Главная | Обратная связь

Особливості управління у виробничих системах

Спеціалісти з галузі кібернетики обґрунтовано стверджують, що праця управлінця є важчою від звичайної праці математика, фізика чи інженера, бо управління повинно враховувати одночасний вплив різноманітних взаємозв’язаних чинників.

Фредерік Тейлор ще на початку XX ст. застосував новий підхід до вивчення виробничої системи, використавши механічні принципи природничих наук. Уперше він відокремив функції планування виробничої діяльності від функції реалізації цих планів і зачислив процес вироблення рішень до галузі професійного управління.

На основі аналізу розвитку управління й науки управління розрізняють п’ять напрямів формування теорії управління.

1. Наукове управління. Прихильники цього напряму здійснювали системний аналіз і нормування робіт з метою створення методик економічного стимулювання для підвищення продуктивності праці на рівні елементарних виробничих підрозділів (цехів, бригад).

2. Біхевіористичний підхід. Цей напрям вимагає з теорії управління, яка вивчає вплив на продуктивність праці взаємовідносин між виконавцями, відповідності досвіду виконавця його функціям. Тут розрізняється два аспекти. Перший – у процесі управління перевагу надають інтересам виробництва; другий – перевагу надають людському чиннику у виробництві.

3. Теорія прийняття рішень. Суть цього напряму полягає в розвитку навичок керівника оцінювати проблему загалом і визначити її оптимальне вирішення. Цей напрям вивчає організаційну структуру процесу прийняття рішень і загальні концепції прийняття рішень.

4. Кількісний аналіз. Цей підхід в управлінні ще називають математичним, він налічує два шляхи: дослідження операцій і теорію управління. Кількісний аналіз передбачає дослідження системи з допомогою методів математичного моделювання.

5. Управління як процес. За цією концепцією управління розглядають як процес, що складається з окремих стадій: планування, організації, координування, керівництва, мотивації.

Системний підхід зумовлений виникненням складних технологічних процесів, методів кількісного аналізу та ефективних засобів обробки й збереження інформації. Він дає змогу аналізувати, моделювати досягнення мети системою, відшукувати спільні інтереси у сферах діяльності підсистем. Полегшується проблема узгодженості функціонування підсистем визначенням завдань управління.

Потоки інформації, які характеризують виробничий процес, використовуються для встановлення зворотного зв’язку між випуском і витратами. Якщо вироблені керівником правила прийняття рішень підлеглі виконують без втручання керівника, то такий процес є саморегульованим.

Створення систем регулювання є багатоваріантним. Оцінка кожного з цих варіантів здійснюється методами прогнозування й практикою. Вважають, що виробнича система складається з функціональних блоків, у яких внутрішніми інформаційними зв’язками ігнорують.

Різні види інформації доцільно розмежовувати за її значенням щодо виконання функції. Наприклад, інформацію, яка міститься у масивах, що визначають алгоритми її обробки, називають регламентуючою інформацією. Довідковою інформацією вважають масиви тривалого користування, які використовують у багаторазових циклах чи операціях. Поточну інформацію використовують тільки в одному циклі. Довідкову інформацію називають ще умовно-постійною, бо вона має певний термін щодо користування. Побудова й підтримання регламентуючої, довідкової і поточної інформації є функцією інформаційно-управлінської системи. Роз’єднання виробничої та інформаційно-управлінської системи є досить умовним. Доцільнішим вважають зачислення до об’єкта управління всього того з виробничої структури, що є стабільним під час аналізу.

У системі управління визначальними є власна інформація і комунікаційна мережа. З метою побудови раціональної комунікаційної мережі потрібно з’ясувати й проаналізувати задачі, які розв’язуються структурними елементами, характеристики організаційної структури системи.

Залежно від джерела інформацію в системі поділяють на внутрішню й зовнішню. Внутрішня інформація – це повідомлення щодо стану підприємства, яке охоплює усі кількісні характеристики планування виробничого процесу, повідомлення контролю за його виконанням, а також уся регламентуюча й довідкова інформація. Зовнішня інформація характеризує вплив зовнішнього середовища на окреме підприємство.

