Главная | Обратная связь

Виявлення, оцінка, вилучення, пакування і надсилання на дослідження речових доказів біологічного походження

Виявлення речових доказів

Виявлення і оцінка слідів крові. При огляді місця події головне зав­дання судового медика — знайти і правильно оцінити сліди крові, які для подальшого розслідування і, головним чином, при реконструкції злочину відіграють вирішальну роль.

Виявлення кров'яних плям і оцінка їх значення — справа лікаря, перш за все тому, що він на основі своїх знань і досвіду, зуміє зрозуміти важливість і значення кров'яних слідів, виходячи з їх форми, об'єму і розміщення, зуміє також розпізнати різні речовини і предмети, які можуть примішуватись до плями (наприклад, частини тканин головного мозку) і може щонайкраще встановити сліди крові там, де їх колір з різних причин змінився, що робить їх невпізнанними для спеціалістів.

При огляді місця події лікар повинен звертати увагу не тільки на ве­ликі, кров'яні плями чи сліди, але й маленькі плями.

Для виявлення слідів крові вдаються до детального огляду як усіх предметів, які є на місці пригоди, так і одягу та тіл учасників події. Одяг повинен оглядатися не тільки із зовнішнього боку, але й із зворотного (з вивороту). У деяких випадках виявлення слідів крові не становить труд­нощів, але інколи це важка і копітка робота, що залежить від багатьох причин. В одних випадках від моменту скоєння злочину пройшло багато часу і кров різко змінилась, в інших — кров на місці події (на тілі лю­дини, її одязі чи інших предметах) піддалась змиванню. Перешкодити виявленню крові може і колір предмета, на якому розташовані її плями.

Якщо в перші хвилини утворення кров'яна пляма має червоний колір, то через кілька годин цей колір поступово губиться, пляма стає темно-червоною, а потім бурою. Через 2-3 дні пляма набуває червонувато-бурого забарвлення, а на 9—10 день червонуваті відтінки стають слабо помітними, все чіткіше починають виявлятися бурі відтінки. Через три тижні плями стають зовсім бурими, через два місяці вони набувають бруднувато-сірувато-бурого кольору, а через шість місяців мають колір буро-сірий чи сіро-бурий. При гнитті кров'яні плями стають зеленуватими і навіть зеленими. Ці зміни кольору кров'яних плям залежать від цілого ряду причин — впливу світла, вологи, повітря, температури і т. ін.

Завжди необхідно пам'ятати про прагнення злочинця знищити сліди крові на місці пригоди і на собі: одяг з плямами крові переться, підлога миється, перекрашуються стіни і т. ін. Тому при огляді тих чи інших речей слід особливу увагу звернути на такі місця, де сліди крові знищити важко, а саме: щілини підлоги, паркету, плінтуси, під якими можуть бути затьоки крові, оббивка м'яких меблів. Слід оглянути одяг підозрюваного, звертаючи особливу увагу на підкладку, шар вати, внутрішні поверхні кишень, вилоги рукавів, складки манжет штанів, шви, підошву взуття. Усі предмети, якими міг бути скоєний злочин, наприклад, ніж, сокира, молоток, повинні бути уважно розглянуті через лупу. Особливо важливо оглянути місце, де залізо прикріплено до дерев'яної ручки, оскільки там найчастіше присихають за­лишки крові. Доцільно уважно оглянути руки підозрюваного, взяти на дослідження вміст із-під нігтів, зрізавши їх для цього. Оглядати потрібно й одяг потерпілого, відшукуючи сліди крові не тільки у місці ушкодження, але й на штанах, спідниці, туфлях і т. ін.

Якщо поранення чи убивство здійснено на відкритій місцевості, то за­лежно від пористості грунту кров в одних випадках помітити легко, а в інших — складно, оскільки вона швидко всмоктується в землю. В окремих випадках до моменту прибуття слідчого кров у приміщеннях і на землі зни­щується (засипається землею, піском, попелом і т. ін.). Слід звертати увагу на ганчірки, які використовувалися для замивання крові, відра, лопати, якими зчищалася земля і таке інше, а також необхідно шукати кров у кон­кретних місцях, обережно знімаючи шари землі, піску чи попелу. У полі, саду, городі огляду повинні бути піддані листя рослин, трава, стовбури де­рев, на яких інколи можна виявити сліди крові.

Якщо злочин скоєно в приміщенні і злочинець замазав руки кров'ю, він нерідко тут же миє їх, витирає першим, що попадає під руку предметом, наприклад, рушником, скатертиною. Оглянути також слід задні поверхні дзеркал, де інколи знаходять закривавлені відбитки пальців рук злочинця з добре вираженими капілярними лініями, ручки дверей, столи, шафи, руко­мийники, мильниці.

При огляді місця пригоди і виявленні крові звертається увага на вели­чину і форму слідів, з яких можна судити про механізм їх утворення і про обставини події.

Сліди крові можна розділити на такі види:

1. Плями від падіння крапель крові на горизонтальну поверхню, за ступенем зазубреності країв яких установлюють висоту падіння краплі крові. При падінні з висоти до одного метра плями мають круглу форму і рівні краї. По мірі збільшення висоти падіння (від 1 до 2 метрів) краї плям ста­ють нерівними, зазубреними, від них відходять промені. При падінні з висо­ти понад два метри крапля крові розбризкується, тому навколо головної плями будуть розміщуватися вторинні кров'яні бризки.

Коли крапля крові скочується з руки злочинця, який рухається, вона падає на землю не під прямим кутом, а під кутом, меншим 90°, і цей кут тим менший, гостріший, чим більша швидкість руху. В цьому випадку кров'яна пляма не має уже форми круга, а набуває форми овалу, довга вісь якого лежить у напрямку руху. Вторинні кров'яні бризки навколо головної плями також розміщуються овально, причому більша їх частина лежить у напрямку руху. Овальна форма плями і вторинних кров'яних бризок тим більше ви­тягнута, чим гостріший кут падіння, чим більшою була швидкість руху зло­чинця.

2. Плями від бризок чи від падіння крові на похилу площину набува­ють форми знаку оклику, вузький кінець якого спрямований у бік падіння краплі. Кров'яні бризки мають місце в тих випадках, коли в результаті по­ранення розрізані великі артерії, при різкому струсі закривавлених пред­метів і зброї чи при повторних ударах тупим предметом, головним чином при ударах по закритих волоссям частинах голови. Характер і напрям роз­бризкування крові залежить від сили і кута, під яким наноситься удар. При такому способі убивства злочинець буває сильно закривавлений, головним чином на передньому боці тіла.

