Главная | Обратная связь

АРХАНТРОПИ (шель-абббевіль)

*Осередки інтенсивного росту у нижньо-тім'яній, верхньо-скроневій і нижньо-лобовій областях, пов'язаних із слуховою, зоровою і тактильною рецепціями	*Третинний аналіз узагальнення абстрактних сигналів * Зв'язки між подіями * Просторово - часові співвідношення	*Могли до початку роботи уявити форму, розмір, рельєф об'єкту *Під час роботи до цих уявлень додавалося їх співвідношення з рухови-ми мпульсами *Розрахунок сили ударів, їх послідовності і ціле-спрямованості
* Розвиток рецепції руки і коркових аналізаторів	* Аналіз наслідків розді-лення цілого на частини, переважно за допомогою руки	* Більш досконалий вибір відповідного матеріалу для виготовлення знарядь

АРХАНТРОПИ (ашель)

* Осередок інтенсивного росту бічного краю лобової частки (поле 45 попереду зони Брока)

*Починає розвиватися кіркове гальмування *Змінюється розподіл уваги, котра звертається на предмет, який оброб-ляється *Довше ніж у прегомінід зберігається здатність зосереджуватися

*Диференціація силових прийомів *Гальмування рухів із переходом до інших *Менше сколів, тобто оптимальніше виконання дій, необхідних для бажаного результату

 

* Розвиток кіркових полів лобової зони і очно-рухового поля	*Багатоетапність зорової рецепції * Розвиток зворотної аферентації *Ефект випераджаючого відображення	**Постійне співставлення задуму і знаряддя, що виготовляється *Перехід від тривалого ланцюга послідовних реакцій, необхідних для виготовлення знаряддя, до короткого шляху – використання проміжних (другорядних) продуктів – відщепів
* Осередок інтенсивного росту попереду від моторної зони (поле 44) * Розростання скронево-тім'яної (зона Верніке) і скронево-лобової ділянок (зона Брока)	* Кіркове гальмування, котре має відношення не тільки до праці, але і до мови * Розуміння мови * Мовна артикуляція	* Можливість передачі досвіду за допомогою акустичної комунікації

ПАЛЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливості головного мозку *Лобові частки менші ніж у сучасної людини	*Процеси гальмування, у порівнняі з сучасною людиною, розвинені ще недостатньо, що поводує збуджуваність у поведін-ці та неспроможність довго зосереджуватися на виконанні будь-якої діяльності	* Знаряддя представлені, в основному, відщепами
* Осередки інтенсивного росту лобових часток	*Узагальнення *Планування * Абстрактне мислення	* Збільшується кількість різноманітних знарядь
* Перебудова зон вторин-ного кіркового аналізу тонких рухів під конт-ролем зору	*Диференційоване галь-мування рухової актив-активності, що робить можливим переключен-ня з одних рухів на інші * Виробляються нові рухові стереотипи , котрі необхідні для трудової діяльності	* Зростає майстерність, знаряддя стають більш досконалими
* Розвиток скроневої і нижньо-тім'яної ділянок	* Зір і слух діють узгод-жено при маніпулюванні	*Зменшується число ско-лів на знаряддях

 

* Формування задніх фі-логенетично нових полів кіркового аналізу : * Поле № 39 об'єднує сигнали від зорового, кінестетичного і вестибу– лярного аналізаторів * Поле № 37 здійснює координацію імпульсів від слухових та зорових аналізаторів і зростає різноманітність зв'язків з підкірковими центрами

*Краща орієнтація у просторі *Контроль за діями інших *Просторова координа-ція процесів при орієн-тації на місцевості * Збереження в пам'яті слів і фраз * Усна мова

* Контроль просторових дій під час трудової діяльності * Знаряддя для ураження віддаленої цілі (спис) *Розвиток полювання * Зростає значення акус-тичної комунікації при навчанні під час трудової діяльності

НЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливісті маси головного мозку *Зменшення темпів росту голоного мозку * Рівномірне збільшення верхньо-тім'яної частки * Зменшення потиличної частки * Головний осередок ін-тенсивного росту – пре-фронтальна передньо-ло-бова область, у якій знаходяться кіркові поля третинного аналізу (9, 10, 11,45,46)

*Гальмується фцнкція зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйманням світу *Активізується розвиток ділянок, характерних для вищих форм поведінки *На базі тім'яно-скро-нево-потиличної функ-ціональної зони і лобової частки здійснюється третинний аналіз *Формуються високо інтегровані форми ціле-спрямованої діяльності *Здійснюються складні взаємодії між процесами в часі: кінцева мета ніби віддаляється внаслідок необхідності виготов - лення посередника праці

* Навмисне виготовлення засобів праці для одер -жання більш досконалих знарядь * Оволодіння прийомами роботи з посередником * Правильний розрахунок синхронізованих рухів тулубу, рук і ніг *Велика підготовча робо-та і мінімальний час на одержання готового зна-ряддя (один поштовх) * Економія матеріалу

 

* Розростання білої речо-вини за рахунок розвитку асоціативних зв'язків між різними відділами голов-ного мозку

*Забезпечується сумісна робота всіх формацій головного мозку , що призводить до утворен-ня функціональної єд-ності вищої нервовї діяльності й сприяє фор-муванню таких влас-тивостей, як воля, нас-тирливість, раціональ-ний підхід до виконання будь-якої праці

* Ускладнюється техніка виготовлення знарядь і здійснюється перехід до складних виробів із мікролітів, що свідчить про виникнення здатності до синтезу різноманітної інформації відносно тех -нологічних процесів

Відбувався паралельний розвиток нервової системи, психічного відображення, трудової діяльності й суспільної організації, що став основою для принципово нового напрямку еволюції живого світу: суто біологічні фактори ставали все менш важливими для виживання людей, а функцію регуляції життєздатності особин приймав на себе соціум. Змінювалися всі форми взаємовідносин нового виду (людина розумна) з довкіллям. Так, неоантропи першими застосували знаряддя не тільки як інвентар, але й як зброю. Лук і стріли з'явилися приблизно 10 тис. років тому в мезоліті (середній кам'яний вік) і швидко поширилися по всій Ойкумені. Завдяки цим революційним винаходам неоантропи змогли полювати і на прудконогих звірів, оскільки за допомогою лука вони могли влучити в ціль навіть за 100 м і зробити близько 20 пострілів за хвилину. Почали складатися етнічні й расові особливості, формувалася родова організація суспільства. Виникло мистецтво у вигляді печерних малюнків, гравюр тварин і людей, глиняних і кам'яних скульптур і рельєфів. Перші представники нашого виду характеризуються саме активним використанням прикрас, що активно виготовлялися з мушель та шкаралупи стравусиних яєць. Вони досить часто зустрічаються на берегах океанів, що чітко ідентифікує шляхи міграції перших людей. З’являються чисельні картини з зображеннями звірів, на яких людина полює. Так, відомі «печерні галереї» у Франції, Іспанії, Африці, на Уралі й в інших регіонах Землі. Деякі малюнки зображують постаті напівлюдей - напівтварин. Припускають, що така штучно створена віртуальна реальність мала магічне значення і використовувалася чаклунами і шаманами під час певних ритуалів. Не виключається, проте, і можливість того, що це просто результат фантазії первісного художника. Одночасно подібні фігурки несли і певне психологічне навантаження, призводячи до приблизно такого висновку: якщо те, чого немає насправді, зображується, то можливо такі істоти живуть в якомусь іншому світі. Велике значення в мистецтві мав образ жінки, що, швидше, асоційовався з матріархатом. Важливий матеріал, який висвітлює духовне життя людей того часу, дають поховання і пов'язані з ними ритуали. На стоянках верхнього палеоліту знайдені могили у яких знаходилися різні предмети, дорогі прикраси тощо. Отже, у кроманьйонців ідеологічні уявлення вже суттєво ускладнилися, що і відбилося в появі більш різноманітних обрядів.

