Главная | Обратная связь

Діяльність преторів та римських юристів

Розвиток рабовласницької системи, торгівлі й обміну, різних галузей сільськогосподарського і ремісничого виробництва різко змінили правову ситуацію в державі. В умовах бурхливого еконо­мічного піднесення, розширення внутрішнього і зовнішнього ринків виникали в цивільно-правовому житті такі випадки, такі відносини, які не були достатньо врегульовані чи взагалі передбачені в старому цивільному праві, у Законах XII таблиць. З часом ці Закони виявились недостатніми як за обсягом, так і за змістом.

Як відомо, справи судочинства були передані преторам, наділеним владними повноваженнями (ітрегіит). Отже, якщо вади у законо­давстві завдавали громадянам шкоду, створювали проблеми у вирі­шенні справи, вони могли звернутися до претора з проханням допо­могти їм своєю владою. Претор проводив розслідування і, якщо вва­жав прохання справедливим і скаргу обґрунтованою, вирішував спра­ву поза законом, своєю владою (проте не всупереч законові, якщо та­кий існував). Наприклад, загрожуючи штрафом або арештом, змушу­вав особу, котра необгрунтовано заволоділа чужою річчю, повернути її власникові. Чи, скажімо, між двома громадянами угода купівлі-прода-жу була укладена без передбаченої законом складної та формальної процедури — манципації, то непорядний продавець, одержавши від покупця гроші за річ, у такому випадку міг вимагати через суд повер­нення речі, бо формальної сили угода не мала. Але претор відмовляв йому в позові, якщо угода була в усіх інших параметрах законною, а непорядність продавця доведена. Тобто претор робив виняток із зако­ну, користуючись своєю владою і керуючись справедливістю.

З часом, коли скарги і прохання римських громадян з питань, не врегульованих законодавством, стали повторюватися, у преторів виробилися однотипні рішення. Спочатку вони оголошували їх усно, потім (не пізніше II ст. до н.е.) стало звичаєм запроваджувати нові правила у письмовій формі. Претори, вступаючи на посаду, публікува­ли вироблені ними правила і норми. Вони дістали назву преторських едиктів. Це була своєрідна програма дій преторів у сфері судочинства. В едиктах претори виходили за межі старих звичаїв, понять старого права, вони врегульовували по-новому, без зайвого формалізму і консерватизму найрізноманітніші відносини між людьми, що виника­ли в сфері зобов'язального, сімейного, спадкового та інших галузей права. Претор визначав, у яких випадках він надаватиме громадянам для захисту своїх інтересів позов, і цими правилами керувався сам пре­тор та інші судді. Щоправда, виданий претором едикт мав юридичну чинність тільки впродовж року, тобто терміну, на який обирався сам претор. Зате едикт мав загальнообов'язковий характер і тим відрізняв­ся від розпоряджень претора з окремих індивідуальних питань.

Із закінченням повноважень претора автоматично втрачав чин­ність і виданий ним едикт, натомість мав чинність новий едикт — есіісїит поуит, виданий новим претором. Проте часто новий претор офіційно залишав у дії попередні едикти, де чітко і обґрунтовано було сформульовано нові правовідносини. Такі едикти називалися есіісїит ігасІШит. Так безперервно розвивався і сам преторський едикт, і римське приватне право загалом.

Хоч встановлені преторськими едиктами правовідносини і мали загальнообов'язковий характер, однак вони не розглядались як справжнє право — іш. їм не вистачало формального затвердження "народу", тобто Народних зборів. "Правом" у власному розумінні цього слова і далі визнавались тільки ті норми, що приймались На­родними зборами, або традиції, звичаї, що були загальноприйняті та загальновідомі, існували здавна. Юристи зберегли за цим правом на­зву Щ5 сіуііє — цивільне, або громадянське право, тобто таке, що регу­лює відносини між римськими громадянами.

Так виникло ще одне, до того ж дуже важливе дже­рело права — преторське право. Воно йшло в ногу з життям, було гнуч­ким, зрозумілим, оперативним.

Діяльність юристів. Першими юристами у Римі були понтифі-ки — члени жрецької колегії, які, крім вищого нагляду за справами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішуючи на їх підставі спори і конфлікти між громадянами. Про походження світської юриспруденції збереглася легенда, згідно з якою близько 300 р. до н.е. вільновідпущеник цензора Аппія Клавдія писець Флавій викрав у жерців і опублікував жрецький календар "сприятливих" для ведення справ днів і книгу позовних формул, доповнивши їх своїми інструк­ціями і вказівками. Опублікований матеріал дістав назву ;и5 сіуііє Науіапшп — цивільне право Флавія.

У III ст. до н.е. плебеї здобули право обрання до складу колегії понтифіків, і перший же понтифік — плебей Тиберій Корунканій зро­бив свої юридичні консультації відкритими та доступними для всіх. З цього часу юриспруденція вже не була таємним мистецтвом жерців, а стала світською. Римські громадяни мали змогу навчитися тлумачити закони, складати позовні формули. Це сприяло розвитку теорії і прак­тики права.

