 |
|
Що таке вибухонебезпечність пилу?
Вибухонебезпечність і займистість пилу є важливою властивістю деякого пилу. Пилові частки сорбують кисень повітря і стають легко займистими при наявності джерела вогню. Відомі вибухи кам’яновугільного, пробкового, цукрового, борошняного, алюмінієвого, цинкового і іншого виду пилу відповідної концентрації і наявності відкритого джерела вогню. Для різного пилу вибухонебезпечна концентрація неоднакова. Так для алюмінієвого, крохмального і сірчаного пилу мінімальною вибухонебезпечною концентрацією є 7 г/м3 повітря, для цукрового -10 г/м3.
Що таке форма пилинок? Форма пилинок впливає на їх поведінку в повітрі. Аерозолі дезінтеграції неправильної форми тривалий час перебувають у повітрі. Аерозолі конденсації металів мають форму близьку до кулі або кола і легко осідають у повітрі, якщо розмір їх перевищує 5-10 мкм. Частки круглої форми не тільки швидше осідають, але й легше проникають у легеневу тканину. Від розмірів форми часток залежить реакція організму. Пил бавовни, льону, азбесту, слюди, вугілля подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Нитковидні частки азбесту, бавовни та ін. практично не осідають з повітря, навіть якщо їх довжина перевищує сотні і тисячі мікрон.
26)Робота із шкідливими речовинами
При роботі із шкідливими речовинами всі працюючі проходять інструктажі: ввідний на робочому місці, первинний, періодичний, повторний і позаплановий.
До роботи із шкідливими речовинами не допускаються особи молодше 18 років, вагітні і матері-годувальниці, особи із хронічними захворюваннями дихальних шляхів, легенів, шкіри та інших захворювань.
Робітники, які направлені на ділянки робіт, де використовуються шкідливі речовини, повинні пройти попередній медичний огляд, а постійно працюючі - щороку.
На ділянках робіт із застосуванням шкідливих речовин необхідно слідкувати за тим, щоб була аптечка першої долікарської допомоги, яка повністю укомплектована ліками і засобами першої медичної допомоги.
Виробниче обладнання і організація технологічних процесів, пов'язаних із використанням подразнюючих і токсичних речовин, повинні виключати можливість контакту робочих з цими речовинами в процесі обслуговування обладнання і при виконанні виробничих операцій. Виробничі процеси, пов'язані з використанням чи утворенням токсичних речовин, необхідно проводити в герметично закритій апаратурі чи під вакуумом (де це допускається технологією), в основному поточним, безперервним, замкнутим циклом із автоматизацією певних стадій.
Рідини і суспензії переміщують по трубах. Окремі процеси (зливання продукції, вивантаження і завантаження токсичних твердих і пастоподібних речовин), які не можуть бути герметизовані, повинні бути механізовані із повним усуненням ручних операцій із токсичними речовинами. Місця можливого виділення токсичних речовин у вигляді пари, газу чи пилу необхідно обладнувати укриттями із відсосами. В процесах електролізу необхідні засоби, що запобігають виділенню в повітря шкідливих пари, газів і рідких аерозолів (наприклад, присадки, плаваючі кульки, аспіраційні укриття та ін.).
Виробниче обладнання і апарати забезпечуються необхідними контрольно-вимірювальними приладами (термометрами, термопарами, манометрами, рівневимірювачами, витратовимірювачами, газоаналізаторами та ін.) та запобіжними пристроями (запобіжними клапанами, звуковими і світловими сигналізаторами та ін.). Освітленість шкал приладів і запобіжних пристроїв повинна становити не менше 100 лк. Розміщення приладів і запобіжних пристроїв повинно забезпечувати зручне їх обслуговування. При дистанційному управлінні показники шкал приладів і сигналізацію слід виносити на щити управління
Трубопроводи для пари, води, стисненого повітря і газів, вакуумних ліній, кислот, розчинів і хімічних продуктів фарбують в різні кольори відповідно до вимог ГОСТ і технічних умов.
Трубопроводи для переміщення подразнюючих і токсичних речовин монтуються з нахилом для можливості повного їх випорожнення.
Труби, що з'єднують апарати з атмосферою (повітряні труби), виводять зовні, на висоту не менше 5,0 м від коника на даху чи ліхтаря і як можна далі від повітрозабору припливної системи вентиляції, а також із врахуванням переважного напрямку вітрів. Токсичні пару і гази, що видаляються через повітряні труби, необхідно уловлювати.
Очищення, миття, прожарювання і знезараження цистерн, контейнерів, з'ємних виробничих апаратів, бочок та інших ємностей, що раніше містили розчинники та агресивні рідини, проводиться на спеціально обладнаних прожарювально-промивних станціях чи пунктах.