Людина сучасного типу покинула межі африки відносно недавно – близько 90 тис. р. тому. Моливо весь цей час вона не могла вийти за межі Африки через активний спротив конкурента – неандертальця. Проте , після того як людина вийшла за межі Африки, відбулося мінімум 1-2 гібридизації з близькосхідними неандертальцями, про що свідчать дані палеоген етики. Людина спочатку заселяє Аравійський півострів, куди потрапляє через Аденську затоку, потім Індію, а звідти – Індокитай. Важливим для неї було приручення свого азійського ворога – вовка, котрого вона приручила, ще до того, як потрапила в Австралію (собака Динго є вторинно здичавілим видом, про що свідчать дані взаємовідносин їх з популяцією аборигенів – симбіоз). Переважна більшість геному домашньої собаки – це геном Індійсько-Індокитайської популяції вовків. Можливо саме собака сприяла певною мірою становленню людини та сприяла винищенню нею популяції останніх неандертальців Європи (як розносник інфекційних хвороб, до яких розумна людина встигла адаптуватись, або як засіб полювання на своїх ворогів, та нічного захисту від нападів неандертальцю). Неандерталець ще 3-4 тис. років співіснував з сучасною людиною в Європі, поки не був знищений близько 35 тис. р. тому. До речі, рештки людей в вогнищах неандертальців мають пошкодження, які свідчать про те, що люди були вбиті підступно, переважно в спину, моливо під час сну. А решки неандертальців свідчать про те, що їх вбили під час прямого нападу.Можливо розповсюдженню людей також сприяло те, що близько 72 тис. р. тому відбулося виверження супервулкану Тоба на о. Суматра, псля якого відбулося швидке та сильне похолодання в межах Ойкумени, що призвело до скорочення популяції ворога, який жив набагато північніше, ніж люди нашого виду. До того ж є свідчення того, що генетичне різноманіття неандертальцю значно знизилось (відомі всього три жіночі лінії мітохондріальної ДНК на просторі від Європи до Алтаю, у людей нашого виду – понад сорок). Крім цього є свідчення того, що люди нашого виду гібридизували також і з іншими пізніми антропоїдами, такими як Денисівська людина, зразки ДНК якої були вилучені із кісткових знахідок в Денисовій печері на Алтаї, і можливо останніми представниками людини випрямленої зі Схдної Азії. Це другий вид вимерлих представників гомінін, для якого став відомий повний мітохондріальний і майже повний ядерний геноми, які й дозволили пролити світло на приналежність цих решток. Вид жив близько 40 тисяч років тому і мав ареал, що перетинається за часом і місцем з територіями, що населялись неандертальцями і сучасними людьми. Команда вчених з Лейпцигського Інституту еволюційної антропології товариства Макса Планка під керівництвом шведського біолога Сванте Пяябо (Svante Pääbo) секвенували ДНК, вилучену з фрагмента кістки фаланги дитячого пальця, знайденого в 2008 р. російськими археологами в Денисовій печері на Алтаї. З'ясувалося, що мітохондріальна ДНК цього зразка відрізняється від мт-ДНК сучасної людини по 385 нуклеотидах, у той час як мітохондріальна ДНК неандертальців відрізняється від ДНК Homo sapiens по 202 нуклеотидах. Статтю, присвячену цьому відкриттю, було опубліковано в журналі Nature 24 березня 2010 р. Пізніше, коли були оброблені послідовності, пов'язані з ядерним геномом, виявилося, що Денисівська людина все ж ближче до неандертальця, та їх еволюційне розходження відбулося близько 640 тис. років тому. Можливо сам Денисівець є гібридом між гейдельбержцями та азійськими еректусами.

Вік знахідок, виявлених в печері в тих же самих шарах, був визначений за допомогою радіовуглецевого аналізу в 40 тисяч років.

