Главная | Обратная связь

Реорганізація та реструктуризація банків.

Метою проведення реорганізації та реструктуризації банків є поліпшення фінансового стану банку (зокрема, забезпечення достатності капіталу, підвищення платоспроможності, ліквідності, дохідності, поліпшення структури активів та зобов'язань) та усунення порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Основними принципами реорганізації та реструктуризації банків є такі:

— пріоритетність інтересів вкладників і кредиторів, держави і банківської системи в цілому над інтересами окремого банку;

— створення в результаті реорганізації, реструктуризації надійного, фінансово стабільного банку;

— забезпечення безперервної роботи банку під час реорганізації, реструктуризації;

— збереження комерційної та банківської таємниць.

Реорганізація банку — це добровільне чи вимушене припинення діяльності банку і зміна його організаційно-правової форми шляхом передачі його майна, прав та обов'язків іншим банкам чи правонаступникам .

Реорганізація банку на відміну від ліквідації банку, здійснюється з метою запобігання процедурі банкрутства, збереження потенціалу і основних засобів банківської установи, відновлення ефективної діяльності.

Реорганізація банків здійснюється в кілька етапів: підготовчий етап; здійснення заходів, передбачених планом реорганізації; завершення реорганізації.

Підготовчий етап передбачає: отримання дозволу Національного банку на реорганізацію та прийняття рішення про реорганізацію (якщо реорганізація банку здійснюється за рішенням його власників); прийняття рішення Національним банком про примусову реорганізацію банку в разі істотної загрози платоспроможності банку за умови, що є пропозиція іншого банку про приєднання або злиття з цим банком; прийняття та погодження з Національним банком рішення про примусову реорганізацію (якщо реорганізація банку здійснюється за рішенням тимчасової адміністрації). Водночас на підготовчому етапі затверджується план реорганізації банку.

На другому етапі згідно з планом реорганізації банку передбачається здійснення таких заходів: отримання власниками істотної участі в банку письмового дозволу Національного банку на придбання або збільшення істотної участі в банку-правонаступнику; інвентаризація та оцінка активів і зобов'язань банку; складання передавального акту (у разі проведення реорганізації шляхом злиття, приєднання або перетворення) або розподільчого балансу (у разі проведення реорганізації шляхом поділу або виділення); затвердження передавального акту або розподільчого балансу.

На етапі завершення реорганізації банку передбачається: внесення до Державного реєстру банків запису про виключення банку, що реорганізувався; внесення до Державного реєстру банків запису про реєстрацію банку-правонаступника.

Способи і процедури реорганізації банків можуть бути різними, однак оцінювання можливих фінансових результатів та здійснення контролю за цими процесами покладено на Національний банк України.

Реструктуризація банку — це фінансове оздоровлення банку з метою його виходу з кризи та забезпечення подальшого розвитку.

Реструктуризація капіталу банку передбачає виконання заходів, які забезпечують збільшення регулятивного капіталу до розміру нормативних значень капіталу із запасом його стійкості не менше 20 відсотків.

Реструктуризація капіталу банку може здійснюватися так: збільшення статутного капіталу банку; викуп інвесторами акцій (часток, паїв), належних банку або учасникам банку, за їх згодою; збільшення регулятивного капіталу шляхом переоформлення кредиторської заборгованості за вкладом (депозитом) у субординований борг; збільшення регулятивного капіталу за рахунок внутрішніх джерел.

Реструктуризація активів банку передбачає виконання заходів щодо управління негативно класифікованими активами з метою зменшення їх обсягу, поліпшення якості, підвищення ліквідності та дохідності.

Якщо Програма фінансового оздоровлення передбачає продаж банку, то схвалення Програми фінансового оздоровлення Національним банком означає також згоду на продаж.

Після схвалення Програми фінансового оздоровлення Національним банком тимчасовий адміністратор видає наказ про збільшення статутного капіталу банку, організовує додаткову емісію акцій банку та їх розміщення серед інвесторів відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.

Після завершення продажу банку, здійснення заходів Програми фінансового оздоровлення щодо зміни керівників банку та укладання договорів, що забезпечують реструктуризацію активів та зобов'язань банку, Національний банк може прийняти рішення про припинення тимчасової адміністрації.

Висновки

Яким повинен бути банківський нагляд у сучасній державі.

По-перше, центральною ланкою банківського нагляду повинен бути незалежний, політично незаангажований, некорумпований, забезпечений належними професійними кадрами орган державної влади. Вищі посадові особи цього органу (голова, заступники) мають призначатися за участю як законодавчої, так і виконавчої гілок влади.

По-друге, треба вдосконалити систему контролю за цим органом, інакше знову й знову нам доведеться чути про зловживання керівництва. Національний банк як комерційна структура, хоча й державна, також потребує постійного регулювання з боку держави. Внутрішній та зовнішній аудити наразі не спроможні забезпечувати належний рівень нагляду за самим Нацбанком.

По-третє, процедура призначення на керівні посади має бути більш об’єктивною. За роки існування Нацбанку склалася практика призначення на керівні посади цього органу осіб, які до призначення на відповідну посаду були засновниками, або посадовими особами, або значними за обсягом капіталу акціонерами того чи іншого комерційного банку. Це не заборонено законодавством, але на яку об’єктивність з їхнього боку щодо банків-конкурентів можна розраховувати?

По-четверте, у демократичних, правових державах світу з розвиненою економікою орган, головним завданням якого є банківський нагляд, не тільки відокремлений від центробанку, але й контролює центральний банк нарівні з іншими банками (приклад, Німеччина). Такий плюралізм розподілу наглядово-контрольних повноважень центральним банком та іншим незалежним органом є оптимальною запорукою зменшення кількості зловживань у цій сфері, що, у свою чергу, призводить до оптимізації функціонування банківського нагляду.