^ Знешкодження і переробка шкідливих відходів виробництва
Відходи, що утворюються в промисловому, виробництві, бувають газоподібні, у вигляді рідини чи тверді і містять в собі органічні та неорганічні речовини.
Рідкі виробничі відходи - це, в основному, стічні води. Вони поділяються на дві основні категорії: забруднені і незабруднені (умовно чисті). Забруднені стічні води, в свою чергу, підрозділяються на 3 групи:
1.
переважно органічними домішками (деякі виробництва чи цехи харчової промисловості);
2.
переважно неорганічними мінеральними домішками(підприємства м'ясної, рибної, молочної, мікробіологічної промисловості);
3.
мінеральними і органічними домішками (підприємства фармацевтичної та медичної промисловості, заводи по виробництву цукру, консервів, хлібобулочних виробів).
Повітряне середовище забруднюється також різними газоподібними відходами виробництва, серед яких найбільш широко розповсюджені гази: окис вуглецю, сірчистий ангідрид і оксид азоту, пара (наприклад, вуглеводнів і різноманітний пил органічного і неорганічного походження).
Згідно з гігієнічною класифікацією неутилізовані промислові тверді відходи поділяються на шість категорій: І - практично інертні; II - органічні речовини, що біологічно окислюються і легко розкладаються; II! - слаботоксичні малорозчинні у воді, в тому числі при взаємодії із органічними кислотами; IV - нафтомаслоподібні, не підлягають регенерації відповідно до діючих вказівок; V - токсичні із слабим забрудненням повітря; VI - токсичні.
Відповідно до класифікації, на підприємстві слід передбачити всі заходи щодо скорочення і знешкодження відходів і викидів виробництва шляхом їх переробки чи утилізації.
Головним напрямком в усуненні шкідливої дії на навколишнє середовище промислових, в тому числі токсичних відходів, є їх використання у виробничих циклах, тобто організація маловідхідних та безвідхідних виробництв. Але в ряді випадків для нейтралізації промислових відходів необхідно обладнувати спеціальні споруди і встановлювати коштовне та енергоємне обладнання.
Ділянки для відвалів чи звалищ відходів виробництва розташовують за межами території підприємств, населеного пункту і охоронної зони джерел водопостачання за узгодженням із місцевою Радою і з місцевими органами Державного санітарного нагляду.
Місця для збирання і зберігання відходів виробництва, що вміщують збудників захворювань, сильно діючі хімічні чи радіоактивні речовини, що не піддаються попередній нейтралізації, знешкодженню і дезодорації, повинні мати пристрої, що повністю виключають забруднення ґрунту, підземних вод і атмосферного повітря і ізолюються від доступу сторонніх осіб.
Місця для збирання, сортування і короткочасного зберігання відходів виробництва на території підприємства призначаються на спеціально обладнаних для цього ділянках чи в ізольованих спеціальних приміщеннях.
Деякі види твердих промислових відходів внаслідок їх токсичності необхідно обов'язково знешкоджувати.
Вибір методу знешкодження відходів визначається їх хімічним складом, кількістю, агрегатним станом і вимогами, що висуваються до вторинних продуктів.
В залежності від виду сполуки всі методи знешкодження і переробки промислових відходів можуть бути розділені на дві основні групи. До першої групи входять методи, призначені для переробки та знешкодження неорганічних сполук, до другої - органічних.
Оскільки в промисловій практиці до складу відходів частіше входять і органічні і неорганічні сполуки, то, очевидно, для їх переробки і знешкодження слід використовувати методи обох груп. При переробці чи знешкодженні відходів намагаються отримувати вторинні продукти, які можуть бути потрібними в народному господарстві. Для цього застосовують, як правило, не один, а кілька методів у послідовності, визначеній технологією знешкодження чи переробки. Кількість-таких технологічних рішень процесу знешкодження дуже велика. Для того, щоб вибрати метод і технологію, потрібно: а) дати оцінку їх технологічної ефективності із врахуванням небезпеки хімічних сполук, що викидаються; б) визначити галузі раціонального використання кожного методу чи групи методів; в) дати економічну оцінку їх ефективності.
Відомо, що при знешкодженні відходів знищити їх неможливо. І завжди крім потрібних вторинних продуктів утворюються побічні, які вимагають інших методів переробки.