Геном Денисівської людини, прочитаний начорно в 2010 році, вдалося відсеквенувати «набіло» (з 30-кратним покриттям) завдяки новим методам роботи з древньою ДНК. Аналіз Денисівського генома підтвердив, що сапієнси після свого виходу з Африки схрещувалися з архаїчним євразійським населенням – неандертальцями і денисівцями. Дослідження також показало, що денисівці були нечисленною популяцією з украй низьким рівнем генетичної різноманітності. Найважливішим результатом є складання детального каталогу генетичних змін, що закріпилися у сапієнсів після їх відділення від спільних з денисівцями предків. Деякі з цих змін торкнулися генів, що впливають на роботу нейронів і розвиток мозку (ген мікроцефалін). Це означає, що між психікою сапієнсів і денисівців могли бути генетично зумовлені розходження.

Знайдено сліди гібридизації Денисовської людини з Homo sapiens. У геномі меланезійців виявлено близько 5% спільних генів з прочитаним ядерним геномом Денисівської людини. У той же час спільних генів у сучасної людини і неандертальця від 1% до 4% у різних популяціях (за винятком Африки, де неандертальські гени практично відсутні).

Цікавою є також знахідка «людей з печери червоного оленя» в Китаї, які є можливо гібридами між людьми розумними з якимись місцевими гомінідами, такими як еректуси, чи може й власне Денисівцями.Людина Печери червоного оленя — це наймолодші рештки доісторичних людей не виду Homo Sapiens, відомий на 2012 рік. Згідно з радіовуглецевим аналізом датуються 14500—11500 рр. тому. Вивчені люди володіли сумішшю архаїчних і сучасних ознак. У них було округле склепіння черепа з товстими кістками, виступаючі надбрівні дуги, досить короткі і плоскі обличчя, широкі носи. Щелепи цих людей виступали вперед, але у них не було підборіддя, як у сучасних людей. Також у людей цього виду великі корінні зуби. Мозок у них середнього розміру (лобові долі схожі за будовою на долі сучасної людини, а от тім'яні частки погано розвинені). Вчені вважають, що ці люди були вищими за неандертальців у своєму розвитку, так, томограма черепа показала, що фронтальні частки мозку мали бути схожі з тими, що маємо ми сьогодні. З причини того, що зоною їх проживання був регіон, що відрізнявся сонячною активністю, швидше за все, вони мали темну шкіру. Як відзначають вчені, даний вид однозначно пов'язаний з Homo sapiens, але є принципово новою гілкою еволюції.

Аналіз черепів показав: ці гомініди мали унікальну суміш стародавніх і сучасних анатомічних рис, констатує Даррен Карно з Університету Нового Південного Уельсу.

Людина з печери червоного оленя

Певні риси цього типу людей можливо помітити у корінного населення Австралії та Меланейзії. Саме вони є нащадками першої хвилі сапієнсів, що прийшли першими в Індокитай. (носії чоловічої у-хромосомної гаплогрупи – С, що є альтернативною до основної для сучасного людства – гаплогруппи F та її більш пізніх варіантів, див. вище). Цікавоює картина первинного розселення людей нашого вида по світу. Прослідкувати цей процес за соматичними генами – неможливо, тому що ділянки батьківської та материнської ДНК рекомбінуються внаслідок кроссінговеру та танку хромосом в мейозі. Проте в геномі людини є та частина ДНК, що не рекомбінує в процесі розмноження. Це так звана мітохондріальна ДНК, що передається в потомстві тільки по жіночій лінії, через мітохондрії яйцеклітини (сперматозоїди не містять функціональних мітохондрій) та у-хромосомна ДНК, що передається тільки по чоловічій лінії (у-

хромосома коньюгує з х-хромосомою лише частково, на проксимальному кінці). Тільки з часом в цих лінях відбувається накопичення мутаційних змін, швидкість та час яких можна прослідкувати методок молекулярного годинника. Внаслідок мутацій утворюються нові варіанти ДНК, які називають гаплогрупами , що за своєю спорідненістю об’єднуються в гаплотипи

Гаплогрупа (з грец: ἁπλούς, haploûs — однократні, одиночні, прості) — група схожих гаплотипів, які поділяють також загальний поліморфізм одного нуклеотиду.

