Главная | Обратная связь

Нейрональні механізми уваги

На сьогодні встановлено, що велика частина сенсорної інформації обробляється в організмі людини автоматично без участі уваги. М. Познер і К. Снайдер (1975) виділили три ознаки, характерні для автоматичного оброблення інформації:

s автоматичне оброблення інформації здійснюється мимоволі без зусиль суб’єкта і не потребує звернення до ресурсів організму;

s сенсорна інформація не доходить до свідомості;

s сенсорна інформація не взаємодіє з будь-якою поточною психічною (інтелектуальною) діяльністю, тобто не порушує її.

Проте із приводу третьої ознаки авторам можна заперечити, оскільки підпорогові подразники впливають на психічні процеси, насамперед на емоції суб’єкта (наприклад, знижений стан настрою в осіб із захворюваннями печінки і жовчовивідних шляхів, хоча імпульсація від інтерорецепторів і не досягає рівня свідомості).

Сенсорна інформація автоматично обробляється нейронними детекторними системами, що створюють базу сенсорних даних для формування відповідних образів і їхніх слідів у пам’яті. Доказом автоматичного оброблення інформації, що надходить, є також переведення сенсорної інформації в сенсорну пам’ять (ехоїчну, іконічну).

Поділ когнітивних процесів на автоматичні і контрольовані цілком збігається з поділом уваги на мимовільну і довільну. При мимовільній увазі переважають автоматичні процеси. Водночас при довільній увазі потрібні зусилля для розподілу ресурсів суб’єкта, оскільки вона спрямована на усвідомлювану мету і інтерферує з іншими видами психічної діяльності людини.

При мимовільній увазі аналіз і оброблення сенсорної інформації відбуваються автоматично і не потребують від суб’єкта спеціальних зусиль. Основою мимовільної уваги є орієнтовальний рефлекс, що потім включає довільну увагу, а остання забезпечує подальше і контрольоване оброблення подразнення.

Орієнтовальний рефлекс сприяє кращому сприйняттю стимулу. Новий подразник приводить до розвитку генералізованого орієнтовального рефлексу, що пов’язано зі збудженням ретикулярної формації стовбура мозку. Збудження ретикулярної формації зумовлює збудження всієї кори головного мозку (реакція десинхронізації на ЕЕГ) упродовж тривалого часу (тонічна форма поєднується з генералізованою формою орієнтовального рефлексу). Генералізований орієнтовний рефлекс після 10 – 15-кратного застосування індиферент­ного подразника вгасає, проте залишається локальний орієнтовальний рефлекс, який є більш стійким і потребує 30 і більш поєднань з індиферентним стимулом, що пов’язують з активацією неспецифічних ядер таламуса. При локальному орієнтовальному рефлексі реакція десинхронізації (активації електроенцефалограми) відмічається тільки в сенсорній корі (у зоні кіркового відділу відповідного аналізатора): звук — скроневі частки, зір — потиличні частки, больова і температурна чутливість — задня центральна звивина та ін.

Слід зазначити, що орієнтовальний рефлекс розвивається в основному на абсолютну чи відносну новизну. І в цьому він подібний до безумовного рефлексу. Водночас здатність до вгасання під впливом індиферентних подразників виявляє його подібність до умовного рефлексу.

Орієнтовальні рефлекси і пов’язані з ними мимовільна і довільна увага залежать від загальної активації організму, а остання залежить від багатьох факторів: емоцій (тривога, страх, гнів тощо), м’язового напруження, сенсорних впливів, мотивації та ін. Крім того, активація залежить від оцінки вимог, пропонованих до енергетичних ресурсів виконуваної діяльності.

Нині встановлено, що на шляху проходження імпульсів від збуджених рецепторів до кори головного мозку знаходиться фільтр. У цьому фільтрі конкурує між собою велике число сенсорних впливів за контакти з руховою ділянкою кори головного мозку. Встановлено, що процес фільтрації (гальмування) відбувається в ядерних утворах, де здійснюється переключення від одного нейрона до іншого. Показником гальмування є зменшення імпульсної активності нейронів у цих ядерних утворах. За допомогою методу викликаних потенціалів установлено зменшення їхньої сумарної активності.

