «тьюторства». Їх розвиток треба постійно направляти.
В той саме час необхідно пам’ятати, що відсутність взагалі будь-якої корекції може призвести до розвитку хронічної форми захворювання, а значить до проблем у житті цих дітей і оточуючих [24].
Основні рекомендації щодо навчання дітей з гіперактивністю:
1. Розпорядок життя класу має бути з чіткими правилами, розкладом та добре сформульованими письмовими завданнями, написаними чіткими літерами.
2. Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом учителя, але подалі од відволікаючих факторів).
3. Вказівки мають бути короткими і чіткими, повторюйте їх кілька разів.
4. Розклад має складатися з урахуванням обмеження здатності дитини концентруватися та сприймати багато матеріалу.
5. Усі завдання слід перевіряти.
6. Керування поведінкою — основа навчання.
7. Обговорення поведінки з дитиною у поєднанні з іншими педагогічними методами дає позитивні результати.
8. Заохочуйте дітей з порушенням уваги, оскільки самооцінка має для них величезне значення.
9. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчальних завдань. Попросіть дітей вести щоденник, в якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше [28].
Правила поведінки соціального педагога з гіперактивною дитиною:
· «не помічати» дрібні витівки, стримувати роздратування і не кричати на дитину, оскільки від шуму збудження посилюється;
· застосовувати при необхідності позитивний фізичний контакт: узяти за руку, погладити по голівці, притиснути до себе;
· рекомендується саджати за першу парту, щоб зменшити відволікаючі моменти під час занять;
· давати можливість в середині заняття подвигатися (попросити що-небудь підняти, принести, запропонувати протерти дошку і т.п.);
хвалити за прояви стриманості, самоконтролю, відкрито проявляти похвалу чи захват, якщо дитина довела справу до кінця [27].
Практичні поради у роботі з гіперактивними дітьми:
1.Працювати з дитиною в першу половину дня, а не в вечірні години.
2.3меншити навчальне навантаження дитини.
3. Ділити роботу на більш короткі, але частіші періоди.
4.Давати дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити.
5. 3низити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху.
6. Посадити дитину під час занять ближче до вчителя.
7. Використовувати тактильний контакт.
8. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
9. Для підкріплення усних інструкцій використовувати зорову стимуляцію.
10. Давати короткі, чіткі, конкретні інструкції.
11. Використовувати гнучку систему заохочень. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
12. Надавати дитині можливість вибору.
13. Дотримуватися чіткого розпорядку дня.
14. Залишатися спокійним [28].
Рекомендації вчителю, який працює з гіперактивними дітьми у початковій школі:
1. Зміна оточення:
• роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя;
• оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини - перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду;
• змініть режим уроку, більше включайте фізкультхвилинок.
• дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хв. підводитись і ходити по класі;
• надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів;
• спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити, тощо;
• пам'ятайте про нейропсихологічні особливості гіперактивної дитини: якщо її заставляти сидіти нерухомо, то в неї різко знижується рівень активності мозку. Тобто в процесі навчання гіперактивній дитині допомагає рухова активність.
2. Створення позитивної мотивації на успіх:
• введіть знакову систему оцінювання;
• частіше хваліть дитину;
• розклад уроків має бути постійним;
• уникайте завищених або занижених вимог до учня з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю;
• введіть проблемне навчання;
• використайте на уроці елементи гри і змагання;
• давайте завдання, враховуючи здібності дитини;
• великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них;
• створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може продемонструвати свої сильні сторони;
• заохочуйте позитивні вчинки;
• будуйте процес навчання на позитивних емоціях;
• пам'ятайте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її.
3. Корекція негативних форм поведінки:
• сприяйте припиненню агресії;
• навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування;
• регулюйте взаємини дитини з однокласниками.
4. Регулювання очікувань:
• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не відразу, а через деякий час
• пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування (медикаментозної терапії), але й від спокійного й поміркованого ставлення до неї [16].
