 |
|
Історичні джерела, їх класифікація.
Історичні джерела – це пам’ятки, які виникли в конкретних умовах суспільного розвитку, органічно зв’язані зі своїм часом, в яких так або інакше фіксуються, відображуються реальні явища і факти дійсності. Історичні джерела поділяються на 6 родів:
· Речові;
· Образотворчі;
· Етнографічні;
· Лінгвістичні;
· Усні;
· Письмові.
Ми маємо справу лише з письмовими джерелами. Письмові пам’ятки:
1. історичні залишки;
2. історична традиція (розповідні, наративні)
§ Історичні залишки под. на: публічно-правові ( автор держава) це:конституції,укази,декрети ,постанови,декларації і приватноправові (автор окрема особа) заповіт,шлюбний контракт,дарчі грамоти. Наприклад:Статути Вел. Князівства Литовського,Законодавство Речі Посполитої,Закони Російської Імперії. Історичні залишки –безпосередні свідчення про історичний факт,подію.Це не розповідь,а вираз стану певного факту.Історичні залишки містять най достовірніші дані про факт.
§ Історична традиція. Наративні документи: літописи, спогади,листи ,щоденники(Польські хронічки,Укр.хронографи). Звідси специфіка виявлення цих груп,специфіка опрацювання,специфіка публікації.
§ Історія дожовтневої історичної бібліографії.
§ Із дожовтневої бібліографів виділялися :
§ Пекарський(1827 – 1872)– історик. Праці «Наука и література в России при Петре Великом»(в 2-х томах), «История иператорской АН». Він описав усі книги, що вийшли при Петрі І в Росії і за кордоном. Всі книги розташовані по хронології випуску. Пекарський був удостоєний Демидіївської премії.
§ Геннаді(1826 – 1880)– літератор. Видавав праці про Гоголя та Пушкіна. Був неуважний, у його творах є багато помилок. Склав «Справочный словар о Русских писателях и ученых умершых в 18 – 19 веке»(в 3-х томах), а також «Список Русских книг 1725 – 1825р». У 1859р видавав «Литература Русской библиографии». Всі документи в хронологічному порядку. В цій праці, все викладено по тематичним відділам, переважно анотації бібліографічних книг і статтей.
§ Межов(1831 – 1894)– професійний бібліограф. Видав десятки праць з історії, етнографії. Загалом видав десь біля 50-и праць, одна вийшла в декількох томах. Дані в нього не зовсім точні. Ввів вперше в Росії реєстр періодичних видань в бібліографічних щорічниках. Вперше в Росії використав у бібліографічних виданнях рецензії.
§ Лісовський(1854 – 1920)– Видав «Библиография Русской периодической печати» над якою працював 25 років. Обмежив випуск бібліографії до кінця 19ст.
§ Журнал «Бибилиографические листи» (1825-1826)Видавав Кеппен. « московський телеграф» Полевого,»Отечественние записки» Краєвського. У 2 половині 19 ст. Н. Чернишевський,Добролюбов.Ряд журналів «Бібліограф», «Бібліографіческіє запіскі» (1858-1859,-1861), «кніжний веснік» (1860-1867). «Одеській каталог» (1882-1883).1889- московський бібліографічний кружок,1900- Рускоє бібліографіческоє общество при московському університеті, «Книговедение»1894-1896, «Библиографические известия».1899 Руское библиографическое общество в Петербурзі.
§
§ Історія радянської історичної бібліографії.
§ Бібліографічними виданнями займалася книжкова палата. У 1920р Наркомпрос згідно постанови про обов’язкову реєстрацію друкованих творів, підпорядкував цю функцію собі (книжкова палата була підрозділом наркомпроса). Через нарком прос проходила кожна публікація що видавалася в Росії.У 1935р було перетворено Державну центральну книжкову палату Російської СРСР на Всесоюзну. З 1934р виходить щорічник «Літопис періодичних видань», з 1926р і до розпаду СРСР виходив «Літопис журнальних статей», з 1936р виходить «Літопис газетних статей». З 30хх.р раз у квартал виходить «Літопис рецензій».
§ З 1946р налагоджено регулярний вихід «Щорічника книги СРСР». З 1965р всесоюзна книжкова палата отримала статус науково – дослідницької установи. З 1947р засновано інститут наук інформації і суспільних наук(ІНІОН), який щомісяця видавав «Известия ІНІОН».
§ В післявоєнний період в радянській бібліографії відбувається протистояння 2-х шкіл і 2-ох концепцій. На зміну книгознавчої концепції, яку представляв Бариок «Библиографовединие в системе книговедческих дисциплин»(1975), прийшла друга концепція – документографічна, представник Коршунов. Він у 1978р видав «Проблемы общей теории библиографии». Згодом його підтримала влада, оскільки в 1981р він видав «Підручник бібліографії. Загальний курс».
§ Карти, плани, схеми, ілюстрації. Їх призначення і характеристика.
§ Карти, плани, схеми, ілюстрації сприяють кращому засвоєнню документу.
§ Карти є географічні, демографічні, історичні, економічні.
§ Якщо карта (археографічна) є в архіві, то знімаємо копію, вказуємо розміри карти, масштаб оригіналу, вказуємо на чому виконана карта (папір, пергамен), вказуємо де зберігається оригінал.
§ Якщо карти немає і ми склали її самі, то вказується в легенді на основі яких джерел склали цю карту, де ці джерела зберігаються і обов’язково масштаб.
§ Плани, схеми – можуть бути в архіві, а можна складати самим.
§ Діаграми– допомагають краще зрозуміти суть матеріалу, що викладається в документі. Можуть виготовлятися власноруч. Найкраще круглі.
§ Ілюстрації– є фото, кіно. Можуть бути виготовлені дослідником. Обов’язково потрібно вказати де знаходяться ці документи.
§ Якщо карта стосується всієї публікації, то вона розміщується в кінці роботи. Якщо карта стосується окремого розділу то вона розміщується після кожного розділу.
§