 |
|
Страхові тарифи, розміри та порядок здійснення страхових внесків до Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.
Фінансування фонду здійснюється за рахунок:
- внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;
- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;
- коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;
- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.
Сума страхових внесків страхувальників до фонду повинна забезпечувати:
- фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань фонду, передбачених законом;
- створення резерву коштів фонду для забезпечення його стабільного функціонування;
- покриття витрат фонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.
Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:
- для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.
Розмір страхового внеску, який сплачує страхувальник до фонду, визначається страховим тарифом, який диференціюється за групами галузей економіки (видами робіт), залежно від класу професійного ризику виробництва, знижкою до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавкою (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).
Законом "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлені 20 класів професійного ризику виробництва, для яких страхові тарифи (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників) коливаються від 0,84 (для 1-го класу) до 13,8 (для 20-го класу). Цей закон доповнено Законом України про внесення змін від 3 квітня 2003 року № 660-IV, який встановлює 67 класів професійного ризику виробництва (Додаток А). Клас професійного ризику виробництва для окремої галузі економіки характеризується інтегральним показником професійного ризику виробництва - чим вищий інтегральний показник, тим вищий (починаючи з першого) клас професійного ризику виробництва.
Інтегральний показник професійного ризику виробництва для кожної галузі економіки визначається як відношення витрат у минулому календарному році у галузі економіки на відшкодування шкоди потерпілим на виробництві до фактичних витрат на оплату праці у минулому календарному році в цій галузі економіки за формулою
,
де Іге - інтегральний показник професійного ризику виробництва в галузі економіки, відсотків;
ВШге - сума відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, яка нарахована в минулому календарному році у галузі економіки;
ВОПге - фактичні витрати на оплату праці в минулому календарному році у галузі економіки.
В [12] наведені галузі економіки та види робіт згідно із Загальним класифікатором галузей народного господарства України відповідно до класів професійного ризику виробництва, встановлених законом України "Про внесення змін до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»" від 3 квітня 2003 № 660-IV, та розміри страхового тарифу для кожного класу професійного ризику виробництва, визначені законом. Для окремих галузей економіки законом встановлені спеціальні страхові тарифи, що наведені в [12].
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 р. № 1423. При цьому розмір знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).
У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.
3) Ст.24 Конституції України закріпила рівність прав жінок і чо-ловіків. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечу-ється наданням їм рівних з чоловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї. Державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на ство-рення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, по-ліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і жит-тя. Законодавство про працю, з огляду на фізіологічні особливос-ті жіночого організму, інтереси охорони материнства й дитинства, соціальну роль дітонародження, що виконує жінка в суспільстві, установлює додаткові спеціальні пільги й гарантії для працюючих жінок. Це дає підстави для того, щоб сформулювати ще один прин-цип трудового права – підвищеної охорони праці жінок.
Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх ви-вільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. Система превентивних заходів передбачає технічну модернізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних виробничих факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жіТема 8. Правове регулювання охорони праці
нок з виробництв зі шкідливими і важкими умовами праці; поетап-ного обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого дня і неповного робочого часу незалежно від наявності дітей та їх віку.
При вивільненні жінок з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці потребують вирішення питання щодо їх працевла-штування та адаптації у нових умовах. Реалізація державної полі-тики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професіям, які не пов'язані зі шкідливими і важкими умовами праці, організа-цію спеціальних робочих місць для раціонального працевлаштуван-ня вагітних жінок згідно з медичними рекомендаціями. Поліпшення умов праці жінок можливе лише за безпосередньої зацікавленості роботодавців, що забезпечується шляхом застосування системи економічного стимулювання та надання їм пільг, у тому числі щодо сплати податків і обов'язкових платежів.
Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зу-мовлюється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі у зв'язку з материнством. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:
а) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;
б) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку з їх материнством.
Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкідливі
умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх пра-ці на певних роботах, обмеження використання праці жінок на ніч-них роботах та встановлення граничної маси перенесення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 256 від 29 грудня 1993 р. затверджено «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Не дозволяється застосовувати працю жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з ви-конанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому об-слуговуванню.
