Главная | Обратная связь

Судово-медична діагностика видів асфіксії

Повішення — це такий вид механічної асфіксії, коли петля на шиї за­тягується під вагою власного тіла чи його частини. У першому випадку труп повністю висить, у другому — він може мати точку опори і перебувати в напівсидячому, напівлежачому стані і т. ін. Інколи здається незрозумілим, чому людина померла, адже варто було злегка розслабити петлю, і смерть не наступила б.

За характером петлі можуть бути тверді, напівтверді і м'які; за будо­вою вони поділяються на ковзкі і нерухомі. При повішенні найчастіше спо­стерігаються ковзкі петлі. Залежно від розташування вузла розрізняють типове, бокове і атипове повішення. Типовим називають таке повішення, коли вузол петлі розміщується в ділянці потилиці, атипове — спереду (вузол у ділянці підборіддя) і бокове — справа чи зліва. Для судово-медичного дослідження труп доставляється або з петлею на шиї, або петля надходить окремо. При цьому бажано сфотографувати труп з петлею і після її зняття. Для того, щоб зняти петлю, її перерізають на боці, протилежному вузлу, а відрізки зшивають нитками. Зняту петлю зберігають як речовий доказ і передають слідчому.

Основною видовою ознакою при повішенні є слід від петлі, а саме:

странгуляційна борозна, яка розміщується високо на шиї (вище щитовидного хряща), має косовисхідний напрямок у бік вузла, нерівномірно виражена (вона виражена більш на боці, протилежному вузлові), незамкнута (зви­чайно переривається в місті розміщення вузла), інколи буває замкнута — при атиповому повішенні.

При дослідженні странгуляційної борозни в акті дослідження трупа описують усі її особливості:

1) розміщення на передній, боковій і задній поверхні шиї, причому йо­го рекомендується описувати за анатомічними ділянками шиї (на передній — стосовно верхнього краю щитовидного хряща, на бокових — на віддалі від кутів нижньої щелепи і мочок вух, на зданій — від лінії росту волосся чи середнього потиличного бугра);

2) напрям — при повішенні борозна має косовисхідний напрям, але може бути майже горизонтальною при лежачому положенні трупа;

3) вираженість;

4) відзначають кількість витків (одинока, подвійна, багатообертова), наявність проміжкових валиків, стан судин і наявність крововиливів у товщі проміжкових і крайових валиків;

5) замкнутість: замкнена, незамкнена, перервна (якщо борозна не-замкнена, необхідно визначити і описати, де саме і на якій відстані вона втрачає свої обриси);

6) ширину на всій відстані;

7) глибину, щільність, колір (за наявності сліду від вузла вказується його локалізація, розміри, форма задушення);

8) рельєф борозни, наявність деталей, які відтворюють особливості ма­теріалу петлі.

Серед інших видових ознак при повішенні можуть спостерігатися: ви­падання язика і защемлення його між зубами, розміщення трупних плям на ступнях і гомілках (при тривалому вертикальному положенні тіла). Інколи спостерігаються переломи ріжків під'язикової кістки і хрящів гортані, крово­виливи у м'які тканини шиї по ходу странгуляційної борозни і по ходу гру-динно-ключично-соскового м'яза. Часто спостерігаються попередні надриви інтими загальної сонної артерії на місці її розгалуження (ознака Амюса).

Методика дослідження органів шиї при повішенні. З метою виявлення змін у ділянці шиї необхідно старанно дослідити органи шиї, для чого після середнього чи комірчикоподібного розрізу і відшарування шкіри пошарове оглядають і поперечно розтинають м'язи передньої поверхні шиї (грудинно-ключично-соскові, діафрагми рота та ін.), оглядають і розтинають лімфатичні вузли — підборідні, підщелепні, глибокі шийні, старанно огля­дають симпатичні вузли. Стан хрящів гортані та під'язикової кістки визна­чають спочатку на дотик, а потім оголюють їх, відсерпаровуючи зв'язки і м'язи. Сонні артерії розтинають у повздовжньому напрямку. Оглядають стовбури блукаючих нервів. Оскільки в деяких випадках при повішенні бу­вають розриви міжхребцевих зв'язок, вивихи хребців і навіть переломи тіла і зубоподібного відростка шийного хребця, необхідно старанно досліджувати і ці відділи хребта.

