 |
|
Методика редакторського оцінювання композиції рукопису.
Працю над композицією рукопису редактор зазвичай розпочинає з аналізу структурних особливостей тексту. Вивчаючи методику оцінювання композиції рукопису, варто ознайомитися з правилами побудови твору, з основними вимогами до композиції рукопису, з прийомами роботи редактора над композицією твору. Основні правила побудови твору такі: послідовність частин має бути вмотивованою, частини співмірними, а прийоми композиції визначає зміст і характер твору.
Міцності конструкції публіцистичного твору досягають виокремленням центральної проблеми, вмінням відібрати потрібне й відмовитися від усього зайвого, гармонійністю поєднання частин. Композиційна повнота, необхідність і єдність - вимоги спільні для побудови всіх творів. Зазвичай розрізняють композицію художнього твору, що ґрунтується на сюжеті, й композицію нехудожнього твору (того, який не належить до творів художньої літератури), що ґрунтується на плані, тобто йдеться про художній образ у першому випадку й логічну побудову - в другому.
Композиція журналістського твору залежить від екстралінгвістичних і від власне лінгвістичних чинників, під упливом яких перебуває автор як суб'єкт дії. Тут виразно розрізняють два аспекти: зовнішній - конфлікт і внутрішній - проблема. Перший лежить на поверхні, другий журналіст має виявити. Проблема, яку порушить журналіст у тексті, має пройти певні стадії розвитку на шляху до її вирішення. І тут автор виконує роль організовувального чинника.
Тому в плані змісту важливу роль відіграють такі композиційні вузли:
а) опис і аналіз події, яка спричинила проблему (констатація фактів);
б) аналіз причин виникнення проблеми;
в) характеристика учасників події;
г) загальна оцінка конфліктної ситуації, соціальної проблеми, яка
стоїть за конфліктом;
ґ) шляхи до практичного вирішення проблеми.
Композиційні вузли в журналістському тексті можуть бути розміщені в довільному порядку. Розміщення композиційних вузлів на площині тексту, як і мовностилістичне втілення їх, залежить від авторського задуму і є засобом виявляння образу автора.
Лінгвістика й літературознавство в понятті, позначеному словами "образ автора", виокремлюють кілька його аспектів:
1. автор біографічний, про якого ми знаємо, коли він народився, де жив і т. ін.;
2. автор художнього чи публіцистичного твору як об'єкт літературо-, медіазнавчих досліджень;
3. образ автора, певною мірою схожий на інші образи художнього чи публіцистичного твору, проте менш експлікований (це своєрідний об'єкт, з яким спілкується читач під час ознайомлення з текстом, заглиблення в нього).
Образ автора художнього тексту твориться так само, як і образи персонажів. Правдивість, з якою він формується, - це художня, а не фактична правда. В сучасній науці образ автора трактують як особистість автора, організована й об'єктивована засобами мистецтва й за законами мистецтва. Образ автора - це не те, що автор хоче сказати про себе, а те, що ми довідуємося про нього, вивчаючи результати його творчості. Структура образу автора ширша за такі прояви суб'єктивізму автора, як авторський задум, авторська позиція, голос автора, введення автора до складу дійових осіб та ін., бо всі ці компоненти входять до поняття "образ автора" як його складники. Для художнього тексту розбіжність між реальною особистістю автора й образом автора, який можна вивести з тексту, - майже закономірне явище.
Принципово відмінні в цьому плані журналістські тексти, в яких автор-оповідач і автор - реальна особа - збігаються. Цей збіг і є основною відмінністю публіцистичного авторського мовлення від художнього. І виявляється він у відвертості авторського "я", в емоційності викладу, в документальності матеріалу. Журналіст на відміну від автора художнього тексту прямо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. Образ автора в журналістському тексті - це авторське "я" журналіста, характер його ставлення до дійсності, що виявляється безпосередньо в прийомах опису, аналізу, оцінки.
Характер і вияви образу автора тут значною мірою залежать від жанрово-стильового різновиду тексту.