Корекційна робота практичного психолога з гіперактивними дітьми має включати такі етапи психокорекційної роботи:
1.Лікування і виховання гіперактивної дитини має проводитися комплексно - невролог, психолог, педагог, батьки;
2. Невролог призначає лікування, пояснює батькам причини виникнення гіперактивності, зв'язок фізіологічних проблем (як правило ММД) із поведінковими проявами і розробляє індивідуальну програму допомоги дитині;
3. Психолог, соціальний педагог спільно з педагогічним колективом та батьками здійснює психокорекцію емоційної сфери та поведінки дитини:
- проведення психологом тренінгу ефективної взаємодії для батьків гіперактивної дитини; головним завданням батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку і навчання дитини, спостереження за динамікою змін в ході психокорекції; пам'ятка для батьків гіперактивної дитини (розроблені конкретні рекомендації);
- проведення психологічних практикумів для педагогів з метою володіння навичками взаємодії з гіперактивними дітьми, консультування вчителя, пам'ятка для вчителя по роботі з гіперактивною дитиною (розроблені конкретні рекомендації);
- практичний психолог чи соціальний педаог безпосередньо займається з дитиною індивідуально, а також в групі гіперактивних дітей по спеціально розробленій програмі.
Корекційні ігри та вправи для індивідуальної роботи
- Ігри для розвитку уваги.
- Ігри та вправи для зняття м'язового та емоційного напруження.
- Ігри, які розвивають навички вольової регуляції [19].
ВИСНОВОК
Отже, останнім часом дитяча гіперактивність стала болючою проблемою для батьків і педагогів. У багатьох країнах проблема гіперактивності й дефіциту уваги набула загальнонаціонального статусу. Це соціально-психолого-педагогічна проблема, тому що дітей з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД) стає все більше. Тому найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки в дитячому віці є саме гіперактивність. За даними більшості закордонних епідеміологічних досліджень, його частота серед дітей дошкільного й шкільного віку становить від 4,0% до 9,5%.
Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і/або шкільну дезадаптацію. У 2004 р. Всесвітня асоціація дитячої і підліткової психіатрії та суміжних професій (IACAPAP) визнала СДУГ проблемою номер один в області охорони здоров’я дітей і підлітків. Останнім часом у нашій країні даній патології приділяється все більше уваги, але щодо методів корекції – недостатньо. Тому на основі цього була обрана дана тема, визначено предмет, мету та завдання дослідження.
Дане ІНДЗ складається з 2 частин:
Частина І: Теоретичне дослідження дитячої гіперактивності: де вивчили соціально-психолого-педагогічне поняття дитячої гіперактивності, а також загальну характеристику гіперактивної поведінки дітей: особливості, причини та фактори ризику.
Проаналізувавши літературу можна сказати, що існує безліч визначень гіперактивності дитини, зазначені причин виникнення (генетична схильність: спадковість; біологічні: родові травми, органічні ушкодження мозку малюка під час вагітності; соціально-психологічні: алкоголізм батьків, несприятливий мікроклімат у сім'ї, умови проживання, неправильна лінія виховання), а також описані особливості гіперактивної поведінки таких дітей.
Частина ІІ. Особливості соціально-педагогічної та психологічної роботи з гіперактивними дітьми: де зазначили основні корекційні засоби гіперактивної поведінки, що досліджуються в 3 напрямках (фізична реабілітація, поведінкова корекція дітей та близьких дорослих, психотерапевтичні заходи); описали практичні аспекти соціально-психолого-педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в школі та розробили рекомендації шкільному психологу та соціальному педагогу щодо корекційної роботи з дитячої гіперактивності, а також надали поради вчителям, що працюють з гіперактивними дітьми та батькам, які мають дітей із гіперактивністю.
Отже, дитяча гіперактивність досить розповсюджене явище, якому потрібно приділяти належну увагу. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, практичний психолог, які повинні знати як спілкуватись з гіперактивною дитиною, вміти працювати з такою категорією дітей. В соціально – педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, програм, бесід для корекційної роботи з активними дітьми, які потрібно застосовувати на практиці для подолання дитячої гіперактивності.
У нашому дослідженні було розглянуто багато різних вправ, методик, занять щодо подолання дитячої гіперактивності, але ми використали програму Тетяни Фролової: «Допомога гіперактивним дітям. Молодший шкільний вік» (Додаток 1). На мою думку, вона найбільш змістовна, цікава та користа.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Діти з гіперактивними розладами та дефіцитом уваги/ Т.Ілляшенко//Початкова школа. – 2009. – №6. – с. 54-56.
2. Непосидько Філ. Психолого-медико-педагогічна допомога гіперактивним дітям/ С. Макаренко//Шкільний світ. – 2008. – № 47. – с. 5-6-19.