Цей термін широко застосовують в генетичній генеалогії (популяційній генетиці), де вивчають Y-хромосомні гаплогрупи (Y-ДНК), мітохондріальні ДНК (мтДНК) і ГКГ-гаплогрупи. Y-хромосомосоми є спільні для певної групи людей — нащадків одного предка.

 

 

 

Принцип успадкування гаплогруп по жіночфй та чоловічій лініям.

 

З цієї схеми добре зрозуміло, що якщо у матері немає дочки, то жіноча гаплогрупа далі не успадковується, якщо у батька немає сина, то його у-хромосомна гаплогрупа теж не успадковується. Всі нинішні люди мають загального предка по жіночій лінії – «мітохондріальна Єва», та по чоловічій лінії – «у-хромосомний Адам». Проте це не значить, що всі люди є лише їх нащадками, тому що існує ще соматична ДНК з нестатевих хромосом. Просто ці Єва та Адам залишили потомство саме за своїми чоловічими та жіночими статевими лініями, т. я. була певна перевагу їх потомству саме за цими ознаками. Решта – передали свої соматичні гени, які прослідкувати набагато ваче, через кросинговер та танок хромосом (мейоз).

Загальна схема чоловічих ліній по у-хромосомній ДНК (У-гаплогрупи).

 

В 2002 році спільнота генетиків (Y Chromosome Consortium) виробила загальну класифікацію та номенклатуру за ліниями Y-хромосоми (STR). Виділено 21 основний мутаційний кластер в хромосомі, так звані клади (гаплотипи), що позначаються латинськими буквами від A (Аоо) до Т. Порядок букв відбиває послідовність виникнення мутацій. Ці клади в свою чергу гілкуються на гаплогруппи, які нумеруються цифрами та буквами.

Зокрема в світі вони розподіляються таким чином:

Найдавніші групи без мутацій М168:

Гаплогрупа А (М91) -Африка, зокрема койсанці, ефіопи, нілоти.

Гаплогрупа В (М60) — Африка, зокрема піґмеї і хадзапе.

Групи з мутацією М168 (сталася бл. 70-50 тис. до нашої ери):

• Гаплогрупа C (М130) –Океанія (С5), Північна, Центральна, Східна Азія, Північна Америка (С3); Австралія (С4), трапляється в Індії (С2), дужє рідко в Європі (С1)

• Гаплогрупи YAP+:

◦ Гаплогрупа DE (М1, М145, М203):

▪ Гаплогрупа D(М174) — Тибет, Японія, Андаманські острови.

▪ Гаплогрупа E (М96)

▪ Гаплогрупа E1b1a (V38) — Зах. Африка /відома раніше як Е3а/.

▪ Гаплогрупа E1b1b (М215) — Східна та Північна Африка, Близький Схід, Середземномор'я, Балкани /раніше Е3b/

Групи з мутацією М89 (сталася бл. 45 тис. до нашої ери):

• Гаплогрупа F (P14, M213) -Південна Індія, Шрі-Ланка, Ц. Азія, Кавказ, Китай, Корея.

• Гаплогрупа G (M201) — наявна в багатьох етнічних групах Євразії, звичайно у невеликій пропорції: Кавказ, Іран, Афганістан, Кашмір, Анатолія, Греція, Італія, Тіроль, Чехія; дуже рідко у Північній Європі.

▪ Гаплогрупа G2 — основна підгрупа групи G в Європі

• Гаплогрупа H (М69) — Індія, Шрі-Ланка, Непал; рідко в Пакистані, Ірані, Центральна Азія, Аравія.

Групи з мутаціями L15, L16 (сталися бл. 50-42 тис. до нашої ери):

• Гаплогрупа IJK (L15, L16):

◦ Гаплогрупа IJ (S2, S22):

▪ Гаплогрупа I (М170, P19, M258) — поширена в Європі, зрідка на Близькому Сході та, очевидно, відсутня деінде

▪ Гаплогрупа I1 (М253, М307, Р30, Р40) — Північна Європа.