При сильному розмасі тупим знаряддям у момент, коли злочинець держить зброю у верхній точці, можуть звільнитись декілька кров'яних кра­пель, які потім попадають у вигляді бризок на злочинця. Тому при огляді підозрюваної особи завжди необхідно оглянути одяг з усіх боків.

Кров'яні бризки знаходять навколо трупа чи місця, де було нанесено поранення, часто на значній відстані. Вони бувають на стінках, меблях, підлозі, рідко — на стелі. На стелю кров'яні бризки попадають тоді, коли поранені великі судини на верхніх кінцівках, і поранений відмахується ру­ками, як це буває, наприклад, при боротьбі.

Ширина і довжина бризок залежить від кута, під яким крапля крові упала на поверхню. Ні величина кров'яної краплі, ні висота, з якої вона упала, не відбиваються на формі бризки. Чим гостріший кут падіння, тим вужча і довгастіша кров'яна бризка.

3. Патьоки, які утворюються при попаданні і стіканні крові по похилій чи вертикальні поверхні (із рани на поверхні тіла і одягу). За напрямом патьоків крові можна судити про те, в якому положенні перебував по­терпілий у момент нанесення ран, а також чи змінювалося положення тіла. Якщо будуть знайдені патьоки крові, які стікають у різних напрямках, чи такі, що схрещуються, це є доказом того, що положення тіла було змінено в агонії або одразу ж після смерті.

Патьоки крові інколи допомагають вирішити питання про послі­довність поранень (за різними напрямками патьоків, які відходять від уш­коджень).

За патьоками крові можна встановити, витекла кров при житті чи після смерті. Кров, яка витекла з рани при житті, згортається і міцно фіксується до країв рани та до шкіри. При посмертній кровотечі кров не згортається, а засихає, в цьому випадку кров'яні плями можна відокремити від шкіри. Практично це не має великого значення, адже на цій підставі не можна робити ніяких конкретних висновків, бо тяжко встановити і характе­ризувати непомітну різницю в силі, яка необхідна для відділення крові, що засохла при житті, і крові, яка засохла після смерті. На міцність засихання крові впливає середовище (тепле і сухе, сире і вологе), а також якість шкіри (жирна і гладенька, суха і жорстка).

4. Помарки і мазки, які виникають при витиранні слідів крові ганчіркою, рушником і т. ін. При виявленні цих слідів 'можна тільки стверджувати те, що злочинець намагався знищити кров'яні сліди. Іншого значення ці плями, як правило, не мають. Робити з них якісь важливі для слідства висновки не можна. Вони повинні враховуватися при реконструкції злочину і при психологічній оцінці особи злочинця.

5. Сліди крові у вигляді відбитків пальців, долонь, підошов та інших предметів, які найчастіше можна знайти на стінах, дверях, умивальнику, підлозі і т. ін. Вони є важливими для слідства, тому в кожному випадку їх потрібно добросовісно і старанно досліджувати.

6. Плями, які просочили різні предмети. Досліди доказують не­обхідність розшукувати кров'яні плями на ганчірках, які піддавались пран­ню, чистці і т. ін., де макроскопічне не видно ніяких слідів крові. Вони мо­жуть указати на місце, де знаходився поранений чи труп.

7. Калюжі крові свідчать про велику кровотечу незадовго до огляду. Кров'яну калюжу знаходять на землі, на підлозі, в постелі або на інших поверхнях, як правило, в безпосередній близькості від пораненої частини тіла, найчастіше під головою і навколо плеч. Форма кров'яної калюжі часто неправильна і буває з нерівною поверхнею. Величина її залежить, з одного боку, від властивостей і якості середовища, на якому калюжа утворилася (тверда непроникна чи дуже малопроникна підкладка — бетонна чи де­рев'яна підлога; пориста і проникна підкладка — піщаний грунт), з другого боку, від кількості крові, яка витекла із рани. Визначити кількість крові, яка утворює кров'яну калюжу, дуже складно. При переміщуванні чи відсутності трупа на місці події калюжі крові нерідко вказують на місце поранення чи настання смерті.

8. «Замиті води», тобто сліди крові у воді та інших рідинах, якими кров замивалась. Досліди показують, що якщо кров розведена в чистій воді, то присутність її можна виявити в розведенні 1:512000; у воді, забрудненій милом, коли мило згорнулось — у розведенні 1:8000.

Виявлення слідів сперми. Плями сперми, які можуть залишитися на місці події при статевих злочинах (зґвалтуванні, розпусних діях, мужо­лозтві), слід шукати на різних оточуючих предметах, на одязі й тілі по­терпілих і підозрюваних, їхніх статевих органах.

При убивстві на сексуальному грунті необхідно оглянути місце, на якому лежав труп, головним чином, у ділянці під статевими органами, сіднвдями, а також між нижніми кінцівками. Справа в тому, що при убивстві на сексуальному грунті при спробі статевого акту або при спробі зґвалтування у злочинця часто спостерігається передчасний витік сперми, на зазначених вище місцях залишаються її плями, з цієї причини при огляді білизни чи одягу жінки необхідно звернути увагу на задню і внутрішню по­верхню білизни.

Дослідження білизни, одягу, інших речей і предметів на наявність на них сперми проводиться не тільки при злочинах, але (порівняно рідко) і в цивільному процесі, головним чином для доведення невірності в справах про розлучення.

Виявлення слідів сперми на речових доказах є підчас складним зав­данням, особливо якщо огляд проводився при недостатньому освітленні, для чого часто користуються лупою.

На світлих матеріалах плями сперми мають сіруватий чи жовтуватий колір, найбільш інтенсивний в периферійних частинах, краї їхні нерівні, на матеріалах темних тонів — білуватий колір. Тканина, яка просочена спер­мою, на дотик цупка, ніби накрохмалена.

Якщо зґвалтування супроводжувалось порушенням цілості дівочої пліви, в плямах сперми можуть бути домішки крові, які фарбують таку пля­му в червонуватий чи рожево-червоний колір.

На предметах з невсмоктуючою чи маловсмоктуючою поверхнею спер­ма утворює білувато-сіруваті, інколи жовтуваті шкірочки.

На шкірі трупа плями сперми часто блищать, ніби вкриті лаком. Свіжі плями сперми мають специфічний запах.

