 |
|
П равовий статус та соціальний захист ветеранів війни. АТО???
Основу правового статусу ветеранів складають конституційні права і свободи людини і громадянина. Обсяг прав і свобод, якими може користуватися громадянин у державі, та коло його обов’язків залежить від його правового статусу. Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.Учасники бойових дій — це особи, які брали безпосередньо участь у виконанні бойових завдань як у воєнний, так і у мирний час (ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До них належать: 1)військовослужбовці, які проходили службу в діючій армії, партизани та підпільники громадянської та Великої Вітчизняної війни; учасники бойових дій на території інших країн; 2)колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу, які брали участь у бойових операціях з ліквідації диверсійно-терористичних груп; працівники, які були переведені у період Великої Вітчизняної війни на становище військовослужбовців; 3)працівники сфери культурного обслуговування фронтів; 4)військовозобов’язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану у період ведення там бойових дій; 5)військовослужбовці автомобільних батальйонів, які доставляли вантажі до Афганістану, військовослужбовці льотного складу, які здійснювали бойові вильоти до Афганістану з території СРСР.
До учасників бойових дій прирівнюються колишні неповнолітні (до 16 років) в’язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання. Інваліди війни — це військовослужбовці, партизани, підпільники, працівники, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини в період Великої Вітчизняної та громадянської воєн, період ведення бойових дій у мирний час на території інших держав. Також інвалідами війни визнаються: військовослужбовці, які стали інвалідами в зв’язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
.Учасники війни — це військовослужбовці, трудівники тилу та інші особи, які не брали безпосередньої участі у бойових діях (ст. 8 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До них належать: 1) військовослужбовці, які проходили службу в армії або навчалися в цей період у військових училищах, школах і на курсах; 2)особи, які в період Великої Вітчизняної війни працювали в тилу або навчалися у ремісничих, залізничних училищах; 3)члени груп самозахисту, народного ополчення, що діяли в період Великої Вітчизняної війни; 4)сини полків, юнги, які перебували в армії (але не в діючій частині); 5)колишні в’язні концтаборів та інших місць примусового тримання, особи, які були вивезені для примусових робіт.
Рівень пільг залежить від того, до якої категорії належать ветерани:
1)безплатне одержання ліків за рецептами лікарів; 2)першочергове безплатне зубопротезування; 3)знижка плати за користування житлом, комунальні послуги, паливо: для учасників бойових дій — 75 %, інвалідів війни — 100 %, учасників війни — 50 %; 4) безплатний проїзд усіма видами міського і міжміського пасажирського транспорт; 5)переважне право на залишення на роботі при скороченні штатів; 6)учасникам війни — чотири (нагородженим орденами і медалями), три мінімальні пенсії за віком.
1.Поняття соціального забезпечення, соціального страхування і соціального захисту населення.
Соціальне страхування — найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населеннясоціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.
Право на соціальне забезпечення — одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення в міжнародно-правових актах — Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії. Конституція України встановила право громадян на соціальний захист, у т. ч. й на соціальне забезпечення. Юридичний механізм забезпечення цього суб’єктивного права здійснюється за допомогою самостійної галузі права — права соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини. До предмета правового регулювання права соціального забезпечення входять три основні групи суспільних відносин: майнові, управлінські, охоронні. Метод правасоціального забезпечення є комбінацією кількох способів регулювання: влади і підпорядкування; юридичної рівності; дозволу (право вибирати той чи інший вид соціального забезпечення); наказу (щодо платників податків); заборони (забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за призначенням). Соціальне забезпечення виражається у вигляді певних грошових сум або матеріальних і побутово-культурних благ та послуг, що надаються окремим категоріям громадян. Перелік видів забезпечення визначено Конституцією України. Грошові суми виплачуються, як правило, у вигляді пенсій та допомог. Пенсії — це щомісячні виплати громадянам із спеціальних фондів у випадках старості, інвалідності, вислуги років, втрати годувальника. Допомоги— це всі інші (крім пенсій) грошові виплати громадянам у випадках, передбачених законом. У Конституції України соціальний захист розуміється саме як система заходів щодо захисту населення від соціальних ризиків. Саме такий зміст закладено у ст. 46, де встановлено "право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом". В Україні закладено правові та інституційні основи нової системи соціального захисту. Ця система характеризується такими рисами. По-перше, у Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і встановлено державні гарантії його здійснення. По-друге, створено численне соціально-захисне законодавство, яким передбачається юридичний механізм надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг саме у певних випадках, які за міжнародно-правовою практикою отримали назву "соціальних ризиків". По-третє, хоча в цій системі поки що немає єдиного правового акта, котрий закріпив би загальні засади саме соціального захисту, все ж наявні системний характер таких актів і їх функціональне "згрупування", спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків. По-четверте, в інституційному плані національна система соціального захисту включає: 1) всі організаційно-фінансово-правові форми, через які безпосередньо здійснюються соціальні виплати і надаються соціальні послуги окремим громадянам у разі настання соціальних ризиків, це — соціальне страхування, фінансування за рахунок податків, державна соціальна допомога, недержавне соціальне забезпечення; 2) непрямі (опосередковані) заходи соціального захисту, які набувають дедалі ширшого застосування. Структурно соціальний захист в Україні складається з таких частин. А. Державний соціальний захист. I. Загальна система соціального захисту: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) державна соціальна допомога. II. Спеціальний соціальний захист. III. Додатковий соціальний захист. Б. Недержавне соціальне забезпечення: 1) недержавне пенсійне забезпечення. 2) недержавні соціальні послуги.
2.Предмет права соціального захисту .
Відносини в складі предмета права соціального захисту можуть бути класифіковані за різними критеріями:
1) залежно від ступеня обов’язковості та форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист, – відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту;
2) залежно від ступеня поширеності загальних умов та обсягу соціальних виплат і послуг – відносини у сфері загального, спеціального і додаткового соціального захисту;
3) залежно від цільової спрямованості соціально-захисних заходів – відносини щодо прямих (безпосередніх) соціальних виплат та послуг, спрямованих на окрему фізичну особу, і відносини щодо непрямих соціально-захисних заходів, у зв’язку з реалізацією різноманітних соціальних програм, спрямованих на відповідні соціально-вразливі групи (категорії) населення;
4) залежно від організаційно-правової форми розрізняються відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; державної соціальної допомоги; державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів (спеціальний соціальний захист); додаткового соціального захисту окремих категорій осіб;
5) залежно від суб’єктного складу – відносини між громадянином і органом (закладом) соціального захисту і відносини між юридичними особами (державними і недержавними) з приводу організації і забезпечення діяльності системи соціального захисту;
6) залежно від об’єкта відносин (виду матеріального забезпечення) виділяються відносини: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соціальними допомогами; з приводу забезпечення матеріальною допомогою; з приводу надання соціальних послуг; забезпечення соціальними пільгами; забезпечення лікарською допомогою тощо;
7) за змістом усі відносини в предметі права соціального забезпечення поділяютьсяна матеріальні, розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні та процесуальні.
Основними є матеріальні (регулятивні) відносини, в яких реалізуються права та обов’язки суб’єктів стосовно конкретного виду соціального захисту. Всі інші відносини мають обслуговуючий характер стосовно матеріальних відносин. Змістом матеріальних відносин є права та обов’язки сторін щодо надання певного виду соціальної виплати або соціальної послуги громадянину.
Процесуальні відносини виникають з приводу розгляду спорів у сфері соціального захисту. Спори вирішуються органами соціального захисту, а також судами.