Главная | Обратная связь

Зовнішня політика СРЮ на зламі століть

Серед головних стратегічних партнерів посткомуністичної Югославії були Китай і Росія. КНР — перша країна, з якою СРЮ у 1995 р. підписала Договір про науково-технічне співробітництво. Серед пріоритетів і спільних проектів двостороннього співробітництва — співпраця у галузі зовнішньої торгівлі, фінансів і банківської діяльності, участь КНР у відбудові промислових об'єктів й інфраструктури, що постраждали під час акції НАТО у 1999 р. Росія постачала в СРЮ нафту і газ, надавала кредити. Важливу роль у розвитку двосторонніх відносин зіграло підписання (наприкінці 1999 р.) Договору про лібералізацію торгівлі. Згідно з досягнутою домовленістю митні тарифи на товари обох країн знижувалися до мінімальних розмірів. Сторони заінтересовані також у поглибленні співробітництва в галузі машинобудування, чорної і кольорової металургії, хімічної, фармацевтичної та легкої промисловості, розширенні зв'язків в агропромисловому комплексі.

Після повалення режиму Мілошевича офіційний Белград розпочав консультації щодо вступу країни до європейських структур і міжнародних організацій, розраховуючи на їхню підтримку у відновленні економіки. У вересні 2002 р. "державна співдружність Сербії та Чорногорії" стала членом Ради Європи. У квітні того ж року уряди Сербії та Чорногорії заявили про свою готовність співпрацювати з Міжнародним трибуналом у Гаазі, для розслідування воєнних злочинів на території колишньої Югославії.

Болючою проблемою для Сербії залишалися стосунки з НАТО. Сербське керівництво неодноразово заявляло про свою готовність приєднатися до загальноєвропейських процесів, у тому числі й у сфері безпеки, провідним інструментом якої є НАТО. Однак після військової акції НАТО проти Югославії у березні — червні 1999 р. ситуація в країні різко змінилася, ставлення сербів до альянсу сьогодні можна охарактеризувати як вкрай негативне.

Відносини між Югославією і Україною розвивалися досить нерівно. Після розпаду СФРЮ й утворення у квітні 1992 р. Союзної Республіки Югославії Україна не визнала нової держави, з огляду на події на Балканах та запроваджені Радою Безпеки ООН санкції проти цієї країни. Лише у квітні 1994 р. між СРЮ і Україною були встановлені дипломатичні відносини на рівні послів. Під час загострення Косовської кризи українські спостерігачі брали участь у Верифікаційній місії ОБСЄ (жовтень 1998 р. — березень 1999 р.). У складі сил KFOR у Косово спочатку був задіяний український миротворчий контингент у складі окремої роти забезпечення та вертолітного підрозділу. Згодом у налагодженні мирного життя в Косово брав участь 1-й окремий батальйон Збройних Сил України, який входив до складу багатонаціональної бригади "Схід".

Українсько-русинське населення у Сербії, на жаль, має багато нерозв'язаних проблем в організації свого культурного життя, освіти й інформування. Контакти між Україною і СРЮ на вищому рівні були започатковані у 2001 р. під час візиту президента України Л. Кучми до Белграда. В тому ж році були підписані двосторонні угоди про стандартизацію товарів і послуг та співпрацю у культурній сфері.

Закріплення нових знань.

Які з югославських республік першими проголосили незалежність? В яких із них розгорілися війни?

Підсумки уроку:

• Отже, наприкінці 80-х років розпочався крах комуністичної диктатури. Стала очевидною неефективність системи так званого самоврядного соціалізму. Почалися глибокі перетворення в політичній галузі, що характеризувалися становленням політичного плюралізму, прагненням до реалізації національної рівноправності. Створювалися основи ринкової економіки.

· Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єдиний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори та керманича. По-друге, на югославську економіку тиснули іноземні борги, на обслуговування яких Югославії довелося виділити 40 % валютних надходжень. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відповідно й інтерес великих держав, котрі раніше всіляко підтримували її. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.

· Сербський національний інтерес, боротьба проти сепаратизму, за об'єднання сербів у межах "Великої Сербії" й фактична міжнародна ізоляція об'єднали на певний час і лівих, і правих, владу і опозицію в Сербії і Чорногорії. Між націоналізмом влади і опозиції не було істотних відмінностей. За цих умов Скупщини Сербії та Чорногорії, а наприкінці квітня 1992 р. і югославський парламент у складі представників цих республік прийняли рішення про перетворення СФРЮ на Союзну Республіку Югославію (СРЮ) зі столицею в Белграді.

Домашнє завдання:

Порівняйте революційні події 1989-1990 рр. у країнах Європи схемою.

Заняття №39

Додаток №1

Розпад Югославії

Додаток №3