Суб'єктивація авторської розповіді в журналістському тексті є чинником ускладнення викладу. Між автором, оповідачем, персонажами встановлюються складні динамічні зв'язки. Це зв'язки між різними суб'єктивними сферами в журналістському тексті. Сфера автора - розповідь, зорієнтована на норми літературної мови. Сфера персонажа - діалог (пряма мова), що вільно включає розмовно-просторічні елементи. Сфера оповідача повністю або частково збігається зі сферою автора або зі сферою персонажа.
Є чотири композиційно-стилістичні різновиди, що залежать від зв'язку "автор - оповідач":
1. розповідь від автора;
2. оповідача названо, але стилістично не виокремлено;
3. оповідача не названо, але стилістично виокремлено;
4. оповідача названо й виокремлено стилістично.
У журналістських текстах використовують переважно перший вид. В образі автора, структурі його мовлення об'єднуються всі риси й особливості журналістського твору. Суб'єктивація авторської розповіді втілена в матеріалі (в умовних формах) та в організації матеріалу (в композиційних формах). Є, скажімо, т.зв. монтажні форми суб'єктивації (послідовний монтаж, повторення тощо). За допомогою форм суб'єктивації створюють експресивну напруженість викладу, стилістичну виразність тексту.
Редактор, аналізуючи композицію журналістського тексту, має зважати також на особливості діалогічних та монологічних структурних фрагментів у творі. Окремі дослідники вважають діалог, діалогічну єдність однією з логічних єдностей монологічного мовлення. Проте сам діалог може взаємодіяти тільки з такими логічними єдностями, як пояснення, роздум, опис, розповідь. Діалог можуть включати в повідомлення, але в цьому разі він дуже деформується: передає тільки загальний зміст сказаного, формальних же особливостей не бере до уваги.
Діалог у мас-медіа має два основні типи. Перший - діалог інформаційний - відносно простий структурно, нейтральний стилістично; "діалогічний розвиток" лінійний, або репліки прямо доповнюють (за змістом) одна одну, або репліку розвивають у повідомлювальний монолог. Газетний діалог у принципі ворожий до стихії розмовного мовлення, що цілком зрозуміло й виправдано, тому "відхилення від норми" (а нормативним, "нульовим" можна вважати діалог інформаційного типу) пов'язане зі структурно-семантичним ускладненням зв'язку між репліками і (що є ще більш характерним) між репліками персонажів і навколишнім текстом. Цим позначений другий тип мовлення -діалог сюжетний. Якщо інформаційний діалог є власне формальним, інформаційно незалежним, не пов'язаним із "сюжетом", скажімо, статті (його зміст можна легко передати й без допомоги діалогічної форми), це, так би мовити, суто зовнішня діалогізація тексту, - то сюжетний діалог має конструктивне значення. Автор у цьому випадку прагне до створення "драматизму" в зображенні, тобто до створення "діалогічної напруги", в основі якої лежить семантико-стилістичний зсув, певна суперечність між репліками (або між репліками й текстом).
Монологічне мовлення включає в себе всі види розгортання поняття. Воно побудоване як два види послідовностей.
У композиції тексту виокремлюють поняття нормативного, "нульового" рівня композиції та засоби її ускладнення.
Є такі чинники ускладення (трансформації) композиції тексту: конкретизація, трансмутація, адаптація, адитація, іммутація.
Виокремлюють також при цьому екстенсивний (який спирається на змістово-логічні поняття) та інтенсивний (пов'язаний зі швидким і значним ускладненням композиції для досягнення виражального ефекту й з використанням емоційно-художніх структур) види розгортання.
Чіткість побудови - неодмінна вимога до журналістських текстів.
Редактор має подбати про те, щоб структуру матеріалу було точно визначено. "Поділ тексту на частини - процес далеко не механічний... Механічне членування матеріалу на частини, прагнення кількісно зрівняти їх завжди завдає тільки шкоди... На газетних шпальтах суцільний текст має вигляд нудний, тому його часто вже на останній стадії підготовки номера штучно розривають. І саме це, на думку К.М.Накорякової, завдає чималої шкоди насамперед змістові твору. Традиційна порада редакторам - ретельно аналізувати композицію не тільки великого тексту, а й невеликої замітки. Завжди виокремлення якоїсь частини тексту в самостійний елемент структури має бути обґрунтоване його змістом, метою, задумом автора.