Слід пам'ятати, що плями легко змиваються водою, стираються від дотику до них предметів і речей з жорсткою поверхнею. Тому при огляді й вимірюванні виявлених плям не слід доторкатись до них руками чи сантиметром.

При транспортуванні трупів у морг вони повинні бути загорнуті в чис­те простирадло, а зверху виявлених на одязі плям з підозрою на сперму повинні бути обережно нашиті шматочки чистої білої гладкої тканини. Про­шивка нитками шматочка тканини повинна проводитись на відстані 3-5 см від краю плями.

Виявлення волосся. Дослідження волосся як речових доказів може проводитись при вбивствах, автодорожних пригодах, крадіжках, статевих злочинах та ін.

При огляді місця пригоди (злочину) волосся може бути виявлене на різних предметах, а також на потерпілому і злочинці, при огляді трупа — на одязі, затиснутим у руці, в ділянці статевих органів жінки, наприклад, при зґвалтуванні, на статевому члені чоловіка після статевого акту чи спроби до такого, на знаряддях злочину (молотці, сокирі при ударах ними по го­лові), на частинах автомобіля при наїзді і переїзді.

Велике значення має волосся при розслідуванні справ про крадіжки домашніх тварин.

У багатьох випадках виявлення волосся не викликає особливих труд­нощів, але для цього вимагається велика акуратність і цілеспрямованість дій. При пошуку волосся необхідне гарне освітлення.

Усі виявлені на місці пригоди речові докази повинні бути зафіксовані. Вони детально описуються в протоколі з вказівкою на їхній характер, роз­міщення, форму, колір, розміри, особливості країв, кількість, ступінь просочування, ущільнення матеріалу, наявність на поверхні шкірочок, нашарувань і т. ін. І тільки після цього приступають до вилучення речо­вих доказів.

Вилучення і пакування речових доказів

При вилученні речових доказів слід дотримуватися загального і обов'язкового правила — кожний речовий доказ, кожен взятий зразок по­винні бути упаковані окремо, опечатані, споряджені відповідним надписом.

Якщо на місці пригоди є калюжа рідкої крові, то кров слід набрати в пробірку і того ж дня відправити на дослідження. Коли це зробити немож­ливо, то доцільніше намочити кінець бинта чи марлі кров'ю із калюжі, висуши­ти її при кімнатній температурі, а потім, загорнувши в пакет, відправити в лабораторію. Для контролю реакції частину бинта необхідно залишити чистою.

Якщо плями крові чи сперми є на порівняно невеликих предметах (одязі, білизні, зброї чи ін.), ці предмети надсилають у лабораторію цілком із дотриманням необхідних заходів до збереження неушкодженими при транспортуванні. При огляді цих об'єктів у лабораторних умовах можна виявити сліди, які були не помічені раніше. Крім того, маючи цілий предмет, легше вирішувати питання про механізм утворення слідів, які цікавлять слідство.

Одяг з плямами крові необхідно упакувати таким чином, щоб при складанні його пляма із однієї частини не могла перейти на іншу, прокла­даючи між плямою і чистою тканиною лист паперу.

Плями з меблів, стін, паркету та інших предметів можуть бути зняті різними способами. Плями крові, які містяться на стіні чи на недорогих меб­лях, найкраще вирізати разом з куском штукатурки чи відокремити з ними частину предмета для надсилання в лабораторію. З поверхні полірованих меблів їх зіскоблюють скальпелем чи гострим ножем на підставлений чистий папір, який загортається за типом аптечного порошка. В інший пакет беруть зі скоб поліровки поряд з плямою (для контролю реакції). На кожному па­кеті роблять відповідні надписи. Плями крові на вищезазначених предметах можна зняти на змочену водою марлю, яка потім висушується і надсилається в лабораторію.

Якщо сліди з підозрою на кров виявлені на снігу чи у воді (у відрі, тазу тощо), цим снігом чи водою просочують кусок марлі, який потім вису­шують при кімнатній температурі, далеко від нагрівальних приладів, без доступу прямих сонячних променів.

Якщо схожі з кров'яними сліди є на землі, то забирають землю з цими слідами і землю із сусідніх ділянок для контролю. Вилучені кров'яні плями потрібно берегти від дії сонячних променів і тепла, оскільки під їх впливом плями можуть передчасно штучно постаріти.

В експерименті було встановлено, що якщо сонячне світло діє на кров'яну пляму 10 годин, то при цьому спостерігаються такі ж зміни, як і при дії дифузного освітлення протягом 10 днів чи сильно притушеного світла протягом 10 тижнів. У повній темряві кров може зберігати всі свої початкові властивості дуже довгий час.

Предмети, які надсилаються в лабораторію, слід пересилати в сухому стані, оскільки на вологих місцях кров і виділення швидко загнивають, що ускладнює чи навіть унеможливлює проведення'експертизи.

Волосся, знайдене на місці пригоди, вилучають пальцями чи пінцетом з гумовим наконечником. Вилучене волосся кладуть у конверти (волосся, знайдене в різних місяцях — у різні пакети), на яких зазначається, де воно було знайдене. Сургучна печатка на пакеті з волоссям не ставиться, щоб запобігти дії на нього гарячого сургучу; пакет прошивають ниткою, кінці якої скріплюють печаткою на бірці.

Перед надсиланням речових доказів на експертизу вилучені предмети повинні бути старанно упаковані і опечатані печаткою особи, яка веде розслідування, в присутності понятих, щоб запобігти можливості їх підміни чи втрати, а також з метою збереження на них знайдених при огляді слідів.

 

Надсилання на дослідження речових доказів

Разом з речовими доказами в судово-медичну лабораторію надси­лається постанова органів дізнання чи слідства або визначення суду, де вик­ладаються обставини справи, ставляться питання, які належить вирішувати, зазначається особа, яка призначається експертом у даній справі, чи заклад, де повинна бути проведена експертиза, а також перераховуються всі предме­ти, які надсилаються на експертизу, показання обвинувачуваних і по­терпілих про причини виникнення на їхніх речах тих чи інших слідів.

Крім постанови про призначення експертизи чи визначення суду, ра­зом з речовими доказами в лабораторію надсилають такі документи: су­провідний лист, в якому зазначається кому, що і для якої мети надсилається;

копія протоколу огляду місця події (речових доказів) чи речей потерпілого або обвинувачуваного; копія протоколу вилучення зразків, які подаються для порівняння; копія акту судово-медичного обстеження живої особи чи судово-медичного дослідження трупа, якщо обстеження чи дослідження про­водилось. Якщо предмети надсилаються на повторну експертизу — копія акта первинної експертизи речових доказів.

