Главная | Обратная связь

Розвиток культури у західноукраїнських землях у XIX ст. «Просвіти» НТШ

Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — академічна організація, утворена 1873 року у Львові. У 1920-30-х роках зазнавала переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.

В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.

На західноукраїнських землях рух народних мас за розвиток ук-раїнської культури, освіти, рідної мови очолили народовці. Народов-ство виникло наприкінці 1861 - на початку 1862 р. і мало багато спільного з українофільством на основних українських землях. Наро­довці мали значну підтримку з боку національно-визвольного руху Наддніпрянської України. Центральним представницьким органом народовців було обрано в 1855 р. Народну раду, головними завдан-нями якої стали розвиток народності, прогрес, лібералізм, демократія, федералізм. Народна рада вважала себе спадкоємницею Головної руської ради, яка була заснована у Львові в 1848 р. і проголосила єдність усього українського народу. Українські посли в австрійсько­му парламенті висунули вимогу відокремити українські землі, що пе-ребували в межах австрійської держави, утворивши коронний край під управлінням намісника, а також приєднати до Галичини Букови­ну й Закарпаття.

Народовці пропагували твори класиків нової української літера-тури, національні ідеї, створюючи різні товариства, установи, гурт-ки, культурно-освітні заклади. У Львові 8 грудня 1868 р. зусиллями народовців було засновано українське громадське товариство “Про­світа”, що мало на меті поширення освіти та пробудження національ-ної свідомості. Першим головою “Просвіти” був А. Вахнянин. Това-риство видавало твори українських письменників, створило пре-совий орган народовців “Діло”. Осередки “Просвіти” існували на українських землях з кінця 60-х років XIX ст. до 1940 p., а в діаспорі вони збереглися й донині.

З ініціативи народовців у 1864 р. було засновано перший профе­сійний театр у Львові. Непересічне значення для української мови й літератури мало створення в 1873 р. у Львові з ініціативи О. Конись-кого і М. Драгоманова Товариства ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Це була перша і єдина за період 1892-1918 pp. новітня Академія ук-раїнського народу. У товаристві діяло три секції: історико-філософ-ська, філологічна і математично-природничо-лікарська, до складу яких входили археологічна, бібліографічна, етнографічна, правова і статистична комісії. З товариством співпрацювали М. Грушевський (голова з 1897 р. до 1913 p.), І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк, І. Горба-чевський. За час діяльності НТШ видало 1100 наукових та літератур-них творів.

У другій половині 60-х років XIX ст. у соціально-політичному жит-ті західноукраїнських земель сформувався інший напрямок - моск-вофільство. Основною передумовою появи москвофільства була зне-віра частини населення західноукраїнських земель у можливість вирі-шити місцеві проблеми власними силами. Москвофіли не визнавали існування українського народу і його мови, пропагували ідею єдиної, неподільної російської народності від Карпат до Камчатки. Москво­філи мали підтримку, у тому числі матеріальну, правлячих кіл Росії. Москвофіли створили потужну видавничу базу; за перші роки було видано понад 80 книжок. Вони мали також власні установи, товари-ства й науково-літературні збірники, через які пропагували свої ідеї. Відповідно до своїх поглядів на місце українського населення у сло­в’янському світі вони зробили спробу створити й нав’язати україн-цям “язичіє” - суміш з російської, української, польської та церков­нослов’янської мов, яке подавали як “руську” чи “панруську” мову.