При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті повішення, звертають увагу на наявність різних ушкоджень на тілі, зазначають їхню локалізацію, характер, розміри, форму, ступінь загоювання, стан одягу, його забруднення і т. ін.

Генез смерті при повішенні дуже складний, і його не можна звести тільки до здавлення дихальних шляхів (відомий випадок, коли смерть на­стала у трахеотомованих людей). Тут має значення і стискання судинно-нервового пучка шиї, і подразнення сильних рефлексогенних зон шиї.

Стиснення судинно-нервового пучка шиї призводить до припинення відтоку крові від голови по яремних венах, у результаті чого наростає кис­неве голодування мозку, до якого центральна нервова система найчутливіша. Стискання блукаючих нервів і їх гілок може призвести до рефлекторної зу­пинки серця.

Повішення є найчастішим способом самовбивства. Однак іноді, щоб заплутати слідство, вже вбиті трупи підвішують з метою симуляції самовбив­ства чи нещасного випадку.

При вирішенні питання про рід насильницької смерті необхідно врахо­вувати дані обставин справи, вивчити навколишню ситуацію, стан одягу (наявність ушкоджень, накладень, слідів крові і т. ін.), а також наявність чи відсутність ушкоджень на тілі.

Для вирішення питання про самовбивство чи убивство необхідно:

1) детально дослідити напрямок волокон мотузки в місцях її зіткнення з предметом, на якому висить труп, а також волокон на поверхні дерева в цьому ж місці, якщо мотузка перекинута і підв'язана до дерева. При само-повішенні мотузка ковзається вниз під вагою тіла, тому її волокна в ділянці перекладини спрямовані догори, а на поверхні дерева в цьому ж місці під тиском мотузки — донизу. У випадку підвішування тіла чи трупа мотузка підтягується через перекладину, тому волокна на поверхні мотузки в місцях її зіткнення з перекладиною будуть спрямовані донизу, а на поверхні дерева в цьому ж місці — догори;

2) обов'язково виміряти висоту підставки, яка є біля трупа; відстань від землі (підлоги) до підошов; відстань від верхньої частини підставки до предмета, до якого прикріплений мотузок. Отримані дані співставляються з довжиною трупа з витягнутими догори руками;

3) оглянути зв'язування вузла і його характер (якщо руки трупа зв'язані);

4) на долонях повішеного інколи вдається виявити волокна матеріалу петлі, які можна зняти липкою стрічкою або заливши долоні парафіном.

Виявлені на трупі ушкодження ще не свідчать про колишню боротьбу і опір. Ушкодження можуть бути випадковими, виникнути під час судом, мог­ли бути нанесені прижиттєве задовго до смерті або заподіяні своєю рукою. У кожному випадку слід враховувати їхню локалізацію, характер, ступінь за­гоювання і співставити з даними обставин справи.

Значно полегшується завдання у тих випадках, коли убивство скоєно шляхом смертельних ушкоджень, а труп з метою симуляції самогубства підвішений. Але зустрічаються випадки, коли вбивство скоюється шляхом удавлення руками, закриття отворів рота і носа чи іншими видами ме­ханічної асфіксії із наступним підвішуванням тіла. Одним із важливих і складних питань, які виникають при цьому, є встановлення прижиттєвості странгуляційної борозни. Складність вирішення цього питання полягає в тому, що странгуляційна борозна, яка виникла прижиттєве, не відрізняється макроскопічне від посмертної.

Диференційна діагностика прижиттєвої странгуляції від посмертної може бути найбільш успішною при комплексному дослідженні трупа з ура­хуванням обставин справи, виявленні наявності загальноасфіктичних ознак смерті, видових ознак повішення, гістологічного дослідження странгу­ляційної борозни і блукаючих нервів.

Для прижиттєвої странгуляційної борозни поряд із ознаками стискан­ня шкіри — ущемлення епідермісу і сосочкового шару дерми, гомогенізації, порушення тинкторіальних властивостей травмованих тканин — характерна наявність набряку клітин мальпігієвого шару, повнокрів'я судин шкіри, крайових і проміжкових валиків, крововиливи в ділянки дна борозни, а та­кож подразнення і розпад більшості нервових елементів шкіри. Поряд із цим відзначається зміна і стовбурів блукаючих нервів (розтягування і розриви частини аксонів з утворенням на кінцях парасольок, клубочків, різної форми натіків нейроплазми). При посмертній странгуляції зазначені зміни відсутні.