В інформаційній системі здійснюють основні, допоміжні й обслуговуючі операції інформаційного простору. До основних належать операції одержання й перероблення інформації. До допоміжних зачислено сортування, фіксацію, зберігання інформації та попит на неї. Обслуговуючі операції забезпечують необхідні умови здійснення інформаційного процесу.

Особливості виробництва та умови здійснення виробничого процесу визначають структуру й характер системи управління. Зміна розглянутих умов потребує відповідних змін у системі управління. Розрізняють два аспекти управління: з одного боку, воно спрямовує виробничий процес на виготовлення певної продукції з конкретними характеристиками, тобто на дотримання технічних вимог; з другого – спрямоване на підвищення ефективності тих чи інших шляхів досягнення окремих характеристик продукції чи дотримання відповідних технічних вимог.

Згідно з принципом необхідної різноманітності управлінська система повинна бути за рівнем різноманітності не нижчою за об’єкт управління і своєю різноманітністю охоплювати різноманітність його поведінки.

Особливої уваги потребує розв’язання проблеми ресурсозабезпечення і добору партнерів виробництва. В умовах економіки тоталітарного адміністрування ці проблеми вирішували переважно на вищих щаблях ієрархічної системи управління.

У складних організаціях керівник з вершини піраміди управління може об’єктивно не мати змоги знати усі деталі практичних задач і наявних обмежень. У такому випадку слугує ієрархічність структури, що дає змогу окреслити обов’язки керівників на різних щаблях ієрархічної драбини. Зазвичай, створення тих чи інших підрозділів, структурних елементів вимагають умови виробництва. Однак їхнє створення повинно забезпечити безперервність та ефективність функціонування організації загалом. З яких же міркувань створюють підрозділи організації? Найважливіші з них спробуємо охарактеризувати.

Виконання функцій. Підрозділ формують зі спеціалістів-виконавців однієї функції.

Спеціалізація виготовлення продукції. Розмежування підрозділів на виробничій основі дає змогу використовувати переваги спеціалізації, виконання операцій високого рівня професіоналізму, яке може досягти навіть крайніх меж.

Спеціалізація обслуговування споживачів. Притаманні особливості, аналогічні спеціалізації виготовлення продукції. Тільки тут продукцією є послуги.

Місцеперебування. Створення структурних підрозділів залежно від територіальної діяльності дає змогу оперативно реагувати на зміни умов на їхній території, особливості попиту й пропозиції, а також створювати ефективну політику матеріально-технічного постачання.

Наступним важливим аспектом структури системи є зв’язки між елементами. Зрозумілою є залежність цих зв’язків від організації елементів у системі, під час вирішення питань якої визначальною стає проблема централізації й децентралізації управління системою.

Визначимо позитивні й негативні чинники централізації.

У випадку централізованого управління вся інформація з нижчих щаблів ієрархії надходить у центр, а з центру – розпорядження на нижчі рівні. Переваги такого підходу управління щодо об’єктивніших розрахунків полягають у достовірній, деталізованій інформації, яка надходить до центру, а також більшій маневреності у розпорядженні дефіцитними ресурсами. Проте таке сповзання до тотального адміністрування відбувається не лише через намагання верхніх рівнів безапеляційно підпорядкувати собі нижчі рівні, а й з причини передачі функцій управління з нижчих рівнів вищим через більшу дієвість цих функцій на вищих рівнях.

Неминучим наслідком сповзання до такої жорсткої централізації є занепад ефективності виробництва через неможливість постійного досягнення мети протягом тривалого часу за умови припинення стимулювання ініціативи на кожному рівні організаційної структури системи й системи управління.

Така система позбавлена гнучкості й надійності, циркулювання інформації сповільнюється і затримується, внаслідок чого вироблені рішення, які надходять з верхніх рівнів, частково або й цілковито не відповідають виробничій ситуації.

Протилежністю такій системі є цілковита децентралізація, за якої забезпечується гнучкість і надійність функціонування окремих підрозділів. На нижньому рівні виробничої системи стимулюється відповідальність та ініціатива. Проте за таких умов необхідно володіти ефективною системою узгодження локальних цілей, структурних елементів з глобальною метою, яка стоїть перед системою загалом, бо, зрозуміло, їхня збалансованість трапляється далеко не завжди.