З метою створення малок чи безвідхідних виробництв необхідно знати, що являє собою кожний метод переробки чи знешкодження відходів і як він відповідає основній меті - захисту біосфери. В основі такого комплексного підходу покладені такі принципи: а) спеціалізація зібрання і транспортування відходів в залежності від властивостей сполук, методу знешкодження і переробки; б) поєднання локальних, специфічних методів знешкодження з методами багатоцільового призначення; в) отримання малотоксичних чи нетоксичних вторинних сполук, які є продуктами для народного господарства чи сировиною для промисловості.
27) Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.
Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій. Залежно від цього і вимог технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення:
1. Бокове одностороннє або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в одній або в двох зовнішніх стінах.
2. Верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівлі.
3. Комбіноване, коли застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.
Згідно з вимогами СНиП ІІ-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования", в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них повинно бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, або (є) - коефіцієнт природної освітленості. Фактичний КПО визначають відношенням заміряної освітленості на робочому місці у виробничому приміщенні Евн до одночасної освітленості зовні приміщення Е30вп у горизонтальній площині при відкритому небосхилі (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузному світлі (сонце закрите хмарою). Оскільки ця величина відносна, то виражається у відсотках:
ШО=(Евн/Езовп)Л00,% (12.8)
Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів.
При боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО - етіп. У випадку однобічного - в точці на відстані 1 м від стіни -найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них (рис. 12.2).
При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.
Нормоване значення КПО (ен) (табл. 12.1) залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в районі розташування будівлі, які визначають через коефіцієнти т - світлового клімату і с - сонячності клімату. Вся територія СНД поділена на 5 світлових поясів. Відповідно І, II, III, IV, V - світлові пояси. В будівельних нормах наведені норми природної освітленості для III світлового поясу, які можна перерахувати для будь-якого іншого поясу за рівнянням:
eHWvy - eiii-c-m, %. (12.9)
12. Освітлення виробничих приміщень 1 gg
12 Основи охорони праці
за розрізами приміщень: а) - бокове одностороннє освітлення;
б) - бокове двостороннє освітлення; в) - верхнє освітлення;
г) ~ комбіноване освітлення. 1- рівень робочої поверхні; 2 - крива зміни
КПО за розрізом приміщення; 3 - рівень середнього значення КПО - е^;
М - позиція, в якій нормується мінімальне значення КПО - evitl
Схематична карта світлових поясів колишнього СРСР представлена в СНиП
28) Система загального освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.
Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті).
Світильники місцевого освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при експлуатації.
Категорично забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є допоміжним до загального. Комбіноване освітлення складається з загального та місцевого. Його передбачають для робіт І—VIII розрядів точності за зоровими параметрами, та коли необхідно створити концентроване освітлення без утворення різких тіней.
За функціональним призначенням штучне освітлення підрозділяється на такі типи: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.
Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.
Аварійне освітлення включають при виході з ладу робочого освітлення. Світильники аварійного освітленняживляться від автономного джерела й повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочогоосвітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях і не менше 1 лк на території підприємства. Аварійнеосвітлення передбачається на підприємствах, де зупинка технологічних процесів може призвести до людських жертв або значних економічних втрат.
Охоронне освітлення передбачається для території підприємств, а також включається в неробочий час дляосвітлення приміщень. З цією метою використовується частина світильників робочого або аварійногоосвітлення.
Евакуаційне освітлення призначене для евакуації людей і матеріальних цінностей під час виникнення небезпеки. Воно передбачається у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50 чол., а також у приміщеннях цивільних і допоміжних будинків підприємств, якщо в них одночасно знаходиться більше 100 чоловік. Така система повинна забезпечувати освітленість на полу основних переходів не менше, ніж 0,5 лк, а на відкритих територіях – не менше 0,2 лк.
За розміщенням джерел світла штучне освітлення підрозділяється на загальне, місцеве й комбіноване.
При загальному освітленні світильники розташовують у верхній зоні приміщення. Загальне освітлення, у свою чергу, підрозділяється на рівномірне, коли світильники розташовані на однаковій відстані один від одного у верхній частині приміщення, і локальне, коли щільність розміщення світильників неоднакова й відповідає розташуванню устаткування в приміщенні.
При місцевому освітленні світильники розміщують безпосередньо над робочою поверхнею. При недостатньому рівні загального освітлення, місцеваосвітленість робочого місця й навколишнього простору значно відрізняються, що створює несприятливі умови праці й підвищує небезпеку травматизму. Тому на підприємствах використання тільки місцевого освітлення заборонено.
Поєднання системи місцевого й загального освітлення називається комбінованим освітленням.
29) Розрахунок природного освітлення за методом О. М. Данилюка проводиться у відповідності зі СНиП ІІ-4-79. Метод грунтується на співставленні розрахункових графіків з планом і вертикальним розрізом приміщення. Цей метод зазвичай використовується з методом КПО.
