 |
|
Які археологічні культури залишені східними слов’янами?
Пам'ятки найдавніших історичних східних слов'ян належать до двох послідовних у часі археологічних культур, відомих під назвою культур полів поховань. Назва їх походить від характеру поховальних пам'яток — могильників без будь-яких зовнішніх ознак — полів поховань.
Більш рання з цих культур називається зарубинецькою (зарубинецько-корчуватівською), а пізніша — черняхівською.
ЗАРУБИНЕЦЬКА. Ця культура одержала назву від могильників біля села Зарубинці на Середньому Дніпрі. її пам'ятки — поселення і могильники — поширені в лісостепових та лісових областях Подніпров'я, на Волині, у Білорусі та деяких районах Росії. Початок її в цілому належить до П ст. до н. е., а кінець до II ст. н. е. Має певну спільність з культурою осілих землеробсько-скотарських племен скіфського періоду — на півдні та милоградських і підгірцівських — на півночі. Між ними є й певна спільність, особливо в характері знарядь праці, деталей глиняного посуду, в розміщенні поселень тощо. Поселення зарубинецької культури були невеликими (0,3— 0,4 га) і розташовувалися здебільшого на підвищених ділянках берегів річок. Деякі з них розміщені на давніших городищах. Житла на поселеннях переважно наземні — з дерева та глини, з вогнищами з каменю. Площа жител близько 20—25 кв. м. Племена зарубинецької культури займалися орним землеробством у лісостепових та вирубним у лісових районах. Археологи знайшли на їх поселеннях залізні сокири, серпи та зернотерки. Також у них були розвинуті скотарство, полювання, рибальство та збиральництво. Глиняні пряслиця та грузики від верстатів свідчать про прядіння і ткацтво. Глиняний посуд — ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору. За формами — це горщики, банкоподібні посудини, миски, глечики тощо. Племена зарубинецької культури мали також торговельні зв'язки з південними районами — римськими провінціями, античними містами та сарматами. Внаслідок обміну вони отримували посуд, римські монети, сережки, намисто та інші прикраси.
ЧЕРНЯХІВСЬКА. Назва "черняхівська культура" походить від могильника в с. Черняхові Кагарлицького району Київської області. Вона поширена на території від Середнього Придніпров'я до Карпат, охоплюючи лісостепову та частину степової зони України. Особливістю черняхівської культури є наявність місцевого глиняного посуду, виготовленого на гончарному крузі, а також привізних римських товарів: скляного і червонолакового посуду, амфор та деяких металевих прикрас і побутових речей. У племен черняхівської культури розвивалося місцеве ремесло, воно навіть виділялося в окрему галузь господарства. Значного розвитку набули гончарське і ювелірне ремесла, зокрема виготовлення різноманітних прикрас із срібла і бронзи. Найбільш цікаві бронзові прикраси з візерунками, вкриті емаллю, яку заливали в невеликі виїмки на поверхні виробів. їх називають виробами з виїмчастими емалями. Провадилася зовнішня і внутрішня торгівля. Засобом грошового обміну на внутрішньому ринку були римські монети, які потрапляли сюди, як і деякі скляні та металеві вироби, з римських провінцій на Дунаї та античних міст Північного Причорномор'я в обмін на різні товари, насамперед на хліб і худобу. Поселення черняхівської культури розташовані в основному в річкових долинах, зручних для землеробства і скотарства. Житла переважно або трохи заглиблені в землю; будували їх з дерева і глини. Печі робили глинобитними. Були й відкриті вогнища з каменю. Житла площею 20—ЗО кв. м на поселенні розміщували рядами. Поруч з житлами були розташовані господарські будівлі та ями для зберігання зерна. Припинила своє існування наприкінці IV—V ст. н. е. внаслідок великого переселення народів на півдні Східної Європи.