Не запаковані, не опечатані чи з пошкодженнями упаковки речові до­кази в лабораторію не приймаються.

При надходженні до лабораторії речові докази і документи до них реєструються в реєстраційному журналі, експертом старанно оглядається упаковка, перевіряється характер і цілісність упаковки і печаток, при цьому звертається увага на текст відбитка, а потім проводиться їхнє розпакування. У лабораторії при розкритті посилки повинні бути присутніми два працівники. Наявність речових доказів перевіряється за даними, які є в по­станові про призначення експертизи. За відсутності тих чи інших предметів, а також при виявленні предметів, не згаданих у документах, складається акт, який підписується трьома працівниками лабораторії. Один екземпляр акта негайно надсилається закладу — відправникові речових доказів, другий — залишається в лабораторії.

Взяття зразків

Для порівняльного дослідження і висновків про можливість чи немож­ливість походження речових доказів від певних осіб беруться і надсилаються в лабораторію разом з речовими доказами їхні зразки.

Зразки крові беруться в присутності слідчого судово-медичним експер­том лабораторії чи іншим лікарем у процедурному відділенні поліклініки. В останньому випадку про взяття крові складається протокол, який підписує лікар, медсестра і слідчий.

Кров беруть із пальця чи вени ліктьового згину в кількості 2-3 мЛ. Якщо строк транспортування крові в лабораторію не перевищує 1-2 доби (у негарячу пору року), то її надсилають у рідкому вигляді в чистому фла­коні з-під пеніциліну, щільно закривають поліетиленовою чи гумовою проб­кою. На флакон наклеюється етикетка з зазначенням дати взяття крові і прізвища особи, у якої вона взята.

При більш тривалому строці транспортування кров спочатку висушу­ють на тарілці, попередньо виливши її на чисту марлю, складену в чотири шари. Висушування проводять при кімнатній температурі. Після висихання крові марлю кладуть у конверт із зазначенням на ньому дати взяття крові й прізвища особи, у якої вона взята. У другий конверт кладуть чисту марлю від того ж куска для контролю.

Зразок крові з трупа береться під час розтину з порожнини серця чи великих судин.

При надсиланні на дослідження як речових доказів виділень організму в розпорядження експерта крім зразків крові подаються зразки слини. Сли­на після полоскання рота збирається в пробірку в кількості 2-3 мл, центрифугується, надосадкова рідина виливається на марлю і висушується при кімнатній температурі. Зберігати рідку слину навіть у холодильнику не можна, оскільки це призводить до руйнування групових антигенів. Найкраще брати зразки слини безпосередньо в судово-медичній лабораторії.

Зразки сперми можуть бути отримані шляхом мастурбації чи масажу простати в умовах урологічного кабінету поліклініки чи лікарні.

Для взяття зразків волосся рекомендується обережно виривати його пальцями (у трупів) чи зрізати ножицями (у живих осіб) з передньої, серед­ньої і бокової частин голови (лобної, тім'яної, потиличної, правої і лівої скроневих ділянок). У випадку потреби беруть у такий же спосіб волосся з бороди, вусів, бакенбардів, брів, лобка та ін. Зразки волосся в кількості 15-20 штук з кожної ділянки кладуть в окремі пакети чи пробірки і супровод­жують надписом, що міститься в пакеті, звідки взяте волосся, ким і коли.

Питання, які вирішуються при дослідженні крові, волосся, сперми, слини та інших виділень організму людини

При дослідженні речових доказів із підозрою на наявність на них крові перед судово-медичним експертом можуть бути поставлені такі питан­ня:

1. Чи є кров на об'єкті, який надсилається на дослідження?

2. Кому належить кров — людині чи тварині (при потребі встановлю­ють, до якого виду тварин вона належить)?

3. Чи може кров (виходячи з груп крові) належати конкретній особі? Ці питання майже завжди цікавлять слідство і незмінне постають пе­ред експертом-біологом. З урахуванням обставин справи судово-біологічна експертиза вирішує й інші питання:

1. Кому належить кров — чоловікові чи жінці?

2. Кров належить новонародженому чи дорослій людині?

3. Яке регіональне походження крові?

4. Яка давність утворення плям крові?

5. Яка кількість рідкої крові міститься в плямі?

6. Чи не належить кров вагітній жінці або породіллі? Крім цих питань можуть бути вирішені питання, які стосуються ме­ханізму утворення слідів крові, для уточнення факту отруєння і характеру отрути (за станом гемоглобіну) тощо.

Для вирішення питання про наявність крові в плямах використовують кілька методів дослідження. На місці події при виявленні плям, які нагаду­ють кров, можуть застосовуватись так звані попередні, орієнтовні проби на кров — проба з перекисом водню, бензидинова проба, проба хемілюмінес­ценції люмінолу, які дозволяють виявити каталазні і пероксидазні власти­вості крові. Ці проби неспецифічні. Вони дають позитивні реакції і з іншими речовинами біологічного походження, наприклад, з соками рослин, фруктів, дріжджами, хроном. Позитивний результат цих проб дозволяє тільки запідозрити наявність крові в плямі, але не стверджує цього. Тому, якщо на місці події плям з підозрою на кров мало, то доцільно ці попередні проби не проводити, а всі об'єкти надсилати для дослідження в лабораторію.

Попереднім є і дослідження плям, які нагадують кров, в ульт­рафіолетових променях. Застосування цього методу дозволяє більш якісно провести огляд місця події, виявити погано розрізнювані сліди. З цією ме­тою використовується кварцова лампа чи ультрафіолетовий освітлювач. В ультрафіолетових променях свіжі плями крові мають темно-коричневий колір і бархатистий вигляд, а старі — оранжево-червоний колір. Таке дослідження не справляє негативного впливу на сліди крові.

Доказовими методами встановлення крові, які застосовуються в лабо­раторії, є спектральний метод дослідження, мікрокристалічні реакції, метод флуоресцентної мікроскопії, морфологічне дослідження. Вони засновані на виявленні гемоглобіну чи його дериватів (похідних), а також формених елементів крові.

