 |
|
Вертикальна ярусність географічної оболонки
ОРГАНІЗАЦІЯ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ
Щодо природних систем, які розвиваються за власними законами, вже давно застосовують поняття самоорганізації як здатності системи самодовільно зберігати, підтримувати, відтворювати й удосконалювати власну організацію.
Географічна оболонка як організована система існує кілька мільярдів років. Науковець використовує її сучасний вигляд, аби відтворити шлях становлення й розвитку. Від Хаосу до Космосу — так вважали мудрі стародавні філософи.
Землезнавство неспроможне відтворити всі структурні рівні організації географічної оболонки, залишаючись у межах дослідження вищих її рівнів та оперуючи, звичайно, велетенськими періодами часу.
Вертикальна ярусність географічної оболонки
Геосфери, як уже було зазначено, частково проникають одна в одну, а в деяких випадках одні геосфери вкладені в інші. Втім, спостерігається тенденція формування такої вертикальної ярусності геосфер, яка впорядковує їх відповідно до питомої ваги переважаючих типів речовини.
Земна кора також стратифікована за питомою вагою (гравітаційна стратифікація). На материках верхній ярус земної кори представлений стратисферою (шаром осадових порід), яка на поверхні Землі перетворена на кору вивітрювання і грунт.
Земна кора під океаном вкрита шаром води. Верхній шар і на материках, і на океанах утворює атмосфера. Цю загальну вертикальну структуру ускладнюють у деяких районах земної кулі морська і материкова криги, які також відповідають місцю згідно з їхньою питомою вагою (за винятком підземного льоду, що формується інакше).
Живі організми не утворюють суцільного шару, проте всі вони розташовуються на «своєму місці», тобто в ґрунті і над ним. Складніший розподіл у водоймах: живі організми займають найрізніші шари води; як правило, ті з них, що здатні до активного плавання, мають питому вагу тіла ту саму, що й вода. Інші (наприклад, донні організми) мають густину тіла вищу — проміжну між водою й твердим субстратом.
Від гравітаційної стратифікації спостерігається багато відхилень, що підкреслює складність взаємодій. Навіть у літосфері (наприклад, за результатами буріння Кольської надглибокої свердловини) спостерігається дуже складна стратифікація речовини. Відхилення проявляються також у наявності в земній корі і грунті води й повітря, в атмосфері — твердих частинок і води тощо. Це свідчить про те, що відбуваються процеси, які зумовлюють переміщення речовини проти сили ваги.
В цілому, за Г. Д. Ріхтером, виділяють такі типи ярусності географічної оболонки:
• земно-повітряний (позальодовиковий суходіл);
• земно-льодово-повітряний (льодовикові ділянки суходолу);
• земно-водно-повітряний (океанські зони);
• земно-водно-льодово-повітряний (океанський простір, вкритий кригою).
Вертикальна ярусність проявляється і в межах окремих оболонок. Так, у межах суходолу виділяють яруси: низовинних рівнин; низькогірний; середньогірний; високогірний. Ярусними можна вважати і висотні пояси ландшафтів, й товщу океанської води.