 |
|
Церковне життя. Берестейська унія
З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови римського папи від ієрархічної першості в християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності папи.
Після укладення Люблінської унії популярність ідей уніатства в Речі Посполитій посилилася. Мета унії - приєднання православної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи. Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях для окатоличення та ополячення українських та білоруських земель, тим самим сприяючи консолідації Речі Посполитої.
Церковна криза зумовила втручання в релігійні справи міщанства, організованого в братства - спробували взяти під свій контроль церковне життя, особливо діяльність церковної ієрархії. Почин братчиків було підтримано Константинопольською патріархією. Поступово в частини вищої церковної ієрархії православної церкви визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало й утворення 1589 р. сильного Московського патріархату, який почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією.
Спочатку польський король дозволяє єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі (1564), а згодом і в Литві (1569). Внаслідок цього Річ Посполита за короткий час вкривається мережею єзуїтських навчальних закладів. Поглиблювала розкол суспільства так звана «календарна реформа», проведена папою Григорієм XIII 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. Через це католики-феодали неодноразово порушували релігійні традиції українських міщан і селянства.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити власні інтереси, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді в Белзі (1590) став ініціатором підписання унії. До нього приєдналися луцький, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595 р. папа Климент VIII офіційно визнав унію.
Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському:
· визнано основні догмати католицької церкви,
· церковні обряди залишилися православними,
· церковно-слов'янська мова - мовою богослужіння.
· уніатське духовенство звільнялося від сплати податків,
· уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.
Православний собор не визнав правомірності рішення уніатів. Усі спроби примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства.
Розпочався масовий наступ на православну церкву: унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас уніати перебували в стані невизначеності. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок, даних на Берестейському соборі.
В 1848 р. розпочинається корінний злам: греко-католицьке духовенство відходить від пропольських настроїв, а уніатська церква заявляє про себе як про національну українську церкву.
Отже, Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства - спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.