Главная | Обратная связь

Культура архантропів

Включає два часових зрізи: шельський (більш ранній) і ашельський (більш пізній). Кожен із них тривав приблизно 200 тисяч років. Близько одного мільйону років тому (до початку середнього плейстоцену) гомініди, що виробляли кам'яні знаряддя, поширилися не тільки на Африканському континенті, але й у Південній Європі та Азії (до Індонезії та Китаю). Сама несхожість зазначених регіонів припускає високу здатність цих гомінід до екологічної адаптації, результатом якої стало не тільки відхилення від біології виду, але і зміна кам'яних знарядь.

Для археологічної традиції типу «шель» характерні примітивні знаряддя з малим числом сколів. Це обумовлено застосуванням грубого кам'яного молота або кам'яного ковадла. Пізніше, при виготовленні рубил, уже застосовувалася нова техніка. Вона полягала в тому, що кам'яні нуклеуси розколювали з одержанням великих відщепів, тобто виготовлення знарядь базувалося на розділенні цілого на частини (аналіз), а не на створенні виробу із окремих компонентів (синтез). Подібний підхід до маніпулювання предметами типовий для мавп, які вивчають властивості об'єктів зовнішнього середовища, головним чином, за допомогою обмацування та розламування (“ручне мислення” приматів).

В архантропів при виготовленні знарядь рука також відігравала велику роль. Вона дозволяла не тільки відчути масу, форму, температуру каменя, силу нанесення удару, але і була провідним складним аналізатором під час вибору матеріалу для виготовлення знаряддя, давала змогу розрахувати напрям кожного нового удару. Суттєвими ознаками шельських знарядь були наявність ріжучого краю в поєднані з оптимальною вагою, котра посилювала необхідні властивості цих кам'яних виробів. Експериментальні дослідження технології виготовлення рубил дозволили встановити, що

· сколи на кремнієвому нуклеусі виходять кращими, коли беруть вологий шматок каменю безпосередньо із породи;

· після кожного удару необхідно робити перерву для того, щоб знайти нову точку удару, котрий необхідно завдавати тільки по самому краю нуклеусу і тільки у строго визначеному місці. Це досить складна процедура, яка потребує не тільки старанного вивчення зовнішнього вигляду знаряддя, але і ретельного обмацування рукою рельєфу каменю. Тільки після докладного аналізу рецепції руки можна остаточно визначити напрямок та силу наступного удару, оскільки найменша помилка призводить до того, що нуклеус розщеплюється навпіл або розтріскується і вся попередня робота виявлялася марною.

Таким чином, рука в архантропів брала безпосередню участь у процесах пізнання властивостей предметів. Це означає існування тісного зв'язку трудової діяльності з тими відділами головного мозку, де розташовувалися кіркові кінці аналізаторів руки. Оскільки виживання пітекантропів суттєво залежало від уміння виготовляти і використовувати знаряддя, то особини, що мали будову головного мозку, котра дозволяла їм здійснювати трудову діяльність, виявлялися набагато краще пристосованими, довше жили, мали більше шансів залишити нащадків і передати їм відповідні адаптивні ознаки, перш за все – ­­­­­ прогресивну структуру мозку. Внаслідок цього в антропогенезі еволюція головного мозку і психічного відображення, трудова діяльність і соціогенез, проблема виживання як окремих індивідів, так і їх угруповувань виявляються настільки міцно зв'язаними, що утворюється складна система надвидового рівня, своєрідний адаптивний комплекс, у якому ні одна із частин не може існувати без відповідного розвитку інших. Так, саме з початком виготовлення знарядь спостерігаються зміни в загальних пропорціях головного мозку та відзначається нерівномірність розвитку окремих його ділянок. Відповідний розвиток психічного відображення був необхідним і для вибору каменя з певними властивостями, котрі б задовольняли функціональним особливостям майбутніх знарядь.

Матеріалом для виготовлення рубил найчастіше слугували жорсткі скельні породи (кварцит, уламки лави). Широко використовувалися рубила: з їх допомогою пробивали отвори в шкірах, обробляли здобич, рубали гілки тощо. Для виробництва невеликих знарядь з відщепів звичайно використовували дрібнозернисті гірські породи (кварц, сланець). Вони забезпечували гострий ріжучий край і легше піддавалися ретуші, тобто тонкій обробці. Це характерно і для виготовлення скребкових знарядь.