Перевіреним прийомом редактора в оцінюванні композиції журналістського твору вважають аналіз його плану. Проте значна частина журналістських творів ґрунтується, як було вже зазначено, не на раціонально-логічних схемах, а на образних конструктивних прийомах. І тут редактор мусить виходити насамперед із відповідності використанння тієї чи іншої структури задумові автора, темі твору, змістові матеріалу. Загалом композиція будь-якого журналістського твору має бути вмотивована саме цими чинниками. Л.Г.Кайда вважає мотив стильовою домінантою композиції. Рекомендуємо також зважати на залежність композиції твору від жанру журналістського матеріалу та від засобу масової інформації, типу видання. "Сама публіцистика є особливою системою, в якій жанрова своєрідність диктує й форму висловлювання авторського погляду, і композицію.
Своєрідність тексту в такому разі визначає характер взаємодії форми й змісту - специфіку композиції.
Текст і заголовок.
Методика редакторського аналізу рубрикації. Заголовок є необхідним компонентом тексту. Він репрезентує твір, з нього читач розпочинає ознайомлення з текстом. Ясна річ, що заголовок має бути тісно повязаним із текстом, становити з ним цілісність. Типові вимоги до заголовків найповніше сформулював М.М.Сікорський. Заголовок має відповідати змістові й задумові твору, бути точним, ясним, простим, стислим, оригінальним. Проте Д.С.Григораш додає до них ще й вимоги конкретності та емоційності, позаяк абстрактний заголовок позбавлений оцінного елемента, не виявляє ставлення автора до фактів, приховує в собі тенденцію до того, щоб уникати узагальнень.
Як стверджують укладачі "Гіда журналіста", у французьких дослідженнях із журналістики заголовок називають "тріумфальною аркою" до публікації. У цих дослідженнях заголовки поділяють на інформаційні та мотивувальні (ті, що інтригують, принаджують читача).
Вимоги до інформаційного заголовка: він має бути гранично простим і зрозумілим, становити найпростішу синтаксичну конструкцію; бути максимально коротким.
Мотивувальний заголовок має шокувати, трансформувати відому фразу, використовувати гру слів, сполучати слова в несподіваний спосіб тощо. У визначенні функцій заголовка, які передають його зв'язок із текстом, ми схильні дотримуватися класифікації, яку запропонувала Л.Г.Кайда. Вона виокремлює такі функції саме газетного заголовка: рекламна, називна, інформативна, апелятивна, емотивна."Заголовок називає текст (називна функція), повідомляє про щось (інформативна функція), він є першою фразою, яка встановлює контакт між автором і читачем (апелятивна функція), він передає ставлення автора до повідомлення (емотивна функція), він покликаний привернути увагу до тексту (рекламна функція).
Водночас у "Гіді журналіста" названо такі "чотири функції заголовка":
1) заголовок дозволяє читачеві зробити вибір, що саме він читатиме;
2) заголовок спонукає прочитати текст;
3) заголовок дозволяє структурувати полосу;
4) заголовок працює на імідж видання3.1 хоча не можемо визнати таку класифікацію повною, вона разом з тим передає низку цікавих спостережень за журналістською практикою не тільки у Франції.
Що ж до типів зв'язку заголовка з текстом, то, за цілком обґрунтованим, на наш погляд, визначенням Л.Г.Кайди, їх три: прямий, асоціативний і змішаний, що об'єднує два перших.
Отже, редакторський аналіз заголовка є насправді набагато складнішим процесом, ніж може здатися на перший погляд. Редактор має встановити зв'язки заголовка з текстом, визначити відповідність назви твору тим вимогам, про які тут ішлося, з'ясувати, які функції й наскільки ефективно виконує заголовок. На думку М.М.Сікорського, до аналізу заголовка редактор вдається декілька разів: за першого ознайомлення з текстом, а також тоді, коли оцінює композицію, характеризує розробку теми. А остаточного висновку щодо заголовка доходить лише тоді, коли завершує редакторський аналіз5. Аналіз рубрикації загалом пов'язаний з глибоким аналізом змісту й форми, композиції тексту, архітектоніки сторінки, номера газети, журналу та ін.