 |
|
Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування
Крах режиму Мілошевича посилив відцентрові тенденції у "третій Югославії". Убезпечивши Чорногорію від інтервенції сербських військовиків, президент М. Джуканович обрав еволюційну тактику унеза-лежнення країни. Найпринциповішим кроком чорногорського лідера та його команди стало переведення грошового обігу в республіці спочатку на німецьку марку, а згодом — евро. Наступним кроком Подгориці став бойкот уряду СРЮ як "нелегітимного" й підготовка до проведення референдуму щодо подальшого перебування Чорногорії у складі югославської федерації.
Водночас розпочався переговорний процес між представниками Белграда, Подгориці і федерального центру, що відбувався за посередництва представника Євросоюзу X. Солани. На заключному етапі переговорів, 14 березня 2002 p., було досягнуто компромісу, закріпленого в документі під назвою "Вихідні основи врегулювання відносин Сербії і Чорногорії". Питання про відокремлення Чорногорії знімалося з порядку денного, а проведення референдуму про незалежність республіки відкладено на три роки. Упродовж трирічного процесу розлучення замість СРЮ створювалася "державна співдружність Сербії і Чорногорії". Державне новоутворення зберігало єдину міжнародну правосуб'єктність, одне місце в ООН і міжнародних організаціях, що займалось почергово представниками Сербії і Чорногорії.
Устрій цієї конфедерації мав регламентуватися Конституційною хартією, яку до кінця 2002 р. так і не змогла підготувати спеціальна комісія. Під спільною надбудовою у співдружності зберігалися дві окремі економічні системи з різними валютами (в Чорногорії — евро, в Сербії — динар), з власною торгівлею і митною політикою. Водночас передбачалася "гармонізація" їх економіки відповідно до стандартів ЄС, який наділявся функціями гаранта цього процесу й арбітра в суперечках між республіками. Члени співдружності мають право через три роки вийти з неї. Таке розмежування "третьої" югославської федерації у травні 2002 р. було схвалене Союзною Скупщиною. Отже, стан напіврозпаду СРЮ, у якому країна перебувала останні кілька років, було, по суті, інституалізовано й закріплено режимом, за яким можливі обидва варіанти наступного розвитку: і поява двох незалежних держав, і зміцнення їх спільності. Зрештою, трирічна відстрочка в остаточному вирішенні югославської кризи дала можливість виграти час й уникнути зайвої напруженості.
Утім, наприкінці 2002 р. Сербія і Чорногорія опинилися в конституційній кризі. Вона була викликана провалом перших і повторних президентських виборів у Сербії, оскільки кожного разу в них брало участь менше половини виборців. Не було обрано й президента Чорногорії у грудні 2002 р. Якнайшвидше розв'язання цієї кризи сприятиме стабілізації не тільки політичного клімату в цих балканських республіках, а й геополітичної ситуації в регіоні.