▪Гаплогрупа I2 (S31) -Центральна і Південно-Східна Європа, Сардинія.

▪ Гаплогрупа J (М304) — Близький Схід, Туреччина, Кавказ, Італія, Греція, Балкани, Східна Європа, Північна і Північно-Східна Африка

▪ Гаплогрупа J* — Сокотра, зрідка у Пакистані, Омані, Греція, Чехія, зустрічається серед тюркських народів.

▪ Гаплогрупа J1 (М267) — переважно семітські народи, вірмени, також Близький Схід, Ефіопія, Північна Африка, Дагестан.

▪ Гаплогрупа J2 (М172) — Західна, Центральна, Південна Азія, Південна Європа, Північна Африка, острови Середземного моря.

Групи з мутацією М9 (сталася бл. 40 тис. до нашої ери):

• Гаплогрупа K:

Карта розподілу чоловічих гаплогруп до епохи великого переселення народів.

 

◦ Гаплогрупа LT (L298/P326):

▪ Гаплогрупа L (М11, M20, M22, M61, M185, M295) — Південна, Південно-Західна, Центральна Азія, Середземномор'я.

▪ Гаплогрупа T (М70, M184/USP9Y+3178, M193, M272) — Північна Африка, Африканський Ріг, Південна і Південно-західна Азія, Середземномор'я /раніше відома як К2/

Групи з мутацією М526: • Гаплогрупа М (Р256) -Нова Ґвінея, Меланезія, Східна Індонезія.

▪ Гаплогрупа NO(М214).

▪ Гаплогрупа N (М231) — крайня північ Євразії, особливо серед уральських народів, тюрки (Якути), Японія, Корея (нарис 4. Фіни. Гуни).

▪ Гаплогрупа О (М175) -Центральна, Східна, Південно-східна, Південна Азія, Тихий Океан.

▪ Гаплогрупа P (М45, 92R7, M74/N12) (мутація М45 сталася бл. 35 тис. до нашої ери).

▪ Гаплогрупа Q(МEH2, M242, P36) — ендемічна в Америці, серед кетів, селькупів Сибіру, челканців Алтаю; появу у Європі пов'язують з гунами; мутації сталися у 20-15 тис. до нашої ери

▪ Гаплогрупа R (M207, P36).

▪ Гаплогрупа R1a (M17) — Центральна, Південна Азія, Центральна, Північна, Східна Європа, Ц. Азія (росіяни, українці, поляки, білоруси, словаки, словенці, моравські чехи, лужичі, татари, киргизи, каракалпаки, хакаси, шорці, телеути, теленгіти, алтай-кижі, уйгури, півд. башкири, туба лари, скандинави та ісландці, пакистанці та афганці, хунджанські та пенджикентські тадики, ішкашимці Паміру, сх. Перси, представники вищих каст Індії, ойрати, узбеки, хотони Ц. Азії, талиші Кавказу)

▪ Гаплогрупа R1b (M343) — Європа, Кавказ, Центральна, Південна Азія, Центральна, Північна Африка (англійці, шотландці, баски, зах. німці, голландці, французи, півн. італійці, албанці, вірмени, ассірійці, євреї-сефарди, грузини, туркмени, турки, кумандини, кумики, півн. башкири, казахи-кипчаки, уйгури, частина населення Камеруну).

▪ Гаплогрупа S (M230, P202, P204) -Нова Ґвінея, Меланезія, Східна Індонезія.

Подібно розподіляється по поверхні Землі і мт-ДНК (NRI). Проте вони відрізняються більшою стабільністю в плані переселення і є більш регіональними та осілими.

Це пов’язано зі специфікою поведінки жіночої половини людства, їх любов’ю до зручностей.

Схема первинного розселення жіночих ліній людей.

