 |
|
Культура неандертальців - мустьє
Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту, коли вперше почали заселятися ліси і пустелі. Використання нового середовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок. Відбувалася прискорена еволюція знарядь. Протягом 25тисяч років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, але й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентаря. Неандертальці, що жили в більш суворих умовах Європи, винайшли новий спосіб виготовлення знарядь: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколюючи відщеп за відщепом, поки від нуклеусу майже нічого не залишалося. Одержували 2 типи відщепів: тонкі, широкі (левалуа) та довгі - типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі скребла, ножі, гостроконечники тощо. Ні в однієї з груп неандертальців не було всіх цих знарядь, але інвентар кожної з них був достатньо різноманітним.
Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців :
· використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виконанні сколів чи ретуші;
· ретельне формування самого кремнієвого нуклеусу, від якого одержували відщепи правильної конфігурації;
· виготовлення знарядь, головним чином, не з нуклеусу, а з відщепів, що дозволяло одержувати гостроконечники та скребла;
· створення знарядь, як і раніше, за допомогою розділення цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє);
· використання відбивання та ударної ретуші як основного прийому обробітку каменю.
Прогресивний розвиток техніки виготовлення знарядь у мустьєрців забезпечувався шляхом зменшення числа сколів і збільшення різноманітності знарядь. Розвиток і специфіка трудової діяльності мустьєрців найтісніше пов'язані з будовою головного мозку і його диференціацією.
Про це свідчать такі морфологічні зміни:
· велика нерівномірність осередків інтенсивного росту лобових часток свідчить про першочергове значення саме цих мозкових структур для виживання тогочасних гомінід. Вони необхідні для узагальнення всіх нервових процесів, планування дій, абстрактних уявлень тощо;
· складна диференціація характерна для тім'яно-вискового комплексу, розвиваються зір і слух, які діють узгоджено при маніпулюванні;
· перебудова зон вторинного коркового аналізу тонких рухів під контролем зору. Це дозволяє гальмувати недоладні рухи, здійснювати переключення з одних рухів на інші й перетворювати окремі рухові акти в серійно організовані навички, виробляти нові стереотипи рухів;
· розвиток задніх третинних філогенетично нових кіркових полів39 і 37: поле 39 об'єднує сигнали від кінестетичних, вестибулярних і зорових аналізаторів, здійснює орієнтацію в просторі, контролює просторові дії індивідів під час трудових операцій, які потребують чіткого уявлення про схему власного тіла. У сучасної людини це поле пов'язане також з усною мовою і контролем за діями інших. Поле 37 відповідає за координацію імпульсів від слухового і зорового аналізаторів (новий утвір кори – висково-тім'яно-потилична підобласть), зберігає зв'язки з більш давніми формаціями, котрі мають відношення до регуляції тонусу кори й афективних процесів. За його допомогою здійснюються складні функції збереження в пам'яті серій слів і фраз, просторової координації процесів, що виникають при орієнтації на місцевості (у лісі, степу, горах тощо), під час трудової та мовленнєвої діяльності. Як наслідок розвитку цих полів кори головного мозку в палеоантропів з'являються перші знаряддя, призначені для ураження віддаленої цілі (спис) і розвивається полювання. Для успішності подібної діяльності в давніх людей повинен був сформуватися цілий комплекс морфологічних та нейропсихічних особливостей (стійке стояння на двох ногах, збалансованість тіла під час кидання якогось предмета, розвинена здатність руки до утримання предметів, стереоскопічний зір, розрахунок сили кидання на певну відстань тощо);
· модифікація та ускладнення зон первинного (поле 17) і вторинного (поля 18, 19) зорового та первинного (поле 41) і вторинного (поля 22 і 42) слухового аналізів, які також мають велике значення для розвитку трудової діяльності, полювання і мови.
Формування відповідних нейрофізіологічних механізмів призвело до суттєвого зростання адаптаційних можливостей палеоантропів за рахунок удосконалення методів виготовлення знарядь і полювальної активності. Так, під час колективного полювання мустьєрці за допомогою вогню заганяли тварин у прірви та воду. Це дозволило значно поліпшити ефективність мисливської діяльності:збільшилася кількість видів тварин, на яких полювали. До них почали належати види, що швидко пересувалися: олені, коні, гірські козли, лосі, тури, слони, ведмеді, зубри, мамонти, носороги та інші великі звірі.
Для обплутування ніг тварин використовували бола – вузькі смужки шкіри, на кінцях яких прив'язані камені. На дрібних тварин полювали жінки й діти. Рухливість індивідів, яка була необхідна для успішного полювання і збирання рослинної їжі, сприяла поширенню генів і швидкому розповсюдженню селекційно вдосконалених ознак.
У палеолітичний час відбувалося розселення у формі відгалуження: невелика група в декілька чоловік відокремлювалася від вихідної популяції й оселялася поряд, емігруючи поступово в усе більш віддалені місцевості. Одночасно йшла спеціалізація груп відповідно до умов середовища. Так, північні мустьєрці спеціалізувалися на вичинці шкір і виготовленні одягу. Сангоанці, що жили на південь від Сахари, були мисливцями, знавцями лісу, для яких принцип «лови, що ловиться» уже перестав бути актуальним. На рівнинах Центральної Європи не було лісів і неандертальці для виготовлення знарядь замість дерева використовували кістки. У посушливих районах мустьєрці виготовляли посудини для зберігання води з яєчної шкаралупи страусів.
Швидко зростало число стоянок. Ріст населення був зумовлений умінням людини більш ґрунтовно експлуатувати природні ресурси в найрізноманітніших екологічних умовах, де люди могли тепер існувати. Внаслідок цього на Землі майже не залишилося незайнятих екологічних ніш, а тривалість життя зросла таким чином, що вже 38% населення доживало до 11, а половина – навіть до 20 років.