Гістологічному дослідженню піддається, як правило, ділянка шкіри странгуляційної борозни в місці найбільшої її вираженості поза трупними плямами. Причому шкіряний шматок вилучається у вигляді трапеції, основа якої відповідає нижньому валику. Зрізи проводяться таким чином, щоб у препараті була представлена шкіра над і під борозною. Крім цього, досліджуються шийні відділи блукаючих нервів.

Задушення петлею являє собою такий вид механічної асфіксії, при якому петля на шиї затягується руками чи під дією сторонніх сил. Основною видовою ознакою задушення петлею, як і при повішенні, є странгуляційна борозна. Але вона має свої особливості: розміщується низько на шиї, має горизонтальний напрямок, замкнена і рівномірно виражена на всій поверхні шиї. Решта даних про странгуляційну борозну ті ж, що і при повішенні.

При задушенні петлею інколи зустрічаються переломи хрящів гортані з кро­вовиливами у м'які тканини, випадіння язика з порожнини рота, інколи — надриви інтими сонних артерій.

Дослідження органів шиї. З огляду на те, що задушення петлею най­частіше є убивством, дуже важливо зберегти петлю і вузол для подальшого дослідження. Петля з вузлом передається слідчому як речовий доказ. Харак­тер зав'язування вузла може інколи допомогти визначити професію людини, яка його зав'язувала.

Звертають увагу також на виявлення слідів боротьби і опору, стан одягу (в порядку він чи ні, чи є на ньому пошкодження, їх локалізація, різні забруднення), а також наявність саден, синців і ран на трупі. Відзначається їхня локалізація, розміри, форма, ступінь загоювання.

Задушення руками. Цей вид механічної асфіксії здійснюється таким чином, що передня частина шиї, особливо гортань, стискується безпосеред­ньо рукою чи руками. При цьому рука або охоплює гортань і стискує її з боків, внаслідок чого закривається голосова щілина, або гортань разом з коренем язика притискується до хребта чи відтискається догори. При заду­шенні рукою відому роль відіграє травматичне подразнення периферичних кінців блукаючого нерва, особливо верхніх гортанних гілок, що в ряді ви­падків зумовлює раптову зупинку дихання і серцевої діяльності.

Головною ознакою задушення руками є садна і синці на передній і бо­ковій поверхнях шиї з крововиливами у м'які тканини. Вони виникають внаслідок тиску на шию пальців рук.

При стисканні шиї фіксуються відбитки нігтів, вони чіткі і мають ви­гляд півмісячних чи лінійних саден. При півмісячній формі саден від­значають, куди звернена випукла сторона. Інколи садна мають безладний характер. При дослідженні трупа відзначають локалізацію, форму, розміри, кількість і характер ушкоджень окремо на лівій і правій сторонах шиї. При задушенні руками часто бувають переломи хрящів гортані, а інколи і під'язикової кістки з крововиливами у м'які тканини шиї. Як і при інших видах механічної асфіксії звертають увагу на виявлення слідів боротьби і самозахисту. Задушення руками — це завжди убивство.

Закриття отворів рота і носа. Цей вид механічної асфіксії може скою­ватися за допомогою закриття рота і носа рукою чи яким-небудь м'яким предметом. У першому випадку на шкірі обличчя навколо рота і носа видно сліди натискання руками у вигляді синців і саден, що мають форму пів­місяця від пальців рук і нігтів. На слизовій оболонці губ можуть залишатися садна і синці від притискання губ до зубів. При закритті рота і носа м'якими предметами, наприклад, подушкою, ковдрою, навколо рота і носа на шкірі ніяких слідів може не залишитися. Але при огляді порожнини рота на сли­зовій губ і щік виявляються крововиливи, садна, тріщини слизової, які утво­рюються від натиснення і притискування товщини губ до зубів.

У тих випадках, коли застосовується м'який предмет щодо дітей, у яких зубів ще немає, чи до людей похилого віку, які вже втратили зуби, видимих ознак асфіксії: ні саден навколо носа, ні синців, ні ушкоджень сли­зової губ і щік, як правило, не виявляється. У таких випадках питання про причину смерті вирішується на основі наявності загальноасфіктичних ознак смерті, вивчення обставин справи і виключення інших видів механічної асфіксії і захворювань. Цей вид механічної асфіксії найчастіше зустрічається як нещасний випадок, зрідка — як убивство.

Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами і рвотними ма­сами. У всіх випадках задушення сторонніми предметами причину асфіксії легко встановити, знайшовши сторонній предмет у дихальних шляхах (гортані, трахеї чи бронхах). Місце розташування стороннього предмета залежить від його об'єму і конфігурації. Компактні, тверді сторонні предме­ти (зубний протез, кісточки слив, квасоля тощо) проникають у верхні відділи дихальних шляхів. У цих місцях на слизовій слід звернути увагу на гіперемію, набряк, крововиливи, які свідчать про прижиттєву реакцію тка­нин на дію стороннього фактора. Інколи виявляються навіть пролежні, пер­форації і явища медіастиніту.

Якщо є підозра на вбивство, а сторонній предмет не піддається псу­ванню, він повинен бути збережений і переданий слідчому як речовий доказ. В акті дослідження необхідно зазначити локалізацію стороннього предмета, розміри, закриває він щільно дихальні шляхи чи ні, повздовжнє чи попереч­не його розміщення.

При попаданні в дихальні шляхи сипучих тіл асфіксія протікає повільніше, оскільки можливість дихання зберігається ще деякий період часу. Дрібносипучі речовини при диханні легко проникають в дихальні шляхи і виявляються в периферійних відділах. Наявність їх в бронхіолах, бронхах при вираженій гіперемії слизової дихальних шляхів свідчить про прижиттєвість їх проникнення. Закриття дихальних шляхів сипучими тілами відбувається головним чином при нещасних випадках — при обвалі землі, під час сну на сипучих речовинах, у стані алкогольного сп'яніння.

Задушення рвотними масами являє собою своєрідний вид попадання стороннього предмета в дихальні шляхи. При рвоті рвотні маси викидаються назовні, але в тих випадках, коли людина перебуває у безпорадному стані, рвотні маси з порожнини рота легко аспіруються в дихальні шляхи. Внаслідок рідкої чи каплеподібної консистенції рвотні маси проходять дале­ко по дихальних шляхах, а рідкі їхні частки можуть заповнити альвеоли. У таких випадках з поверхні розрізу легенів, з бронхів видавлюється вміст шлунка, в якому можуть бути виявлені складові його частини.

Вміст шлунка може попасти в дихальні шляхи після смерті, особливо в тих випадках, коли незадовго перед смертю людина добре поїла. Це буває при недбалому транспортуванні трупа, коли вміст шлунка може механічно витіснитися і попасти в дихальні шляхи. Крім того, така ж ситуація може виникнути при штучному диханні, в стані клінічної смерті, при гнитті і т. ін. Але при цьому харчові маси проникають лише у верхні відділи дихальних шляхів, у периферійні відділи посмертно вони не потрапляють.

Крім того, у випадках прижиттєвого попадання сторонніх предметів і рвотних мас виявляється різка гіперемія слизової на всьому її протязі з кро­вовиливами, а також наявність загальних ознак асфіксії. Діагностика смерті від механічної асфіксії внаслідок попадання рвотних мас у дихальні шляхи обов'язково повинна бути підтверджена гістологічним дослідженням легенів.

При попаданні рвотних мас у дихальні шляхи необхідно вияснити причину цього явища, оскільки у здорових людей вони безперешкодно не аспіруються. Частіше за все це зустрічається в стані алкогольного сп'яніння, при епілепсії, отруєнні окисом вуглецю, у стані наркозу, при струсові мозку та в інших випадках, які супроводжуються безпорадним станом.

Якщо задушення сторонніми предметами може розглядатися як убивство чи нещасний випадок, то задушення рвотними масами, як правило, — нещасний випадок.

Стиснення грудної клітки і живота. При стисненні грудної клітки ди- | хальні рухи утруднюються, а потім і унеможливлюються. Досить навіть і 50 кг ваги, щоб зупинити грудне дихання, а для більш сильних і міцних людей — 80-100 кг. Рухи грудної клітки дітей, особливо новонароджених, можуть припинитися під тиском ваги руки дорослої людини.