Розрахунок за методом Данилюка розглянемо на прикладі розрахунку природнього освітлення для робочого приміщення.
Освітлення робочих кабінетів повинне проектуватися на основі наступних вимог:
а) створення необхідних умов освітлення на робочих столах, розташованих в глибині приміщення при виконанні різноманітних зорових робіт (читання друкарського і машинописного текстів, світлокопій і рукописних матеріалів, розрізнення деталей графічних матеріалів і дефектів друкарського тексту);
б) забезпечення зорового зв'язку із зовнішнім простором;
в) захист приміщень від сліпучої і теплової дії інсоляції;
г) сприятливий розподіл яркості в полі зору.
Бічне природне освітлення робочих кабінетів повинне здійснюватися окремими світловими отворами (одне вікно на кожний кабінет). З метою зниження необхідної площі світлових отворів висота підвіконня над рівнем підлоги повинна прийматися не менше 1 м.
При тому, що розташовує будівлі в I-III поясах світлового клімату нормоване значення КПО приймається:
при глибині робочих кабінетів понад 5м [1, табл. 19], менше 5м [1, табл. 5].
Для забезпечення зорового контакту із зовнішнім простором заповнення світлових отворів повинне, як правило, виконуватися світлопрозорою шибкою.
Для обмеження сліпучої дії сонячної радіації в робочих кабінетах необхідно передбачати штори і легкі регульовані жалюзі. При проектуванні будівель управління для II і IV будівельно-кліматичних районів слід передбачати установлення світлових отворів, орієнтованих на сектор горизонту в межах 200-290°, сонцезахисними пристроями.
В приміщеннях коефіцієнти віддзеркалення поверхонь повинні бути не менше:
стелі і верхніх частин стін 0,8
нижніх частин стін 0,5
підлоги 0,25
меблів 0,3
30) Штучне освiтлення проектується двох систем: загальне та комбiноване (коли до загального освiтлення додається мiсцеве освiтлення робочих мiсць). Система загального освiтлення застосовується у виробничих примiщеннях з невисоким рiвнем освiтленостi (до 150 лк, V - VIII розряд зорових робiт).
В примiщеннях з I-IV розрядом зорових робiт слiд застосовувати, як правило, систему комбiнованого освiтлення. Передбачати для них систему загального освiтлення допускається при технiчної неможливостi або недоцiльностi мiсцевого освiтлення.
2. Обираються нормованi параметри освiтлення (освiтленiсть, якiснi показники освiтлення: коефiцiєнт пульсації, коефiцiєнт нерiвномiрностi освiтлення) згiдно [ ] БНіП II-4-79. Освiтленiсть робочої поверхнi, що створюється світильниками загального освiтлення у системi комбiнованого, повинна складати 10% нормованої.
3. Обирається тип джерела свiтла та тип свiтильника. В освiтлювальних установках, призначених для освiтлення пiдприємств, у якостi джерела свiтла широко використовуються лампи розжарювання та газорозряднi лампи.
Порiвняльна характеристика ламп розжарювання та газорозрядних ламп приведена нижче:
До основних характеристик джерел свiтла вiдносяться:
номiнальна напруга, В; електрична потужнiсть, Ват; свiтловий потiк, лм; свiтлова вiддача, лм/Вт (даний параметр є головною характеристикою економічності джерела свiтла); час служби ,год. Тип джерела свiтла на пiдприємствах обирають враховуючи технiко-економiчні показники (бiльша свiтлова вiддача при більшому або тому ж часі служби), правильностi передачi кольорових об'єктiв, що освiтлюються (там де це важливо), зручностi експлуатацiї, санiтарно-гiгiєнiчних, естетичних та протипожежних вимог, що пред'являються до освiтлення.
Лампи розжарювання звичайно передбачають для місцевого освiтлення, а також освiтлення примiщень з тимчасовим перебуванням людей. Для загального освiтлення виробничих примiщень, як правило, передбачаються газорозряднi лампи.
Свiтловий прилад, що складається з джерела свiтла (лампи) та освiтньої арматури називається свiтильником. Основне призначення свiтильникiв укладається у перерозподiлi свiтлового потоку джерела свiтла у потрiбних для освiтнiх установок напрямок та захисту ламп та електричних апаратiв вiд впливу оточуючого середовища.
Класифiкацiя свiтильникiв:
По призначенню: загального та мiсцевого освiтлення.
Залежно вiд конструктивного призначення: вiдкритi, закриті, пило та вологозахищенi, вибухонебезпечні.
