 |
|
Формування та розвиток правопорядку Європейського Союзу.
Доктринальні погляди на правопорядок і практика правового регулювання суспільних відносин не завжди збігаються. У зв’язку із цим виокремлено правопорядок de jure та правопорядок de facto. Саме тому автором зроблено висновок про те, що, окрім класично визначених ознак правопорядку, необхідно враховувати рівень праворозуміння сутності правопорядку в суспільстві та належний рівень правової культури суспільства.
Правопорядок - стану суспільного життя, при якому усі унормовані суспільні відносини ґрунтуються на діючій у відповідному суспільстві системі права та обумовлюються інтересами як громадянського суспільства, так і держави.
Правопорядок є динамічною системою, яка постійно розвивається і вдосконалюється під впливом змін у суспільних відносинах.
Аналізуючи функції правопорядку, які традиційно вважаються основними напрямами формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин, автор пропонує, крім класичних, виділити функції управління, вдосконалення, а також відновлення та підтримання правопорядку.
Хоча в міжнародно-правовій доктрині поняття «світовий правопорядок» часто ототожнюють з поняттям «міжнародний правопорядок», ці поняття змістовно не співпадають.
Серед основних ознак міжнародного правопорядку можна виділити такі: чітко визначена мета; конкретний правовий зміст; певне коло учасників; особливий предмет регулювання.
Міжнародний правопорядок – це такий порядок відносин, який функціонує на основі норм та принципів міжнародного права для регламентації правовідносин між його суб’єктами. Такий правопорядок є універсальним.
Міжнародний правопорядок як міжнародно-правове явище не співпадає змістовно з такими поняттями, як «світовий порядок» та «світовий правопорядок». «Світовий порядок» представляє собою геополітичну категорію, що відображає методи та засоби політичного регулювання міжнародних відносин у рамках глобалізованої світової спільноти. Разом з тим, використовуючи міжнародно-правовий інструментарій, світовий порядок може виступити як спосіб організації та реорганізації міжнародного правопорядку.
«Світовий правопорядок» за своїм змістовним наповненням стоїть ближче до категорії міжнародний правопорядок, однак також з ним не співпадає. На відміну від міжнародного правопорядку, світовий правопорядок побудовано не на принципах міжнародного права, а на загальних принципах права, притаманних основним правовим системам сучасності. Таким чином, світовий правопорядок є категорією не міжнародно-правовою, а глобального права.
Виникнення та розвиток європейського правопорядку були результатом еволюції права ЄС, який став однією з перших міжнародних регіональних інтеграційних структур.
У ході дослідження проаналізовано особливості сучасного розвитку міжнародного права та його фрагментацію, яка відбувається у тому числі і через його регіоналізацію. Ці тенденції проявляються, зокрема, у прагненні суб’єктів міжнародного права досягти певних винятків з універсальних норм міжнародного права та посилюються глибокою економічною інтеграцією держав, що призводить до виникнення такого феномену міжнародно-правової реальності, як регіональний правопорядок.
Найбільшою регіоналізацією характеризується право Європейського Союзу, яке стало основою для виникнення та розвитку правопорядку ЄС. Обґрунтовано, що за своєю правовою природою ЄС є такою регіональною інтеграційною структурою, яка сформувала фрагментований міжнародно-правовий простір і міжнародну інтеграційну регіональну правову систему.
В основі європейського правопорядку лежать ідеї та принципи, які поступово розвиваються в інституціоналізовану систему норм і стають основним регулятором суспільних відносин у рамках даного об’єднання.
В основі європейського правопорядку лежать спільні європейські цінності, які виступають системоутворюючим елементом даного правопорядку. Виходячи з цього, було запропоновано таку дефініцію: «європейський правопорядок – це міжнародний регіональний правопорядок, що формується у міжнародних регіональних правовідносинах з огляду на певну однорідність відповідних інтересів та суб’єктів».
До розуміння суті європейського правопорядку слід підходити senso stricto та senso lato. Під senso stricto слід розуміти правопорядок, сформований у рамках ЄС, тоді як senso lato – це правопорядок, який сформований у Європі під впливом та у рамках діяльності, передусім, Ради Європи та ОБСЄ.