 

В Африці є близько 7 мт-ДНК гаплогруп, проте лише нащадки однієї з них – L3 вийшли за межі континенту в тому напрямку , що й носії чоловічої гаплогрупи СF, та розділились на 2 групи – М та N. Перша хвиля людей, що рухалась в Індокитай мала переважно мт-гаплогруппу М. В Індії залишилась гаплогруппа N. Тому на заході Євразії переважють потомки носіїв гаплогруппи N, та її гілки R. На сході – суміш обох ліній, пов’язана з більшою агресивністю Індійської популяції (носії чоловічої F-гаплогрупи), що згодом завоювала та асимілювала всих Індокитайців (носіїв чоловічої макрогруппи С та жіночої М), що почали розселятися на острови Тихого океану.Це добре видно на наступній схемі, де серед народів заходу східні гаплогрупи мт-ДНК майже не зустрічаються (відсутність асиміляції західних ліній під час конфліктів – зґвалтування, тощо).

 

Жіночі, мітохондріалні гаплогрупи (мт-ДНК).

В Західній Євразії, як ми бачимо, домінують вісім мт-гаплогруп – H, V, U, K, I, W, J, T, X.. При цьому в Сх. Європі (Україна, Росія, Білорусь) домінують H (40%),T (11-12 %), J (8%). Аборигенними тут є гаплогрупи – H,V, U, K. В період неоліту зявилися з Бл. Сходу – J,T, з Ц. Азії – Х, I, W. Проте вони складають меншість. В Америці зустрічаються як східні гаплогрупи (D,C), так і західні (A, B, X). При цьому зрозуміло, що носійки Індійських за походженням гаплогруп разом з завойовниками також рухались на схід ( мт-гаплогрупи – А, В,S,Y, P, F), розповсюджуючись на сході Азії, а потім і в Америці. Це доводить тезу про те, що корінне населення Америки має подвійне походження (Зах. Євразійське та Сх. Азійське. У відповідності до цього було дві групи переселенців. Перша – носії у-ДНК гаплогрупи – С3 та мт-ДНК – С,D (можливо через Полінейзію). Друга – з Алтаю та Саян (у-ДНК гаплогрупи Q та R1, мт-ДНК гаплогрупи – А, B, X).

Таким чином ми можемо помітити, що в процесі розселення часто відбувається процес змішання носіїв різних гаплогруп, що призводить до активної метисизації. Все це свідчить про певу відсутність чистих рас у людства. Мова йде про різні поєднання різних чоловічих та жіночих ліній на поверхні Землі, носії яких утворюють популяції, які мають комбіновані риси ще й внаслідок поєднання їх соматичного геному в процесі асиміляції. Тому вірною може вважатися популяційна концепція людських рас у відповідності до якої існують певні континууми різних генів (ознак, ними індукованих) у просторі, що має досить нечіткі межі. Завдяки аналізу гаплогруп, до того ж, ми з’ясовуємо лише незначний етап розвитку людства, що не перевищує в даний час вік 325 тис. років (перевано 200-160 тис. років – вік більшості ліній). Це видно на схемі, що розміщена нижче.

Міграція генів людей в ойкумені за А. Темплтоном.

Слід відмітити, що людини після цього заселяє всю Ойкумену, навіть проникає В Америку близько 14-16 тис. тому.. Цікавим є факт того, що різновидів мт-ДНК дещо більше ніж версій у-ДНК, що свідчить про більш сильну елімінацію чоловічих ліній можливо в результаті конкуренції. Цікаво, що чоловічі лінії характеризуються більшою рухомістю, ніж жіночі, які мають більш осідлий характер. Наприклад, в Європі більшість жіночих ліній, як ми це уже спостерігали, мають походження від першопоселенців (близько 80 %), а ось чоловічі лінії – переважно зайди (теж біля 80 % – мігранти з Ц. Азії).