Вiд умов експлуатацiї. Свiтильники подiленi на сiм експлуатацiйних груп, причому чим вище номер групи, тим свiтильники менше пiдвладнi впливу середовища і тим у бiльш важких умовах доцiльно їх використовувати.
По розподiлу свiтлового потоку: прямого свiтла, переважно прямого, розсiяного та вiдбитого свiтла.
Тип свiтильникiв обирається враховуючи: вимоги до його свiтлорозподiлу, умови середовища по ступеню захисту вiд поразки електричним струмом, захист вiд пилу та води, економічності установки у цiлому.
4. Розмiщуються свiтильники у примiщеннi.
При системi загального освiтлення застосовується рiвномiрне та локалiзоване розмiщення свiтильникiв. При рiвномiрному розмiщеннi забезпечується достатня рiвномiрнiсть освiтленостi по всiєї площi у цiлому. У цьому випадку вiдстань мiж світильниками у кожному рядi та мiж рядами береться однаковим (див. рис).
Найкращим варiантом рiвномiрного розмiщення є шахове розмiщення світильників та по сторонах квадрата (вiдстанi мiж свiтильниками у ряду та мiж рядами світильників рівні).
Розмiщення світильників по сторонах квадрата слiд здiйснювати по оптимальних значенням вiдносної вiдстанi у залежності вiд типу свiтильника
L/HP=1.4 / 2
де L - вiдстань мiж світильниками; Hp - висота пiдвісу свiтильникiв над робочої поверхнею.
Оптимальна вiдстань вiд крайнього ряду світильників до стiн (l)
l = (0,24 - 0,3) * L - при розташуваннi робочих мiсць у стiн;
l = (0,4 - 0,5) * L - вдалинi вiд стiн.
При рiвномiрному розмiщеннi люмінесцентних світильників останнi розставляють рядами - паралельно рядам обладнання. При високих рiвнях нормуємого освiтлення люмінесцентні свiтильники розташовують безперервними рядами, для чого їх ставлять один з другим торцями.
5.Обирається число свiтильникiв та потужнiсть ламп, необхiдних для створення нормованої освiтленостi на робiтничому мiсцi.
Число свiтильникiв заздалегiдь призначають, виходячи з їх розташування на планi поперечного розрiзу примiщення (див п. 4).
Розрахунок потужностi освiтньої установки проводиться 3-я основними методами:
1. Методом коефiцiєнта використання свiтлового потоку - застосовується для розрахунку загального рiвномiрного освiтлення.
2. Точковим методом - застосовується для розрахунку мiсцевого освiтлення та перевiрки рiвномiрностi загального освiтлення, нахилених поверхней локалізованого загального освiтлення.
3. Методом питомої потужностi - застосовується для орiєнтовних розрахункiв. Найбiльш простий та найменш точний.
Метод коефiцiєнта використання свiтлового потоку
Коефiцiєнт використання освiтньої установки показує, яка частина свiтлового потоку ламп падає на робочу поверхню.
Перевiряють умову достатнього освiтлення Ер = (0,9 - 1,2) Ен, якщо Ер > 1,2 Eн - зменшують число свiтильникiв при Ер < 0, 9 Eн - збiльшують.
Перевiрочний розрахунок. У цьому випадку визначають очiкувану освiтленiсть при вiдомих параметрах освiтньої установки.
Точковий метод.
Його застосовують для розрахунку локалiзованого загального освiтлення, освiтлення нахилених поверхней та для перевiрки освiтлення у обраних точках. У цьому випадку вiдображенням свiтлового потоку вiд стiн, стелi, пiдлоги, обладнання зневажають, що вносить визначенi похибку у розрахунки. Для розрахунку використовуються такi залежностi:
Сила свiтла, визначається з довiдкових таблиць по характеристиках свiтлорозподiлу свiтильника з умовною лампою, свiтловий потiк якої дорiвнює Фл = 1000 лм.
Враховуючи те, що r = Hp /cos a, вираз для освiтленостi в точці А прийме вигляд
Реальна освiтленiсть вiд конкретної лампи визначається по формулi:
де ФР - свiтловий потiк реальної лампи;
У випадку , коли одна точка освiтлюється вiд декiлькох свiтильникiв, то тодi пiдраховується освiтленiсть Еi вiд кожного i-го свiтильника , а потiм значення сумуються
де N - число свiтильникiв, вiд яких свiтловий потiк падає у контрольну точку.
Метод питомої потужностi
Цей метод є найбiльш простим , але найменш точним і тому застосовується для орiєнтовних розрахункiв.
31)
Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:
— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
— не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;
— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;
— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);
— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.