Метод абсорбційної спектроскопії базується на властивості гемоглобіну і його похідних (гемохромоген, гематопорфірин) поглинати світові хвилі конкретної довжини і утворювати спектри поглинання. Таким чином, вияв­лення спектра гемоглобіну чи одного з його похідних доводить наявність крові в плямі. Мікроспектральний метод виявлення крові специфічний, дуже чутливий, він дозволяє виявити кров у дуже малих кількостях.

За відсутності в лабораторії спектральних приборів (мікроспектро-скопа і спектроскопа прямого бачення) користуються мікрокристалічними реакціями (реакція Тейхмана — отримання кристалів солянокислого геміну, реакція Такаями — отримання кристалів гемохромогену), позитивний ре­зультат яких є доказовим щодо присутності крові. Однак ці реакції за своєю чутливістю значно поступаються спектральному методу і тепер в лабора­торіях майже не застосовуються.

Для дослідження замитих слідів і слідів крові, які піддались іншому зовнішньому впливу, застосовують метод флуоресцентної мікроскопії.

Якщо експертом установлена наявність крові в об'єкті, то слідчого, як правило, цікавить питання про те, походить ця кров від людини чи тварини, оскільки нерідко підозрювані пояснюють походження крові на їхньому одязі й предметах, які їм належать, тим, що на одяг чи ці предмети попала кров не людини, а якоїсь тварини.

Належність крові людині чи тварині (вид крові) встановлюється за допомогою реакції преципітації Чистовича-Уленгута. Ця реакція заснована на такому принципі: якщо в кров якій-небудь тварині, наприклад кролику, увести білок (антиген) іншої тварини, наприклад коня, то рідка частина крові (сироватка) кролика, в якій виробляються особливі речовини (антитіла), набуває здатності при взаємодії її з кров'ю коня утворювати оса­док, який називається преципітатом (реакція між антигеном і антитілом). У реакції беруть участь два компоненти: витяжка з плями, яку слід дослідити, і преципітуюча сироватка. Випробовуючи витяжку з плями крові з різними сироватками, які здатні реагувати з білком людини, коня, собаки, свині, рогатої худоби, експерт установлює, з якою із уведених в реакцію сиро­ваток утворюється преципітат, і таким чином вирішує питання про видо­ву належність крові та якій саме тварині вона належить.

Реакція преципітації дуже чутлива і дозволяє відкривати видоспецифічний білок у плямах крові площею в кілька квадратних міліметрів. Результат реакції залежить не тільки від розмірів, інтенсивності плям крові й ступеня просочування матеріалу предмета-носія, але і від стану білків крові, головним чином їх розчинності. Слід пам'ятати, що видоспецифічні білки крові дуже чутливі до різних фізичних і хімічних дій, тому для успішного визначення виду крові в плямах на речових доказах необхідно правильно їх зберігати і пересилати в лабораторію. Так, неправильна термічна обробка предметів із слідами крові (висушування при високій температурі) призво­дить до того, що білки крові переходять в нерозчинний стан, що перешкод­жає встановленню їх виду, а пересилка вологого одягу із слідами крові — до її загнивання і денатурації білків. Багато хімічних речовин, які застосову­ються в орієнтовних реакціях на наявність крові (бензидин, перекис вод­ню, люмінал) також заважають подальшому встановленню її видової належності.

Якщо встановлено, що кров належить людині, то виясняють мож­ливість її походження від конкретної особи. Для цього експерт здійснює індивідуалізацію крові. Відрізнити кров однієї людини від іншої можна на основі дослідження імунологічних і біохімічних особливостей. У першу чер­гу визначають групу крові. Спочатку досліджують класичні групи крові (система АВО). За системою АВО кров ділиться на чотири групи. Перша група крові характеризується присутністю в еритроцитах антигену О і в сироватці антитіл а і р (Ооїр), друга група — антигена А і антитіла (З (Ар), третя група — антигена В і антитіла а (Ва), четверта група — антигенів А і В і відсутністю антитіл а і (З (АВ). Однак, якщо за цими групами крові не вдається диференціювати кров осіб, які проходять у справі, тобто коли вони належать до однієї групи, переходять до дослідження інших еритроцитарних, а також лейкоцитарних, сироваткових і ферментних систем. Природно, що чим більше буде досліджено ознак чи антигенів і властивостей крові, тим точнішою буде відповідь судово-медичного експерта. Різних сполучень всіх антигенів, які входять в ізосерологічні системи крові, може бути понад 300 000. Ймовірно, як передбачав ще О. О. Богомолець, що в міру розвитку науки групи крові уподібнюються дактилоскопічним узорам, і настане ера істинно індивідуальної діагностики крові.

Виіршення питання, кому належить кров — чоловікові чи жінці, інколи буває важливо для її індивідуалізації. Якщо групові антигени крові двох осіб, які проходять у справі, збігаються, а вони належать до осіб різної статі, то диференціювати цю кров можна на основі встановлення походження її від чоловіка чи жінки.

Статева диференціація крові проводиться шляхом виявлення різниці в будові ядер сегментоядерних лейкоцитів. Навіть у великій кількості в ядрах лейкоцитів виростів, які нагадують за формою барабанну паличку, ракетку, властива крові жінки. У крові чоловіків таких утворень немає або вони є в невеликій кількості. Належність крові чоловікові можна установити методом люмінесцентної мікроскопії, виявивши в ядрах лейкоцитів 7-хромосому.

У справах про дітовбивство, кримінальні аборти інколи виникає не­обхідність диференціювати кров новонароджених від крові матері. Крові новонародженого на відміну від крові дорослих в плямах характерна велика стійкість гемоглобіну. Про це можна судити за зміною кольору крові після додавання до неї лугу чи за зміною спектрів поглинання.

До моменту пологів гемоглобін крові дитини на 70-80 % складається із фетального гемоглобіну (НЬР) і на 20-30 % — гемоглобіну дорослої людини (НЬА). З віком відбувається швидке зменшення вмісту в крові фетального гемоглобіну, кількість якого до кінця першого року життя дитини коливається в межах 1—4%, що відповідає крові дорослих людей. Тому цей метод дозволяє виявити в слідах (давність до 2-3 тижнів) кров плода, дитини до одного року і кров дорослої людини. Диференціювати, на­приклад, кров дорослої людини від крові дитини 5-6 років цим методом не вдається.

Визначення регіонального походження крові проводиться шляхом ви­явлення в ній додаткових включень, які властиві тому чи іншому органу, який був джерелом кровотечі. Наприклад, у плямах крові менструального походження можуть міститися клітини епітелію слизової оболонки матки, частинки калу гемороїдального походження, при легеневій кровотечі — клітини трахеї і бронхів чи мікрочастинки тканини легенів.

