Главная | Обратная связь

Правовий статус та соціальний захист ветеранів праці

Закон «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років – жінки і 40 років – чоловіки) і вийшли на пенсію.

Ветеранам праці надаються пільги, основними з яких є:

1)користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи; 2) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування із дорогоцінних металів);

3) переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування; 4)переважне право на встановлення домашніх телефонів тощо.

Закон виділяє також категорію осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною. Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави. Для них також встановлюються ряд пільг.

Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними програмами зайнятості населення. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

26.Поняття та види соціального обслуговуванняСоціальне обслуговування є однією з підгалузей соціального забезпечення. Цесукупність правових норм, що регулюютьпорядок надання установами охорони здоров’я, соціального захисту населення та іншими органами безоплатно чи на пільгових умовах соціальних послуг окремим категоріям громадян .Соціальне обслуговуванняпредставляє собою діяльність соціальних служб по соціальній підтримці,наданню соціально-медичної (путівки, стаціонарне лікування, надання ліків); соціально-правової (консультації, роз’яснення прав); соціально-побутової

(послуги на дому); соціально-психологічної, матеріальної допомоги;адаптації і реабілітації громадян, які знаходяться в тяжкій життєвій ситуації. Мету соціального обслуговування можна сформулювати таким чином: надання нужденним додаткової допомоги у вигляді здійснення на їх корисних дій побутового характеру. Соціальне обслуговування - надання державою, суспільством безкоштовних послуг. Подібну додаткову допомогу надають не тільки непрацездатним і людям похилого віку, але йіншим категоріям громадян через існуючу в суспільстві сферу послуг.

Особливість соціального обслуговування полягає в тому, що: 1) здійснюється за рахунок створених спеціальних фондів;2) надається безкоштовно;3)є однією із функцій держави.

Сфера послуг має дві головні функції: економічну і соціальну. Економічна функція розкриває роль послуг у створенні додаткових життєвих благ населення. Соціальна функція пов'язана із задоволенням матеріальних, соціальних,культурних і побутових потреб членів суспільства, зміцненням їхнього здоров'я. Формами соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідівє: 1)соціальне обслуговування за місцем проживання (вдома); 2) напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного перебування; 3)стаціонарне соціальне обслуговування в стаціонарних установах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо); 4)термінове соціальне обслуговування (разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням, продуктовими наборами, забезпечення одягом тощо); 5) соціально-консультативна допомога; 6) надання житлових приміщень у будинках житлового фонду соціального використання.

На даний час в Україні визначений перелік категорій громадян, які мають право на соціальне обслуговування, в тому числі і на соціально-побутове обслуговування на пільгових умовах. До таких категорій, як правило відносяться: 1)одинокі особи похилого віку, які перебувають на обслуговуванні у відділеннях соціальної допомогина дому; 2)інваліди з дитинства, по зору, з порушеннями опорно-руховогоапарату; 3) особи які страждають тяжкими формами алергійних захворювань.

11.Поняття, види і загальна характеристика допомог із соціального захисту.

Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву “державна соціальна допомога”. Суб’єктами соціальної допомоги - нужденні громадяни та члени їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості. В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається: 1) з житлової субсидії,2) допомоги малозабезпеченим сім’ям,3) допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, 4)допомоги сім’ям з дітьми.
Допомогами зі соціального забезпечення називаються державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках( крім пенсій). Державна соціальна допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування. Допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування. Виділяють три групи допомог.
І група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією (допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).

ІІ група —які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Можуть встановлюватися щомісячні та одноразові допомоги.( допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям). ІІІ група — у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи ( допомога інвалідам з дитинства). Державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.