Ашельські стоянки, які належать вже до середнього плейстоцену, характеризуються більшою різноманітністю ретушованих знарядь і помітним удосконаленням техніки їх обробки. Застосовується техніка «м'якого удару»: замість кам'яного використовується відбійник із твердих порід дерева або кістки. Внаслідок цього відколювалися довші й тонші відщепи. Знаряддя мали більш правильну форму, але для їх виробництва потребувалося значно більше праці й уміння. Це були перші вироби, котрі відповідали певним стандартам і виготовлялися за встановленими зразками. Ашельський тип культури був поширений в усьому світі, і тільки на Далекому Сході робили більш примітивні знаряддя з одним робочим краєм. Але згодом вони удосконалилися й у цьому регіоні.

В усіх популяціях гомінід спостерігалося багато загальних рис відносно трьох основних моментів праці: подібними були предмет праці, засоби праці й методи виготовлення знарядь. Предмети були такими ж як і в шельській культурі: камінь середніх розмірів і дерево, іноді кістка. Спеціальних засобів праці для отримання більш досконалих знарядь, як і раніше, ще не виготовляли. Іноді використовували вогонь і воду як спосіб впливу на предмет. Основним методом для виготовлення знарядь залишалося відбивання каменю. Суттєвою відмінністю, у порівннянні з шельскою культурою, було лише збільшення діапазону способів використання знарядь для того, щоб рубати, різати, підкопувати, виконувати більш тонкі операції з обробки шкір (зішкрябувати, зрізати тонкими шарами) тощо. Подібні прийоми застосування знарядь ще зосталися в межах задоволення безпосередніх біологічних функцій (їжа та оборона) і розраховані на контактну дію. Загалом техніка шеля й ашеля прогресувала в напрямі збільшення числа сколів для одержання певного знаряддя. Ашельські рубила мали більш правильну геометричну форму, що свідчить про подальший розвиток нервових процесів у людей того часу.

Збільшення розмірів головного мозку відбувалося поступово без помітних стрибків, але спостерігалися певні якісні відмінності, пов'язані з особливостями трудових навичок:

· змінювався розподілуваги, котра концентруваласяна предметі праці. В численних дослідах було встановлено, що мавпи, навіть коли зосереджувалися на обробці якогось предмету, основну увагу звертали не на той об'єкт, котрий оброблявся, а на той, який знаходився в руці. Гомініді концентрували увагу вже на предметах праці, тобто на самих знаряддях;

· зростала зосередженість при виготовленні знарядь. Це було б неможливим без збільшення ролі вищого кіркового гальмування (осередок інтенсивного ростубічного краю лобових часток, поле 45 попереду від зони Брока). Диференціювалися силові прийоми (для створення рубила потрібні були удари з одним силовим навантаженням, а для ретушування – з іншим). Подібне гальмування одних процесів з метою переходу до інших у сучасної людини здійснюється лобовими частками. Крім того, без відповідного розвитку цих структур було б неможливим і виникнення членороздільної мови;

· другий осередок інтенсивного росту, характерний для людей ашельської епохи, був розташований попереду від премоторної зони і межував з центром Брока (поле 44). Його поява свідчила про те, що функція гальмування, котра досить добре була розвинена в ашельських людей, мала відношення не тільки до виготовлення знарядь, але і до вимовляння звуків. Внаслідок цього постало питання про можливість існування мови в пізніх архантропів. У сучасних людей звукова мова локалізована не тільки в центрі Брока, але і у тім'яно-скроневій та нижньо-лобовій ділянках. Усі ці структури вже достатньо розвинені в людей ашельської епохи внаслідок розвитку трудової діяльності, тому однозначно виключити можливість існування мови в цієї групи архантропів поки що не має достатніх підстав;

· потреба постійногозорового контролю за процесом виготовлення знарядь і кінцевим результатом. Особливість цього контролю – це багатоетапність зорової рецепції та постійне її співставлення з абстрактно задуманою формою. Це стало можливим після формування зворотної аферентації від зорового аналізатора, спрямованої на визначення необхідності продовження, зміни або припинення діяльності. Із цими властивостями психічного відображення пов'язані кіркові поля зорової зони, очнорухове поле № 8 лобової частки. В еволюційному плані спочатку сформувалася кора нижньо-тім'яної і тім'яно-висково-потиличної, а потім і лобової часток;

· формування ефекту випереджаючого відображення: людина почала використовувати відщепи (другорядний продукт праці), не дочекавшись остаточного виготовлення самого знаряддя. Стабілізувався цей процес, коли людина почала виготовляти знаряддя закріпленої форми із самих відщепів без багатьох проміжних етапів.