Визначення давності утворювання плям крові допомагає встановити чи виключити зв'язок кров'яних слідів з конкретною подією. Сьогодні для вирішення питання про давність утворення плям крові немає науково об­грунтованих методів. Використовуються з цією метою гемоглобіновий метод, заснований на зміні властивостей гемоглобіну при старінні плям крові, і ферментний метод, заснований на зниженні активності ряду ферментів. Обидва вони складні щодо їх застосування на практиці, орієнтовні і тру­домісткі.

Останнім часом давність слідів крові встановлюється шляхом виявлен­ня в ній хлоридів срібла при зануренні плями крові в 1 %-ний розчин азот­нокислого срібла. Однак і цей метод не є абсолютно достовірним, оскільки просочування плями хлоридами, як і розпад гемоглобіну та зниження актив­ності ферментів, залежить не тільки від строку, який пройшов від моменту утворення плями, але й від різних зовнішніх впливів (температурних умов, вологи, сонячної радіації і т. ін.), які майже ніколи не можуть бути вра­ховані.

У ряді випадків буває важливо встановити, яка кількість рідкої крові була необхідна для утворення виявлених на місці події плям. Таке питання виникає при підозрі, що знайдений труп — не на місці події. Тоді прово­диться порівняння кількості втраченої крові, установленої експертом при розтині трупа, з кількістю крові, яка необхідна для утворення плям, виявле­них на місці, де перебував труп. При різкій невідповідності цих даних мож­на допустити, що ушкодження були нанесені в іншому місці, де і була кро­вотеча, а потім труп був доставлений на те місце, де його знайшли.

Сьогодні судово-медична експертиза володіє методами, які дозволяють лише орієнтовно визначити кількість крові, яка утворила пляму. Це пов'язано з тим, що на результати впливають такі фактори, як характер і струк­тура матеріалу, на якому утворились плями крові, ступінь його просочуван­ня та ряд інших моментів.

Визначення кількості крові, яка вилилася, за утвореними нею слідами проводиться за сухим залишком крові з наступним перерахунком його у рідку кров. Такий залишок визначають шляхом порівняння ваги однакових за площею ділянок предмета із слідами крові з однакової за площею ділянкою предмета без слідів крові. Потім робиться перерахунок на всю площу плями, виходячи з того, що 1 л рідкої крові після висихання залишає 211 г сухого залишку.

При підозрі на отруєння кров'яними ядами (окисом вуглецю, бертоле­товою сіллю, нітратами і т. ін.), які спричиняють утворення в крові карбок-си чи метгемоглобіну, останні визначаються спектральним і хімічним дослідженнями.

Належність крові вагітній жінці чи породіллі визначається за хоріонгонадотропним гормоном, який циркулює в крові і виділяється із се­чею. Цей гормон виявляється в плямах крові і сечі за допомогою спермату-ричної реакції на жабах.

Дослідження крові здійснюється і в справах про спірне батьківство, спірне материнство і заміну дітей. Групові ознаки еритроцитарних, сиворо-точних і лейкоцитарних систем, а також ізоферменти успадковуються за визначеними правилами, і на основі їх дослідження експерт може вирішити питання про можливість походження дитини від конкретних батьків. У цьо­му випадку досліджується антигенна характеристика крові як батьків, так і дитини. На основі законів генетики за відповідними таблицями ек­сперт може вирішити питання про можливість походження дитини від даних батьків. При цьому мають на увазі, що у дитини можуть бути тільки ті антигени, які є у крові хоча б одного з батьків. Якщо ж дитина має який-небудь антиген, який відсутній у матері і батька (відповідника), то цей чоловік не є батьком даної дитини, і можливість його батьківства виключається. Чим більше різних систем крові буде досліджено, тим вшца ймовірність виключити відповідача, неправильно зазначеного як батька дитини (див. табл. 1).

Таблиця 1

Система крові	Імовірність виключення, %	Сумарна ймовірність виключення
АБО	16,8	16,8
ММ&і	24,0	34,8
Резус	28,0	54,5
Келл	.3,8	56,2
Даффи	5,0	58,4
Гаптоглобін	17,8	65,8
Система НЬА	27,0	75,0

 

Сьогодні експертиза спірного батьківства залишається все ж таки експертизою виключення, а не встановлення батьківства. Тільки в деяких випадках, коли дитина і передбачуваний батько мають в крові дуже рідкий антиген, який зустрічається, наприклад, один раз на кілька мільйонів ви­падків, експерт має право твердити, що даний чоловік — батько дитини.

Експертиза спірного батьківства має ряд особливостей, які враховуються при її проведенні. Так, якщо дитині, матері чи передбачуваному бать­кові переливали кров, то антигени перелитої крові деякий час можуть вик­ривляти дійсну групу крові. У таких випадках необхідно проводити дослідження не раніше визначеного строку після гемотрансфузції, який залежить від кількості перелитої крові.

Слід враховувати і те, що вираженість групових антигенів деяких сис­тем крові в перші місця життя дитини досить низька. Тому, щоб уникнути експертних помилок, такі дослідження повинні здійснюватись не раніше, ніж дитині виповниться півроку, а у випадках народження недоношеної дитини — і того більше.

Судово-медична експертиза волосся може вирішити ряд питань:

1. Чи є доставлені для дослідження об'єкти волоссям? Волосся відрізняється від різних волокон, ниток інших об'єктів тим, що має характерну будову. Це питання вирішується макро- і мікроскопічним дослідженням. У волосині розрізняють корінь — внутрішню частину, яка міститься в шкірі, і стрижень — зовнішню частину, розміщену над шкірою. Корінь — це волосяна цибулина, яка має складну будову. В стрижні воло­сини розрізняють три шари: зовнішній (кутикула), середній (кірковий) і внутрішній (мозковий — серцевина). У кірковому шарі міститься різна для кожної людини кількість пігменту, яка надає волоссю різного кольору. На­явність цих структурних елементів свідчить про те, що об'єкт є волоссям.

2. Належить волосся людині чи тварині?