Заборонено залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Наказом Мініс-терства охорони здоров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р. затвер-джені «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жін-ками». Маса вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, обумовлюється характером виконуваних робіт. ВстановленоТрудове право України
два види гранично допустимої маси вантажу: разова та сумарна. Напри-клад, сумарна маса вантажу, який переміщується з робочої поверхні про-тягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні - 350 кг, з підлоги – 175 кг. Разовими граничними нормами піді-ймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою ро-ботою (до 2 разів на годину) – 10 кг, а якщо робота пов’язана з постійним підійманням і переміщенням вантажів протягом робочої зміни – 7 кг.
Згідно ст.175 КЗпП України заборонено залучення жінок до ро-боти у нічний час. Водночас встановлені виключення, що допуска-ють застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викли-кано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних тер-мінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабіне-том Міністрів України. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї. до роботи у нічний час можуть залучатися також жінки-медичні пра-цівники, робітниці підприємств харчової промисловості.
Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до:
- нічних робіт;
- надурочних робіт;
- робіт у вихідні дні;
- направляти їх у відрядження. Спеціальні гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з материн-ством. Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають мало-літніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх працюючих жінок. Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компен-сації у сфері робочого часу і часу відпочинку.
Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких інших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням серед-нього заробітку за попередньою роботою. Якщо роботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною роботою, то до вирі-шення питання про надання легшої та нешкідливої роботи вона під-лягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до медичного висновку вагіт-ним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.Тема 8. Правове регулювання охорони праці
Залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнад-цяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди.
Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для годування дитини, що вклю-чаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
Жінкам надаються соціальні оплачувані відпустки у зв'язку з материнством:
а) відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних
днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних
пологів або народження двох чи більше дітей — 70 календарних
днів). Працюючим жінкам, які віднесені до 1-4 категорії осіб, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка
надається тривалістю 90 календарних днів до і 90 календарних
днів піл я пологів;
б) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічно-
го віку;
в) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, тривалістю
7 календарних днів (за наявності декількох підстав — 14 кален-
дарних днів).
Та відпустки без збереження заробітної плати:
а) матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-
інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
б) для здійснення домашнього догляду за дитиною тривалістю, ви-
значеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення
дитиною шестирічного віку;
в) для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у ме-
дичному висновку, але не більше 30 календарних днів.
У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у поряд-
ку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання
відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шес-
тимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання що-
річних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для
них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настан-
ня строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.Трудове право України
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за за-явою жінки або осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, повністю або частково в межах установленого періоду й оформля-ється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується до загального стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, даний час не зараховується.
Законодавством України забороняється звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висно-вку – до 6 років), одиноких матерів з дитиною віком до 14 років або дитиною-інвалідом, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації. В даній ситуації допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням на іншу роботу. Обов’язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках звільнення їх після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається серед-ня заробітна плата, але не більше трьох місяців від дня закінчення строкового трудового договору.
Трудове законодавство України встановлює спеціальні гарантії охорони праці неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіо-логічними, психологічними й віковими особливостями неповноліт-ніх.
Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли 18 років, у трудо-вих правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх осіб, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та інших умов ко-ристуються додатковими пільгами, встановленими законодавством України.
З метою захисту життя, здоров'я та працездатності неповнолітніх встановлено мінімальний вік прийняття їх на роботу (ст. 188 КЗпП України). Не допускається прийняття на роботу осіб, молодше 16 років. Але за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Допус-каються також до роботи учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягли 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює дляТема 8. Правове регулювання охорони праці
виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, здійснюється у вільний від навчання час.
Не дозволяється залучення неповнолітніх до робіт, на яких за-бороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років. Це підземні роботи, важкі роботи та роботи із шкідливими та небез-печними умовами праці. Забороняється також залучати неповноліт-ніх працівників до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні.
Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до підійман-ня і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми» затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59. Забороняється при-значати неповнолітніх на роботи, пов'язані виключно з підійман-ням, утриманням або переміщенням важких речей, як і заборонено залучати до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей осіб віком до 15 років. Забороняється призначати підлітків на роботи, які пов’язані виключно з підійманням, утриманням та пере-міщенням важких речей.
Для виявлення відповідності виконуваній роботі, ранньої діа-гностики захворювань неповнолітні при вступі на роботу та періо-дично, до досягнення ними 21 року, проходять обов'язкові медичні огляди.
