Главная | Обратная связь

Життєздатність новонародженого

Питання про досягнення чи недосягнення новонародженим життє­здатності для практики дуже важливе. Якщо скоєно убивство чи діто­вбивство життєздатного новонародженого, до злочинця застосовуються відповідні міри кримінального покарання, а якщо ж нежиттєздатного (він однаково повинен був загинути), ця обставина пом'якшує міру пока­рання.

Під життєздатністю новонародженого розуміють його здатність до існування поза організмом матері. Вона зумовлена визначеним ступенем його зрілості і відсутністю несумісних із життям виродливостей, аномалій розвит­ку і деяких хворобливих станів. У судово-медичній літературі немає єдиного погляду на мінімальні строки внутрішньоутробного життя дітей, які дозво­ляють відносити їх до життєздатних. Деякі автори вважають, що плід при строці вагітності менш як 28 тижнів, що має довжину тіла 35 см і менше, а вагу меншу від 1 кг, є нежиттєздатним. Із цього випливає, що новона­роджені, які мають вік, що дорівнює 7 зоряним місяцям, уже є життє­здатними. Але практика показує, що такі новонароджені вимагають особливих умов утримання і догляду, які створюються в пологових бу­динках (обігрівання, харчування і т. ін.). За відсутності таких умов, а тим більше в домашніх умовах, семимісячні недоношені і незрілі но­вонароджені, як правило, гинуть.

У зв'язку з цим деякі автори окрім життєздатності і не­життєздатності виділяють умовну життєздатність. Умовно життєздатною вважається нормально розвинена дитина, яка народилася після 7 місяців внутрішньоутробного ' життя, оскільки за сприятливих умов і при відповідному доглядові вона може вижити. Але і такі, і навіть більш зрілі новонароджені, включаючи доношених, за наявності у них не­сумісних із життям аномалій розвитку чи хворобливих процесів, також є нежиттєздатними.

Отже, життєздатними в судово-медичному аспекті є зрілі і доношені новонароджені за відсутності у них аномалій розвитку і захворювань, не­сумісних із життям-

5. Живонародженість та й" встановлення

Одним із найважливіших питань експертизи трупів новонароджених є встановлення живо- чи мертвонародженості.

Якщо дитина народилася мертвою, немає підстав для притягнення матері (чи іншої особи) до кримінальної відповідальності: цим висновком судово-медична експертиза виключає й убивство, і дітовбивство дитини, і

Слід мати на увазі, що мертвою може народитися зовсім життєздатна і дитина, якщо смерть її настала внутрішньоутробно. Можлива і зворотна ситуація, тобто нежиттєздатна дитина може народитися живою і навіть про­жити кілька днів.

У новонародженого, який дихав, тобто народився живим, передня грудна стінка на 1-2 см піднімається над рівнем живота, в той час як у мертвонародженого вона розміщується на одному рівні. Висота стояння купола діафрагми у живонародженого — четверте міжребір'я. Легені, що не дихали, у яких не було повітря, мають невеликий об'єм, займають задньо- і нижні відділи плевральних порожнин, їхня поверхня по всій площині має рівномірний бузковий чи темночервоний колір із синюшним відтінком, на дотик вони досить щільні, м'язові. Легені, які дихали і розправилися, заповнюють плевральні порожнини повністю чи майже повністю (залежно від ступеня їхнього розправлення), частково прикриваючи собою серце. Поверх­ня їх рожева з так званим «мармуровим» малюнком. На, дотик вони повітряні, м'які. Під легеневою плеврою в альвеолах добре проглядаються, особливо за допомогою лупи, мухурці повітря у вигляді блискучих сріблястих білувато-сірого кольору ділянок (проба Бушу-Хаберди).

Але цих даних недостатньо для експертних висновків про живонародженість. Для її встановлення було запропоновано багато різних життєвих (функціональних) проб. Найбільше поширення і практичне застовування отримали дві з них — легенева Галена-Шрейєра і шлунково-кишкова Бреслау. Обидві вони плавальні чи гідростатичні.

Легенева проба базується на тому, що питома вага легенів, які не дихали, перевищує 1,0, внаслідок чого їхня тканина при зануренні у воду (питома вага 1,0) тоне. У легенів, які дихали, заповнених повітрям, питома вага менша за 1,0, тому їхня тканина набуває властивості плавати на поверхні води.

Судово-медичний експерт повинен дати правильну оцінку як позитивному, так і негативному результату легеневої плавальної проби.

Позитивний результат, окрім заповнення легеневої тканини повітрям внаслідок дихання, може бути зумовлений, наприклад, процесами гниття, і проведенням штучного дихання (можуть бути зовнішні і внутрішні ушкодження), при промерзанні трупа (тому трупи досліджують після відтавання), при вдуванні повітря через рот. Негативний результат легеневої плавальної, проби може мати місце навіть у випадках несумнівних ознак життя дитини після народження, а саме, коли дихання у неї так і не з'явилось, чи воно почалось, але були перешкоди до легеневого дихання (при недорозвитку дихального центру чи дихальних м'язів, природжених вадах мозку, здавленні легенів грижами чи пухлинами, крововиливами в довгастий мозок під час пологів, при аспірації дихальних шляхів слизом, навколоплідною рідиною, меконієм, при закритті дихальних отворів рукою, при здавленні шиї петлею, руками).

Негативна легенева проба може бути при повторному ателектазі легенів, який розвивається у недоношених новонароджених.

Шлунково-кишкова плавальна проба Бреслау має за основу те, що од­разу ж після пологів дитина ковтає повітря, яке проникає в шлунок, а потім — і в кишечник. Тому за відстанню заповнення повітрям шлунково-кишкового тракту можна робити висновок не тільки про живонародженість, але й про тривалість життя після пологів.

Повітря в шлунково-кишковий тракт може потрапити при оживленні (вдуванні), виражених гниттєвих процесах. Позитивний результат обох пла­вальних проб доводить живонародженість дитини і її життя поза організмом матері, а негативний — мертвонародженість. При позитивній легеневій і не­гативній шлунково-кишковій плавальній пробі слід вважати, що дитина на­родилася живою і жила недовго. Так само трактуються і зворотні результати плавальних проб, хоча з цим варіантом у практиці зустрічатися доводиться досить рідко.

Окрім проб Галена-Шрейера і Бреслау для виявлення повітря в леге­нях і шлунково-кишковому тракті може бути використана рентгенографія (проба Диллона, 1937).

Для доведення живо- чи мертвонародженості в судовій медицині засто­совується гістологічне чи гістохімічне дослідження легеневої тканини та інших органів (наднирників, вилочкової, щитовидної, підшлункової залоз), емісійний спектральний аналіз легенів, спектрографічне дослідження неор­ганічного складу печінки, крові, плаценти, дослідження білкових фракцій сироватки крові методом електрофорезу на папері, біохімічне дослідження загальних ліпідів у плаценті.

Таким чином, для вирішення одного з важливих питань експертизи трупа новонародженої дитини — про її живо- чи мертвонародженість — судові медики сьогодні мають досить солідний арсенал можливостей. Але ж при всьому цьому, досліджуючи труп у стані різко вираженого гниття, його обгорання, це питання не завжди можна вирішити.