3. Гіперактивна дитина/ Анна Єрофеєва//Шкільний світ. – 2011. – №14. – с. 5-8
4. Гиперактивные дети: болезнь или дурное воспитание?/Дарья Рыбина// Здоровье. – 2011. – №2. – с. 49-55.
5. Алєксеєва І.В. Гіперактивні діти:корекція поведінки/ Ірина Алєксеєва, Марина Калшикова. – К.: Шкільний світ. – 2011. – 96 с.
6. Гуріна О.М. Робота з гіперактивними дітьми. Психологічна компетентність учителя// Психолог. – 2006. – №221. – 236 с.
7. Робота вчителя з гіперактивними дітьми. Початкова школа/ Оксана Мирончик// Школа. – 2013. – №2. – с. 63-65.
8. Прийоми роботи з гіперактивними дітьми/ Л.В.Туріщева// Педагогічна майстерність. – 2012. – №2. – с. 28-30.
9. Дефіцит уваги у дітей з гіперактивністю/ Т.Ілляшенко//Початкова школа. – 2006. – №11. – с.4-7.
10. Психолого-медико-педагогическая помощь гиперактивным детям/ С.Макаренко//Воспитание школьников. – 2007. – №9. – с. 48-54.
11. Гіперактивна дитина й молодша школа: хто кого?/Олена Науменко//Початкова освіта. – 2011. – №1. – с.4-7.
12. Синдром ослабленного внимания и гиперактивности у детей и его корекция/ Е.В.Заика//Практична психологія та соціальна робота. – 2011. – №5. – с. 41-46.
13. Особливості виховання гіперактивних дітей молодшого шкільного віку/Даріко Ліпартеліані//Початкова школа. – 2011. – №4. – с. 47-49.
14. Брязгунов И.П., Касатикова Е.В. Непоседливый ребенок или все о гиперактивных детях. – М.: Изд.-во Института психотерапии. – 2002. – с. 211.
15. Синдром внимания с гиперактивностью (СДВГ) у детей и подростков. Проблемы диагностики и терапии/ В.Н.Кузнецов//Практична психологія та соціальна робота. – 2012. – №3. – с.2-9.
16. Як допомогти дитині з гіперактивними розладами/Тамара Ілляшенко//Початкова школа . – 2013. – №2. – с.44-46.
17. Піддубна Н. Гіперактивність старших дошкільників: причини та психологічна підтримка дітей. Актуальні проблеми психолого-педагогічного та соціального супроводу дитини на ранніх етапах соціалізації//Гуманізація навчально-виховного процесу. – спецвипуск 4. Частина І. – Слов’янськ. – 2010. – с.223-230.
18. Заваденко Н.Н., Успенская Т.Ю. Синдромы дефицита внимания как причина школьной дезадаптации // Школа здоровья. – 1994. – №1. – с. 91-94.
19. Осичнюк Л.М., Тищенко Н.Е., Горлов М.В., Тищенко І.П. Синдром дефіциту уваги і гіперактивності у дітей молодшого шкільного віку і його корекція// Наукова бібліотека Луганського державного медичного університету. – с.424. – 428.
20. Реабілітаційний супровід навчання неповносправних дітей: методичний посібник/ Укл.: А.Луговський, М.Сварник, О.Падалка. — Львів: Колесо. – 2008. — 144 с.
21. Допомога гіперактивним дітям. Молодший шкільний вік/Тетяна Фролова//Психолог. – січень №1 (481) – 2012. – с. 8-18.
22. Заваденко Н.Н. Как понять ребенка:дети с гиперактивностью и дефицитом внимания. – М., 2001.
23. Романчук Олег. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Практичне керівництво. – Львів: Видання навчально-реабілітаційного центру „Джерело”, 2008 – 324 с.
24.Психолого-педагогічні засади зниження гіперактивності у дітей//Вікторія Левченко та Олександр Левченко// Освіта на Луганщині. Науково- методичний журнал – №1. – 2013. – с.67-72.
25. http://ua-referat.com
26. http://www.effecton.ru/
27. http://centercep.ru/
28. Марінушкіна О.Є., Замазій Ю.О. Порадник практичного психолога . – Х., 2007. – 240 с.
29. Заваденко Н.Н. Диагноз и дифференциальный диагноз синдрома дефицита внимания с гиперактивностью у детей // Школьный психолог. – №4. – 2000. – С. 2–6.
30. Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. – Київ: «Літера ЛТД». – 2006.