Викликані потенціали на сенсорні сигнали в корі і підкіркових утворах зменшуються за амплітудою, якщо на організм одночасно впливають значущі стимули. Так, для кота такими стимулами є запах чи сам вигляд їжі, поява в полі зору миші чи пацюка, електрошкірне подразнення тощо. В експерименті на людині такими відволікальними подразниками були: розв’язування завдань, читання книги, лічба та ін. (Р. Ернандец-Пеон, 1979). Цей учений дійшов висновку, що проблема фільтрів майже вирішена: підвищення уваги пов’язано з посиленням потоку аферентної імпульсації, зниження — зі зменшенням такого потоку. Він також робить припущення про участь ретикулярної формації стовбура мозку в блокаді сенсорного входу, що виявляється у вгасанні і відвертанні уваги.

Тим часом інші вчені не виявили будь-яких закономірностей при зміні амплітуди викликаних потенціалів.

Е. Н. Соколов (1979) висунув гіпотезу, що процес звикання до зовнішніх подразників у корі головного мозку формує «нервову модель стимулу», в якій зафіксовані всі параметри знайомого комплек­су подразника, що дає можливість сприймати знакові стимули за коротший час і значно надійніше, ніж малознайомі предмети. Сенсорна імпульсація, яка надійшла до аналізаторного центру від невідомого подразника, призводить до неузгодженості її з нервовою моделлю, а це у свою чергу зумовлює формування «орієнтовальної поведінки», що фактично є увагою, спрямованою на новий подразник.

Подальші дослідження гіпотези про нервову модель стимулу привели до припущення про формування трьох різних типів нервових моделей стимулу.

Перша з них, «пасивна», чи мимовільна, зводиться до того, що модель формується після дії будь-якого стимулу, у тому числі і після відвернення уваги, і зберігається впродовж 5 с. Якщо впродовж цього часу з’являється нервовий стимул, то його аферентні впливи не узгоджуються з нервовою моделлю попереднього подразника.

При залученні уваги до пропонованих стимулів, наприклад коли суб’єкт зчитує якийсь рідкісний стимул, у випробуваного формується «активна» чи довільна нервова модель часто пропонованого стимулу. Тривалість такої моделі визначається часом, упродовж якого суб’єкт зберігає увагу до виконуваного завдання. Аферентація від рідкісного стимулу приводить до неузгодженості, що і забезпечує його розпізнавання. У зв’язку з цим у літературі висловлюється припущення, що активна і пасивна моделі існують одночасно і забезпечуються нейронною активністю різних ділянок мозку.

Третій тип нервової моделі стимулу полягає ось у чому. Якщо імовірність появи стимулу, який слід знайти, зростає до певного рівня, то формується нервова модель тільки цього стимулу. Розпізнавання такого стимулу (цільового) відбувається за рахунок процесу узгодження сенсорної імпульсації стимулу з його нервовою моделлю.

Відвернення уваги від пред’явленого аферентного стимулу супроводжується зміною порогу чутливості до нього рецепторів цього виду чутливості. Така зміна порогу чутливості може бути пояснена тільки еферентним впливом на них.

Увага нерозривно пов’язана з поведінкою. Поведінка (В. Б. Швирков, 1995) є реалізацією взаємодіючих між собою функціональних систем поведінкових актів різної складності і різної історії формування, представлених нейронами і навіть рецепторами в різних ділянках нервової системи. За такого підходу аферентні і еферентні впливи розглядаються як спосіб узгодження і взаємодії міжсистемних відносин (Ю. І. Александров, 1989). Добрі міжсистем­ні відносини впливають на високий рівень уваги і погані — на низький. Якщо ж міжсистемні відносини мають нестійкий характер, то і показники уваги також є нестійкими.