Стискання однієї лише грудної клітки викликає смерть при явищах уповільненої асфіксії протягом 30-50 хв., оскільки рух діафрагми не може забезпечити достатнього розширення легенів. При одночасному стисненні грудної клітки і живота, коли дихання повністю зупиняється, смерть настає швидко. При смерті від стискання грудної клітки і живота, як правило, ви­являються численні дрібнокрапкові крововиливи на шкірі обличчя, шиї, грудей внаслідок різкого переповнення капілярів шкіри кров'ю вище місця стиснення. Це так звана «екхімотична маска». При зовнішньому дослідженні ь трупа виявляють відбитки рельєфу тканини і складок одягу, наявність на Г трупі і одязі часток мас, які викликали здавлення (пісок, штукатурка, важкі вантажі).

При внутрішньому дослідженні трупа нерідко можна виявити так зва­ний «карміновий набряк легенів», оскільки тканина легенів внаслідок наси­чення кров'ю і киснем має карміново-червоний колір.

При стисканні грудної клітки і живота можуть бути виявлені ушкод­ження внутрішніх органів (серця, легенів, печінки, селезінки, нирок), а та­кож переломи ребер. У подібних випадках доводиться говорити вже не про асфіксію, а про ушкодження внутрішніх органів, які виникають у результаті стиснення грудей і живота і які потягли за собою шок чи гостру втрату крові.

Отже, про смерть від механічної асфіксії в результаті стиснення груд­ної клітки і живота можна говорити в тих випадках, коли є видові і загаль-ноасфіктичні ознаки при відсутності чи наявності незначної травми. Стис­нення грудної клітки і живота майже завжди супроводить нещасний випа­док, який спостерігається при обвалах шахт, колодязів, будівель, при аваріях. Маленькі діти можуть померти від асфіксії в результаті тугого на кладення компреса на груди. Особливо небезпечне стиснення в натовпі, щ> може призвести до смерті.

Утеплення — це один із видів механічної асфіксії, при якій мс' ханічним фактором, що викликає це явище, є яка-небудь рідина, яка попа-'і:

в дихальні шляхи. Причому рідина може бути самою різноманітною: вода нафта, вино і т. ін. Найчастіше утеплення трапляється у воді. Втопитися і можна навіть у невеликій її кількості, досить, щоб у воду було занурено • тільки обличчя. Зустрічаються випадки утеплення не тільки в річках, озі рах, морях, басейнах тощо, але й у калюжі води, бочці і т. ін. При попа­данні у воду людина спочатку затримує дихання (передасфікстичний період). При спробах дихати вода надходить до рота, і часто утопаючий ковтає її. Проходить кілька секунд, а інколи і хвилин (при великій витривалості і тренованості), і людина починає дихати у воді (період задишки). При першому вдиху вода проникає до гортані, в результаті подразнення слизових оболонок настає кашель. Внаслідок збовтування води, повітря і слизу в дихальних шляхах відбувається утворення дрібнобульбашкової піни, яка постійно викидається з дихальних шляхів. Після цього настає коротко­часна зупинка дихання, потім — термінальне дихання і, нарешті, зупинка дихання. Тривалість утеплення — 4—5 хв.

Діагностика смерті від утеплення передбачає дослідження цілого ряду ознак, які характеризують цей вид механічної асфіксії. Причому у свіжих випадках діагностика утеплення не викликає особливих труднощів і навпа­ки, при розвитку гниттєвих процесів, коли всі ознаки поступово зникають, діагностика утеплення становить великі труднощі. При дослідженні трупів осіб, витягнутих з води, слід звернути увагу на виявлення двох груп ознак:

1) ознаки перебування трупа у воді; 2) ознаки утеплення. Перш за все на трупі виявляються зміни, які свідчать про перебування трупа у воді. Вони бувають як у випадках утеплення, так і у випадках, коли у воду кидають труп людини, яка померла від інших причин.

Такими ознаками є: мокрий одяг, мокра шкіра, наявність мулу і піску в природних отворах, а також явища мацерації шкіри, ступінь вираженості якої залежить від тривалості перебування у воді, температури навколишньо­го середовища, віку та індивідуальних особливостей організму.

До ознак, які свідчать про утеплення, належать: наявність біля отворів рота і носа дрібнобульбашкової стійкої піни, яка заповнює просвіт дихаль­них шляхів і поступово виділяється з них (ознака Крушевського).