З метою встановлення полегшених умов праці для робітників ві-ком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норми виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робо-чому часу. Для неповнолітніх працівників у встановлених законо-давством випадках (ст. 193 КЗпП України) можуть затверджувати-ся знижені норми виробітку.
Заробітна плата неповнолітніх працівників при скороченій три-валості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як пра-цівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Оплата праці неповнолітніх працівників, допущених до відряд-них робіт, провадиться за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою згідно тарифної сітки за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Для неповнолітніх встановлюється щорічна основна відпустка подовженої тривалості у зручний для них час тривалістю 31 каленТрудове право України
дарний день. За перший рік роботи щорічні відпустки повної трива-лості надаються за заявою неповнолітнього працівника до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприєм-стві, в установі, організації.
Для звільнення працівників, молодше 18 років, з ініціативи ро-ботодавця необхідно, крім додержання загального порядку звіль-нення, одержати дозвіл районного (міського) відділу в справах не-повнолітніх.
Законодавством передбачено розірвання трудового договору з неповнолітнім працівником у разі, коли продовження чиннос-ті договору загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси на вимогу батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
Особи з неповною працездатністю (інваліди, громадяни похи-лого віку, інші особи, які внаслідок травми чи захворювання під час виконання трудових обов’язків частково втратили працездатність і не можуть конкурувати на ринку праці з іншими працівниками) в Україні володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація за-боронена. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створення належних і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм ре-абілітації інвалідам надано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій ор-ганізму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або особи з уродженими дефектами, що призводить до обмеження їх життєдіяль-ності, а отже до потреби соціальної допомоги і захисту. Інвалідність, як ступінь втрати працездатності, визначається медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК). Інваліди працевлаштовуються з врахуванням їх професійної працездатності, що встановлюється медико-соціальною експертною комісією. З метою захисту життя і здоров'я інвалідів та інших осіб інвалідові може бути відмовлено в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, якщо за висновком МСЕК стан його здоров'я перешкоджає виконанню його професійних обов'язків.Тема 8. Правове регулювання охорони праці
Охорона праці осіб з неповною працездатністю полягає насам-перед у створенні для них сприятливих умов праці, що створює їм можливість за бажанням продовжувати трудову діяльність без шко-ди для здоров’я.
Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть створюва-тися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робочому місці, яке за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда може бути використане для його працевлаштування. Створення спеціалізованого робочого місця для інваліда передбачає його обладнання спеціальним технічним осна-щенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда, врахо-вуючи анатомічні дефекти, рекомендації МСЕК, професійні нави-чки і знання інваліда. Гарантією створення робочого місця інваліда є не лише його відповідність встановленим вимогам й атестація ро-бочого місця спеціальною комісією, а й реальне працевлаштування інваліда на таке робоче місце.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, в установі, організації, де настала інвалідність. За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і пере-підготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, зберіга-ється середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою.
Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спрямо-ваних на захист трудових інтересів працівників. На прохання інва-лідів роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час. Роботодавець вправі залучати інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час лише за їх згодою та за умови, що не суперечить рекомен-дація МСЕК. Для інвалідів встановлено щорічні основні відпустки подовженої тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встановлю-ються пільги щодо отримання щорічних відпусток.
З метою реалізації творчих і професійних здібностей пенсіоне-рів, їм забезпечується право працювати на підприємства на загаль-них умовах, а також займатися індивідуальною трудовою діяль-ністю, яка не заборонена законом. За працюючими пенсіонерами зберігається право на пенсію.Трудове право України
У випадках, передбачених законодавством, на роботодавця по-кладається обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з неповною працездатністю згідно з медич-ними рекомендаціями, встановлювати на їх прохання неповний ро-бочий день або неповний робочий тиждень.
Відмова в укладанні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення з ініціативи адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу (без його згоди) за мотивами інвалідності не допуска-ється, за винятком випадків, коли, за висновком медико-соціальної експертизи, стан здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю й безпеці інших осіб або продовження трудової діяльності, коли зміна її характеру та обсягу загрожує по-гіршенню здоров’я інваліда.
Для осіб з неповною працездатністю, як і для жінок та неповно-літніх, законодавством можуть бути передбачені й інші пільги, ком-пенсації та гарантії
4) У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;
- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;
- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці;
- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;
- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.