Ознаки, які відрізняють волосся людини від волосся тварин, виявляються при мікроскопіюванні. Краї волосся людини рівні з дрібною зубчастістю, у волосся тварин вони нерівні з великими зубчиками, що пояс­нюється розміщенням клітин кутикули. Кора волосини людини складає ос­новну її масу, у тварин кора волосинки тонка, а основну її масу складає серцевина (мозкова речовина). Зерна пігменту у волоссі людини маленькі і не утворюють великих скупчень, які є у волоссі тварин. Розміщуються зерна пігменту у волоссі людини переважно у периферійній частині кіркового ша­ру, а у волоссі тварин — у центральних ділянках кори волосини і нерівномірно по довжині стержня. Серцевина волосини людини складається із дрібних клітин, які щільно прилягають одна до одної, внаслідок чого структура її не виявляється. Клітини серцевини волосся тварин мають ви­значену систему розміщення, між серцевиною і корою є повітреносні просто­ри, що надає волосині характерної структури. У людини серцевина волоси­ни, як правило, не перебільшує 1/3 його товщини (але не тонша 0,04 см). На протязі волосини вона може кілька разів перериватися і мати вигляд окремих острівків. Серцевина волосся тварин, як правило, має вигляд не­правильного тяжа (за винятком кореня і верхівки) рівномірної товщини.

Визначення того, якій тварині належить волосся, базується на особли­востях будови їхньої кутикули і серцевини, для чого волосся зрівнюють із зразками чи таблицями атласів волосся. Але визначити вид тварини, від якої взято волосся, вдається не завжди (приблизно в половині всіх експертиз). Для розрізнення волосся людини і тварини, крім морфологічних особливо­стей будови волосини, застосовують і емісійний спектральний аналіз, який виявляє різний вміст деяких макро- і мікроелементів.

3. Визначення регіональної належності волосся.

Для цього досліджують довжину, форму, товщину, а також форму по­перечного зрізу волосини. Форма поперечного зрізу волосини голови — кругла чи овальна; волосини вусів, бороди, бакенбардів та із ніздрів — нерідко трикутні чи багатокутні, а форма зрізу волосини лона чи проміжності — ниркоподібна. Має значення вигляд кінців волосся (периферійний кінець, ніколи не стрижених волосин голковидно сточений чи мітлоподібне розщеп­лений), специфічні накладення на волосини та інші особливості.

4. Належність волосся чоловікові чи жінці.

Для цієї мети досліджують клітини волосяного влагалища з метою ви­явлення тілець Барра (статевого хроматину). Виявлення великого проценту баропозитивних клітин свідчить про те, що волосся належить жінці. Відсутність чи виявлення таких клітин у невеликій кількості свідчить про належність волосся чоловікові. Для визначення статі запропоновано вивчен­ня у волосинах деяких макро- і мікроелементів, що здійснюється хімічним, емісійним, спектральним, атомно-адсорбційним та іншими методами, а також за наявністю чи відсутністю особливих флуоресцуючих тілець, характерних для клітин чоловічої статі.

5. Інколи слідчому важливо встановити, випало волосся чи воно вир­ване. Вирвані волосини можуть свідчити про боротьбу, самооборону чи про яке-небудь насилля.

Вирване волосся від такого, що випало, відрізняється в основному ста­ном цибулини. Цибулина волосини, що випала, колбовидно-круглої форми, ороговіла, суха, з гладеньким краєм, без клітинних елементів 'і оболонок влагалища, на нижній поверхні немає заглибини для волосяного сосочка. Цибулина життєздатного (вирваного) волосся складається із життєдіяльних клітин, нижня поверхня її має заглибину для волосяного сосочка, частина цибулини може бути відсутня, на кореневій частині таких волосин виявля­ються залишки влагалищних оболонок.

6. Чи є ушкодження та зміни волосся?

Характер предмета, який скоїв ушкодження волосся, і спосіб від­ділення волосся визначають за особливостями пошкодженої ділянки. Безпо середньо після стрижки краї зрізу бувають гострими, з нерівностями, які від розчісування і тертя об одяг з часом загладжуються, що певною мірою вка зує на давність стрижки. При дії тупим предметом волосся часто має розши­рені чи роздавлені кінці. Якщо волосина обірвана швидким рухом, то її обірваний кінець абсолютно рівний. Волосина, обірвана повільно, буває із ступенеподібним кінцем. Під впливом високої температури волосся змінює свій колір (світлішає, а потім рижіє), в ньому з'являються міхурці повітря, воно скручується. При температурі 260-300 °С волосся обвуглюється. При пострілах з близької відстані волосся навколо рани скручується, Змінює колір, на ньому відкладаються кіптява і порошинки. Штучне пофарбування розпізнається при мікроскопічному дослідженні волосся (фарба розміщується нерівномірно на поверхні волосся, кіркова частина не фарбується). За результатами емісійного спектрального дослідження часто можна встано­вити не тільки те, що волосся фарбувалось, але й який фарбник був застосо­ваний, оскільки у великій кількості наявний якийсь певний елемент, що відсутній або є в незначній кількості в непофарбованих волосинах. Від­різнити знебарвлене волосся від природного світлого не завжди можливо. Вирішенню цього питання допомагає діазореакція: знебарвлене волосся фарбується діазореактивом у червоний колір, що не спостерігається при природ­ному світлому волоссі. Гниття змінює колір волосся: темне стає червоно-каштановим, а світле — світло-каштановим.

7. Чи можливо встановити походження волосся від конкретної особи?

Схожість і можливе походження волосся, яке представлене як речові докази, від різних осіб, які проходять у справі, є найважливішим питанням для слідчих і судових органів. Для вирішення цього питання проводиться порівняння волосся, доставленого як речові докази, і зразків волосся, взятих у осіб, які проходять у справі. Оскільки порівняти можна волосся тільки з однакових частин тіла, відразу встановлюють регіональне походження во­лосся — речових доказів, а потім беруть зразки з відповідних ділянок тіла в осіб, які проходять у справі. При вирішенні питання про можливість поход­ження волосся від конкретної особи досліджуються такі ознаки, як його колір, форма, довжина, товщина, присутність і характер серцевини, особли­вості периферійних і кореневих кінців, наявність пігменту, його колір, ха­рактер та ін., а також визначення групової (за системою АВО) і в деяких випадках статевої належності.

Сучасні можливості визначення групової належності волосся великі. Спеціально розроблені для такого визначення високочутливі методи аб­сорбції-елюції та змішаної аглютинації дозволяють виявити групові антигени в одній волосині чи навіть у її частині довжиною в 2—3 см.

