 |
|
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Історичний аналіз взаємодії взаємопов’язаних чинників «людина-природа» засвідчує, що людина завжди намагалася зрозуміти та пояснити оточуючий світ, пристосуватися до нього, змінювати його згідно своїх бажань та потреб, усвідомити своє місце у ньому. В процесі взаємодія людини і оточуючого середовища все частіше стало проявлятися споживацьке ставлення людини до природного середовища, центральними ставали проблеми та потреби людини, Результатом цього ставало погіршення екологічної ситуації, аж до виникнення кризових явищ, що негативно позначалося не тільки на стані економіки, в й на здоров’ї людей. З усвідомленням критичного стану у світі взято курс на досягнення сталого розвитку, який передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем.
Поступово антропоцентризм, споживацьке ставлення до навколишнього природного середовища почали змінюватись усвідомленням та розумінням цілісності світу, єдності усього живого. Така зміна світогляду знайшла відображення і в розвитку категоріального апарату, баченні навколишнього середовища та процесів, що відбуваються в ньому.
У наукових дослідженнях і їх результатах все частіше відображається двосторонній зв’язок, взаємовплив і взаємозалежність людини і довкілля: навколишнім середовищем вважається та частина світу, з якою людина перебуває у взаємодії, тобто яку вона використовує, на яку виявляє вплив та до якої пристосовується. Більшість вчених розглядає навколишнє середовище як природний і створений людиною матеріальний світ, що оточує людство і впливає на нього, в якому людина як суспільна істота задовольняє свої потреби і в свою чергу впливає на нього своєю діяльністю і перетворює [3; 4; 5].
Навколишнє середовище виконує головну функцію – функцію життєзабезпечення людини, головними складовими якої є:
1) забезпечення природними ресурсами;
2) асиміляція відходів та забруднень;
3) забезпечення людей природними послугами, такими як рекреація, естетичне задоволення та інші [1, с.52].
Вважаємо, що останню функцію можна розглядати як компонент першої, оскільки забезпечення природними ресурсами спрямоване як на підтримання фізіологічного функціонування людини, так і на її духовний розвиток, розкриття сутнісних сил людини, прояв саме людської природи.
Нові підходи та бачення взаємодії суспільства з навколишнім середовищем, усвідомлення необхідності екологізації господарської діяльності людини відображені у визначенні навколишнього середовища, яке подає Секретаріат ООН з природних ресурсів: " Цілісність фізичного, хімічного та біологічного середовища, яке потрібно охороняти, щоб зберегти здорове глобальне середовище для сучасних і наступних поколінь” [2, с.46].
Таким чином, у формуванні понятійного апарату прослідковується поступове усвідомлення цілісності та єдності природного середовища, взаємозалежності людини і оточуючого світу, необхідності активізації природоохоронної діяльності. Особливо ці питання є актуальними сьогодні в Україні. Висока забрудненість довкілля, кризовий стан екологічної ситуації вимагають вдосконалення методів та системи управління в природоохоронній сфері.
Основні напрями природоохоронної діяльності визначаються як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і використання ресурсів, що допускає зниження якості середовища на рівні, який не є нижчим за нормативний. Тобто, охорона природи представляє собою систему організаційно-економічних заходів, спрямованих на підтримання такої взаємодії між людиною та навколишнім середовищем, яка забезпечує збереження, відновлення та раціональне використання природних ресурсів та запобігає шкідливому впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров'я людини.
Це співпадає з визначенням раціонального використання природних ресурсів, оскільки тут організаційно-економічні заходи, спрямовані на збереження довкілля, зниження обсягів споживання природних ресурсів, обсягів шкідливих викидів та відходів, а отже – на зменшення забруднення природного середовища, що сприяє його збереженню.
Серед організаційно-економічних заходів важливу роль відіграє екологічне страхування та державне регулювання. Законодавством України передбачено механізм стимулювання природоохоронної діяльності, що включає пільги при оподаткуванні, кредитування на пільгових умовах, надання підприємствам допомоги за рахунок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів.
Зараз технологічні, господарські, економічні, соціальні та біологічні процеси стають тісно взаємопов'язаними, внаслідок чого виникає об'єктивна необхідність розглядати все сучасне виробництво як функціонування складної еколого-економічної системи, як природокористування.
Таким чином, у ринкових умовах природоохоронна діяльність є важливою складовою виробничо-господарської діяльності. Вона може бути засобом збільшення прибутку, покращення платоспроможності, засобом запобігання банкрутству та оздоровлення економіки підприємства.
Тому необхідна більш активна діяльність держави у питаннях регулювання та стимулювання природозахисної роботи суб’єктів господарювання, у питаннях узгодження інтересів, витрат і вигод держави та підприємств, які є забруднювачами і користувачами природних благ.