 |
|
Структура правової системи Європейського Союзу.
Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.
Як унікальна, особлива правова система, право ЄС є одночасно і публічним, і приватним.
Структуру правової системи ЄС становлять:
· суб'єкти права — держави, об’єднання, сам ЄС, юридичні та фізичні особи (що відрізняє від міжнародного права)
· правові норми і принципи (норми первинного і вторинного права; принципи загальні та галузеві)
· правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи.
· правова свідомість, правові погляди, правова культура.
· зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії — законність, правопорядок.
Поєднання в правовій системі Європейського Союзу елементів романогерманської та англосаксонської правової системи. Основні напрямки та форми зближення національних правових систем держав-членів Європейського Союзу
Серед численних рис і особливостей, що виділяють правову систему Європейського союзу серед інших правових систем, досить важливою, ідентифікуючою її особливістю є органічне поєднання в її структурі елементів різних правових сімей - елементів романо-германського і англосаксонського права.
В рамках правової системи Євросоюзу одні й ті ж її елементи можуть одночасно відноситись і до романо-германського, і до англосаксонського права. Це стосується, зокрема, багатьох принципів права, таких як rule of law, або джерел права, таких як нормативний правовий акт, прецедент та ін. Наприклад стосовно прецеденту, то він хоч і наявний в правовій системі ЄС, проте не відповідає класичному поняттю прецедента в англосаксонській правовій системі. Так, в правовій системі ЄС прецедентність рішення Суду ЄС означає, що Суд може витворювати нові загальнообовзякові норми, правила в своїх рішеннях, проте Суд не зв’язаний своїми попередніми рішеннями, тобто, в принципі, в аналогічній чи подібній справі він може вирішити по-іншому.
В основному, в правовій системі ЄС переважають ознаки романо-германської системи (як модель було взято правову систему Франції).
Найсильніше наближення правових систем відбувається в межах однієї правової сім’ї або в межах регіонального (інтеграційного) об’єднання. Це пов’язане перш за все із спільними правовими інструментами або спільними економічними та політичними інтересами. Зокрема, досить інтенсивні процеси наближення правових систем спостерігаються в країнах Європейського Союзу (перш за все з економічних питань). Наближення забезпечується як 1) за допомогою багатосторонніх міжнародних угод, так і 2) внаслідок діяльності спеціалізованих судів (Європейського Суду Справедливості – в Європейському Союзі). Вступ до Союзу означає для відповідної держави прийняття на себе зобов’язання бути більш відкритою для спільного регулювання певних сфер і виконання спільних завдань, які не можуть бути ефективно виконані в національних межах. Водночас, наявність сфери комунітарного права визначає межі правотворчості в ЄС. Вона здійснюється як під безпосереднім впливом самих держав, так і опосередковано (у Комісії ЄС і Європарламенті). Чим більше той чи інший правовий акт зачіпає внутрішньодержавні сфери, тим більш відкритим є вплив держав. Таким чином проявляється міждержавний принцип співробітництва, який є основою системи стримувань і противаг.
Процес зближення законодавств держав-членів ЄС є багатоетапним. На першому етапі органи ЄС встановлюють певні правила (засади, стандарти) усунення протиріч в національних законодавствах країн-учасниць у відповідних напрямках правового регулювання, які в подальшому імплементуються, на другому етапі, до їх національного права з урахуванням специфіки механізму прийняття певних змін до правової системи цих держав (процес гармонізації). Але, процес гармонізації має ряд винятків у випадках, передбачених статтею 36 Римського договору (міркування суспільної моралі, суспільного порядку і державної безпеки, захисту здоров’я і життя людей та/або тварин, збереження рослин, захисту національних скарбів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність, захисту промислової і торговельної власності), чи пов’язаних із захистом умов праці або навколишнього середовища, внаслідок чого будь-яка країна-учасниця може визнати за необхідне застосування власних національних норм права щодо права ЄС.
Процес уніфікації відбувається на підставі окремих договорів (угод), що потребує обов’язкової згоди кожної країни-учасниці ЄС у чітко закріплених сферах, наприклад, забезпечення застосування та захисту прав своїх громадян на тих самих умовах, що надаються кожною державою власним громадянам; усунення подвійного оподаткування в Співтоваристві; взаємне визнання компаній та збереження їх правосуб’єктності при перенесенні місцезнаходження компаній з однієї країни до іншої, а також забезпечення можливості злиття компаній, що керуються законами різних країн; спрощення взаємного визнання та виконання судових та арбітражних рішень.