Вміст групових антигенів системи АВО у волоссі не залежить від кате­горії чи ступеня видільництва. Однак сила вираженості антигенів у волоссі людей різна. Вона відповідає силі вираженості групових антигенів у крові даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення групової належ­ності досліджуваного волосся для вирішення питання про можливість його походження від конкретної особи проводиться з урахуванням вираженості його групових антигенів як у волоссі цієї людини, так і в крові даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення про можливість його походження від конкретної особи проводиться з урахуванням вира­женості його групових антигенів як у волоссі цієї людини, так і в його крові.

Проводячи порівняльне дослідження, на основі сумарних характери­стик установлюють несхожість волосся, а не тотожність, оскільки волосини з голови однієї людини можуть розрізнятись між собою, а волосся різних лю­дей — мати однакові ознаки.

Якщо волосся, доставлене як речові докази, не схоже з волоссям кон­кретної особи, то експерт у своїх висновках вправі зазначити, що дане во­лосся не належать цій особі. У випадках протилежного результату дослідження експерт зазначає про можливість належності волосся кон­кретній особі.

Із виділень людського організму як речові докази найчастіше досліджуються плями сперми, слини, поту і сечі. При судово-медичній ек­спертизі зазначених виділень вирішуються два питання:

1. Чи являє собою досліджений об'єкт шукане (тобто сперму, слину, піт, сечу)?

2. Чи може виявлений об'єкт бути залишений конкретною особою (тобто визначення групової належності об'єкта)?

Виявлення плям сперми встановлюється за зовнішнім виглядом (про що говорилось раніше), дослідженням в ультрафіолетових променях (плями світяться голубувато-білим кольором), проведенням мікрокристалічних ре­акцій (реакції Флоранса — отримання кристалів йодхоліну) чи реакції з картопляним соком.

Остаточно питання про наявність сперми вирішується мікроскопічним дослідженням і виявленням цілих сперматозоїдів, які мають характерну анатомічну будову (головку, шийку і хвостик). Виявлення в полі зору хоча б одного сперматозоїда свідчить про спермальне походження пл-ями. Для полегшення виявлення сперматозоїдів застосовують люмінісцентну мікроскопію.

У випадках азооспермії, коли встановити присутність сперми в плямі на основі виявлення сперматозоїдів неможливо, застосовуються інші методи досліджень, наприклад, дослідження ферментів лактатдегідрагенази чи ки­слої фосфатази, виявлення особливих білків — холіну і сперміну — хроматографічним методом, виявлення відповідних мікроелементів (цинку) емісійно-спектральним дослідженням.

Якщо буде встановлено, що пляма утворена спермою, то необхідно ви­значити, чи не залишена сперма підозрюваним. Для цього потрібно встано­вити групу сперми за ізосерологічною системою АВО. Слід мати на увазі, що група сперми у чоловіків збігається з групою їх крові. Однак визначення групи сперми ще не дозволяє встановити індивідуальну належність сперми, оскільки багато чоловіків мають однакову групу сперми. Незбігання групи сперми, виявленої на місці події, з групою крові підозрюваного дозволяє експерту зробити висновок, що досліджувана сперма не належить цій особі.

При міркуванні про можливість походження сперми від конкретної особи слід мати на увазі ще одне явище — «видільництво». У більшості лю­дей (80-85 %) антигени, які містяться в крові і визначають її групу, при­сутні також у виділеннях (сперма, слина, піт). Ці люди належать до кате­горії «видільників». Однак зустрічаються особи, у виділеннях яких відсутні чи містяться у невеликій кількості антигени, які присутні в них у крові, такі особи належать до категорії «невидільників» (15-20 %). Тому для вирішення питання про можливість походження сперми від конкретної особи потрібно встановити і категорію видільництва, для чого експерту подається не тільки кров, але й слина цієї ж особи.

Наприклад, у крові підозрюваної особи встановлена група крові А. У спермі на речових доказах також знайдено антиген А. На основі цих даних можна, здавалося б, передбачити, що ця сперма могла належати цій людині. Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо особа належить до категорії «видільників». Якщо ж буде встановлено, що ця особа належить до категорії «невидільників», така можливість відсутня.

Сперма також досліджується при проведенні експертизи нездатності до запліднення, яка призначається при статевих злочинах, справах про розлу­чення та в деяких інших випадках.

Здатність до запліднення встановлюється шляхом виявлення у спермі нормальних рухливих сперматозоїдів у достатній кількості.

Нездатність до запліднення може бути зумовлена відсутністю сперми (асперматизм, аспермія), наявністю сперми без сперматозоїдів (азоспермія), наявністю нерухливих (некроспермія) чи хворобливо змінених сперматозоїдів (астеноспермія), або ж незначною кількістю нормальних сперматозоїдів (олігоспермія).

Однак із судово-медичної точки зору наявність навіть одного нормаль­ного рухливого сперматозоїда в еякуляті не дає підстави для твердження про повну нездатність до запліднення.

Сліди слини найчастіше бувають на недопалках цигарок і сигарет, по­штових марках і конвертах, якщо вони заклеювались шляхом нанесення слини на шар клею клапана конверта. Слина може також бути на різних предметах, якщо є підозра що вони були використані як кляп (рушники та ін.).

Для встановлення наявності слини на тому чи іншому предметі його досліджують в ультрафіолетових променях. Плями слини світяться білу­ватим кольором. Для доказу наявності слини проводять хімічну реакцію на птіалін (амілазу).

Для дослідження поту, як правило, використовують різні предмети одягу, а в деяких випадках — гребінці, знайдені на місці події та інше. Для встановлення слідів поту застосовується хімічна реакція на амінокислоту — серин.

Дослідження сечі проводиться при виявленні плям з підозрою на сечу. Доказ наявності сечі проводиться хімічною реакцією на креатинін.

Наявність плям калу, блювотних мас, меконія, сировидної змазки, навколоплідної рідини, лохій, молока і молозива визначається, головним чи­ном, при мікроскопічному дослідженні і виявленні характерних для кожного об'єкта морфологічних елементів.

Крім встановлення наявності в об'єкті, що досліджується, того чи іншого виділення організму, в ньому можна знайти групові антигени і ви­словити міркування про можливість походження виділення від конкретної особи з урахуванням явища «видільництва».

Із наведеного видно, що речові докази біологічного походження мо­жуть мати дуже важливе значення при розслідуванні найрізноманітніших злочинів, і судово-медичний експерт, вирішуючи ті чи інші питання, може надати суттєву допомогу при їх розслідуванні.