В Європі люди зявились близько 45 тис. р. тому, в Австралії – близько 50 тис. р. т., в Ц. Азії – 50 тис. р.т., в Америці – біля 114-16 тис. р. т. В Європі у відповідності до знань перша хвиля поселенців зявилась з Індії –45 тис. р. т. (носії у-гаплогрупи І, у нас складають 20% чоловічого населення), друга – 10-12 тис. р. т. з Ц. Азії ( R1a та G, відповідно 54% та 3%), третя – 5-6 тис. р. т. з Близького Сходу та Кавказу (R1b, J2, J1, Т відповідно 5-15%, 2-3%, 2-3%, 1-2%), четверта – 3,5 тис. р. т. з Півд. Уралу ( N1c – 5-15%), п’ята – на межі нашої ери разом з гуннами з Ц. Азії (Q – 1-2%). Ще носії однієї з гаплогруп прибули в Європу з П. Африки, при посередництві греків (Е3в – 5%). Серед жіночих гаплогруп прийшлими є мт-ДНК: Х, J, T (Ц. Азія та Бл. Схід). На даний момент не існує жодного народу, який би характеризувався лише однією із цих гаплогруп по чоловічій та жіночій лінії. Це вже результат вторинного розселення людей та їх тривалої метисизації. Зразком цього є їх розподіл в Україні, серед етнічних росіян (11 гаплогруп, з яких 7 – домінують) та вірмен.

Росіяни

. Вірмени.

Після активного первинного розселення, у мезоліті клімат став більш теплим, з'явилися нові знаряддя, човники, весла, лижі, сани тощо. Тривалість життя збільшилася в жінок до 35 років, а у чоловіків - до 50. Під час неоліту розвивалися землеробство і скотарство, близько 5 тисяч років тому в Месопотамії з'явилися міста.

Таким чином, уся наступна еволюція людини стає пов'язаною з розвитком культури. Вона характеризується усе більш прогресуючим виготовленням і використанням різноманітних знарядь. Але специфічність антропогенезу (пріоритетний розвиток головного мозку, психічного відображення і соціальних відносин) суттєво позначилася і на деяких особливостях життя сучасної людини. А саме, до сьогодення зберігаються реліктові особливості вищої нервової діяльності, з якими пов'язані вірування в існування таємничих нематеріальних сил, енергій, космічного розуму тощо.

 

В основі таких явищ лежить послідовність формування відповідних структур головного мозку. Найбільш давні утвори (довгастий, середній і проміжний мозок) спільні в людини і більшості тварин. Вони регулюють процеси збереження гомеостазу і прийняття рішення твариною в неоднозначній ситуації. Головними координаторами поведінки в подібних випадках виступають позитивні та негативні емоції. Неокортекс і вищі центри третинного аналізу (концептуальне, логічне мислення) сформувалися найпізніше в ході еволюції.

У сучасної людини генетично зумовлюються лише певні анатомічні особливості будови головного мозку і нейромедіаторної системи, а його функціональна активність значною мірою формується після народження, тобто зумовлюється тими соцільними обставинами, у яких опиняється дитина. Залежно від того, які люди оточують її протягом індивідуального розвитку, якими суспільними, моральними, інтелектуальними орієнтирами обумовлюється їх поведінка, будуть складатися і специфічні особливості свідомості індивіда, його здатність до навчання, уподобання, схильність до певних вчинків, якісні особливості інформації, котру може засвоїти така людина, тощо.

Генетична мінливість і різноманітність соціальних стосунків призводять до того, що кожна людина є унікальною, має власні погляди на більшість подій довкілля і єдиної моделі зовнішнього світу, однаково придатної для будь-якої людини взагалі не існує. Кожна особина створює власний світ і включає у цю модель тільки ті явища і ті типи зв'язків між ними, котрі здатна зрозуміти внаслідок біологічних і соціальних особливостей свого індивідуального розвитку.

Найбільш важкими для сприйняття є аналіз закономірностей за допомогою третинних зон неокортекса й асоціативних зв'язків, оскільки вони найпізніше сформувалися в антропогенезі і потребують для своєї реалізації об'єктивної, достатньо надійної інформації. Якщо ці умови не виконуються (причини можуть бути найрізноманітнішими: від суто біологічних до соціально зумовлених), то регуляція поведінки особини починає здійснюватися на основі еволюційно давнього і біологічно доцільного механізму, характерного для всіх вищих тварин, тобто за допомогою емоцій. Свідомість починає відігравати другорядну роль.