У шлунково-кишковому тракті, а також у дихальних шляхах міститься велика кількість рідини, в якій настало утеплення. Легені збільшені в об'ємі, в результаті чого нерідко на поверхні легенів видно відбитки ребер. Проникаючи в альвеоли, вода викликає зміни, які добре констатуються при гістологічному дослідженні, а саме: осередкова ем­фізема, набряки, розриви міжальвеолярних перегородок, периброн-хіальні крововиливи.

Вода і часточки, які в ній містяться, попадають в альвеоли, потім — у пошкоджені судини, проникають у потік крові, в силу чого кров роз­ріджується.На поверхні легенів під плеврою виявляються блідо-рожеві, розпливчастікрововиливи, які називаються плямами Расказова-Лукомського-Пальтауфа. У плевральній і черевній порожнинах виявляється підвищена кількість транссудатної рідини, яка утворилась внаслідок процесів дифузії. Рідина, в якій наступило утеплення, виявляється також і в пазусі основної кістки черепа.

Важливе значення для діагностики утеплення має виявлення діато­мового планктону у внутрішніх органах трупу. Діатомеї — це одноклітинні водорослі, які мають міцну мінеральну оболонку (панцир). Вони проника­ють при утепленні разом із водою в легені, а потім і в кров'яне русло і роз­носяться по всьому організму. Для виявлення діатомового планктону в стерильну посудину кладуть вирізаний шматок діафізу стегнової кістки довжиною 10-15 см (інструментарій попередньо промивають дистильо­ваною водою). Для виявлення планктону і співставлення його з планктоном водоймища, звідки був вилучений труп, беруть 200 г легеневої тканини, при цьому слідчому потрібно взяти пробу води із водоймища, у якому знайдено труп, для дослідження її в тій же лабораторії, як правило, хімічній.

Іноді досліджують м'язи серця, нирки, рідину із пазухи основної кістки. Виявлення частин планктону у внутрішніх органах (крім легенів, куди він може попасти і посмертно) надійно свідчить про утеплення, оскільки посмертно вони проникнути в ці органи не можуть. Усі перелічені ознаки утоплення з часом зникають. Піна із дихальних шляхів зникає через 2-3 дні, крововиливи на легенях стають непомітними вже через 7-Ю днів. Через 2-3 тижні внутрішні органи піддаються різким гниттєвим процесам, особливо в літній період. У таких випадках діагностика утоплення надзви­чайно ускладнена, і єдиною ознакою його служить діатомовий планктон у кістковому мозку та у внутрішніх органах.

Не всякий труп, вилучений з води являє собою жертву утоплення. Інколи смерть настає у воді від інших причин, наприклад, від крововиливу в мозок, довільного розриву серця з тампонадною серцевою сумкою і т. ін. На трупі, вилученому з води, можуть виявлятися різні ушкодження — забиті рани, ушкодження кісток, інколи — петлі на шиї з прив'язаними до них вантажем.

Питання про механізм цих ушкоджень вирішується індивідуально з урахуванням їхнього характеру, локалізації, особливостей організму, а та­кож старанним вивченням усіх матеріалів справи.

Одним із важливих питань при експертизі утоплення є встановлення часу перебування трупа у воді. Це питання може бути вирішене на основі явищ мацерації. У результаті дії води епідерміс шкіри набрякає, змор­щується, блідніє, потім розпушується, губить зв'язок з дермою, від­шаровується. Явища мацерації найкраще помітні на підошвах і долонях, тобто там, де епідерміс товщий.

Залежно від часу перебування трупа у воді явища мацерації прояв­ляються по-різному. Враховуються й інші фактори, а саме: температура води, наявність чи відсутність одягу тощо. Практика показує, що в літній період при температурі води +20-22 °С початкові явища мацерації проявляються вже через 30-40 хв., повне відділення епідермісу разом з нігтями у вигляді «рукавички смерті» відбувається через 4-5 діб. У зи­мовий період при температурі води +2-4 °С перші явища мацерації про­являються до кінця доби, а повне відділення епідермісу — до кінця місяця.

Наявність сировидного мастила на трупах новонароджених охороняє шкіру від мацерації. Перші її ознаки на трупах новонароджених з'являються на 3-4 день, а повне відділення епідермісу — на кінець 2-го місяця влітку, 5-6-го — взимку.