Понтифіки вважали себе виразниками волі богів і не турбува­лися про мотивацію своїх рішень і консультацій. Світські ж юристи вже не тільки умотивовували свої консультації, а й осмислювали зміст як окремих юридичних норм, так і всієї їх системи. І якщо праці стародавніх юристів мали здебільшого суто практичний характер і являли собою збірники конкретних юридичних порад і формул, то розвиток юриспруденції, вивчення грецької філософи допомагали римським юристам привести право в логічну систему. Вони ви­значали також певні загальні принципи права, наприклад, те, що бла­го народу є найвищою метою права, а закон не має зворотної сили та ін.

Юристи розробили вчення про різні типи цивільно-правових відносин, яке мало великий вплив на подальший розвиток права в Європі.

У період пізньої і ранньої імперії римська юридична наука досягла найвищого ступеня свого розвитку. Тому цей період в історії римсь­кого права називають класичним.

У Стародавньому Римі елементарна юридична освіта була складовою частиною загальної освіти. Як уже зазначалося, за свідченням Ціцерона, діти в школі вчили Закони XII таблиць напам'ять. Глибшу юридичну освіту набували спочатку в процесі практики: бажаючі вивчати право могли бути присутніми на консультаціях будь-якого юриста, і він за потребою давав неохідні роз'яснення.

З ускладненням законодавства і юридичної практики виникали своєрідні юридичні школи, якими керували видатні юристи. Юридичне навчання у них поділяли на два етапи. На першому — по чатківці знайомились із загальними засадами і поняттями цивільного права, вивчали законодавство. На другому — іпзігисїіо — давали прак­тичні поради щодо тлумачення і застосування законодавства, складан­ня формул, позовів та ін.

У Стародавньому Римі юристи користувались великою повагою, авторитетом, чимало з них обіймало високі посади. Зокрема, Секст Елій Пет у 200 р. до н.е. був обраний едилом, у 198 р. — консулом, а у 190 р. до н.е. — цензором. Саме Пет склав нову книгу позовних формул замість застарілої, яку свого часу опублікував Флавій.

Історія зберегла чимало імен й інших видатних юристів періоду республіки та імперії, зокрема старшого і молодшого Катонів, декіль­кох видатних юристів з роду Муціїв, Юнія Брута, Марка Манілія. Се­ред юристів, які почали розробляти теоретичні проблеми права, відо­ме ім'я консула Квінта Муція Сцеволи (95 р. до н.е.). У 18 книгах він замість простої "інтерпретації" Законів XII таблиць виклав цілісну систему римського права. Серед видатних юристів пізніших часів виділяються, зокрема, Гай, Юлій, Павло, Доміцій Ульпіан, Гереній Модестин, Емілій Папініан, Сальвій Юліан.

За Ціцероном, діяльність юристів зосереджувалась у трьох основ­них формах:

1) надання громадянам консультацій, юридичних порад щодо тих чи інших спірних ситуацій (гезропсіеге);

2) вироблення формул для юридичних дій (сауеге);

3) керівництво процесуальними діями при веденні справ у судах (а§еге).

Законодавчої влади юристи, зрозуміло, не мали, проте консульта­ційною практикою безпосередньо впливали на розвиток права, свої­ми тлумаченнями звичаїв і законів надавали їм потрібний зміст, необхідний напрям і тим самим фактично створювали нові норми. Завдяки авторитету юристів і їх консультаціям такі тлумачення на­бували майже обов'язкового характеру і вже в республіканський період стали своєрідним джерелом права. Отже, діяльність юристів, основною метою яких було допомагати застосуванню діючих норм права, фактично набула значення самостійної форми правотво-рення.

Правотворчий порядок діяльності юристів у епоху принципату був формально визнаний. Принцепси, починаючи з Августа, стали нада­вати найвидатнішим юристам особливе право на проведення офіцій­них консультацій 0ш риЬІісе гезропсіепсіі). Висновки цих юристів, вик­ладені у спірних правових питаннях, набули на практиці обов'язково­го значення для суддів: вирішуючи справи, на них посилалися.

Юристи, котрі дістали таке право, давали консультації ніби від імені принцепса, посилаючись на його авторитет, тому для суддів цього було достатньо. Зрештою, не тільки офіційні консультації цих юристів мали правову силу, по суті нормативний характер, а навіть їхні міркування, публічно висловлювані думки стосовно тих чи інших правових проблем (1е§із уісет).

Сила юристів, творчість яких зберегла значення впродовж ба­гатьох століть, полягала у нерозривному зв'язку юридичної практики з життям та наукою. Вони творили право на основі розв'язання конк­ретних життєвих казусних ситуацій, в які потрапляли громадяни і дер­жавні урядовці, що до них приходили за допомогою. Свої юридичні мотивування римські юристи будували відповідно до вимог реальної дійсності.