 |
|
Типологічна і популяційна концепції рас
РАСА - популяція людей, яка відрізняється від інших популяцій частотами генів, незначними хромосомними перебудовами і спадковими фенотипічними ознаками.
Серед населенняЗемлі можна виділити близько 100 морфологічних варіантів будови тіла, котрі формувалися як адаптації до конкретних умов довкілля. Зокрема це стосується
· – пігментації шкіри, будови обличчя,
· – волосяного покриву,
· – співвідношення маси і поверхні тіла(пр. Алена -у теплому кліматі тварини відрізняються довгими кінцівками і більш худорлявою статурою; правило Глюгера -чим ближче до тропіків, тим інтенсивніше забарвлення тварин),
· – основного обміну речовин,
· – компонентів крові,
· – рівня ферментів і гормонів тощо.
За цими ознаками відрізняються не тільки расові, але й конституціональні типи (пікнік, атлет, астенік тощо).
Важливим фактором закріплення локальних пристосувальних властивостей є ізоляція, в тому числі і соціальна. Внаслідок дії цього еволюційного фактору генетична будова ареалу будь-якої біологічної форми (в тому числіі людських популяцій) виглядає таким чином: у центрі - АА, потім - Аа, на окраїнах - аа, тобто рецесивні гомозиготи завжди витісняються на периферію території, зайнятої певною популяцією. Наприклад, Скандинавський півострів не входив до початкового ареалу расоутворення і був заселений не раніше мезоліту, що призвело до накопичення тут рецесивних гомозигот за багатьма ознаками.
Довгий час, судячи з викопних знахідок, особливостей біохімічного складу крові та інших даних, стверджували, що першою від загальної поліморфної групи наших пращурів відокремилася монголоїдна раса. Проте, як виявилося, першою відбулося відокремлення архаїчних капоїдної (бушмени, готтентоти) та пігмейської рас в Африці (120-90 тис. р. т.), потім – екваторіальної африканської раси (ніло-кондорфанські народи, банту), що зазнала пізнього вливання бл. східних елементів в пізніші часи (кушити, лівійці, єгиптяни, ефіопи, араби). В цей же час виникає кілька реліктових рас – айни Японії, аборигени Андаманських островів, предки ботів Тибету (70-50 тис.р.т.). В Індії та Індокитаї формуються формуються два расових стовбура – протоєвропеоїди (континентальна група) та протоавстралоїди (океанійський прибережний клан). Від представників континентальної груп відокремлюються спочатку кавказсько-іранська група, ведиди Індії, потім –протоєвропейці (кроманоїди Європи та близькі групи населення Бл. Сходу – субстратні предки індоєвропейських та семітських народів), протодравіди (субстрат Індостану та Сер. Азії) та протоеламіти (Перська затока, Аравія, Сомалі). Індокитайське населення витісняється в Австралію (австралоїди), Океанію (негритоси Мікронейзії), Тибет та Тихоокеанське узбережжя (субстрат формування монголоїдів), частково в Європу. Зокрема, згідно зархеологічними даними, протоавстралоїди були досить поширеними у Європі верхнього палеоліту і протягом багатьох тисячоліть (неоліт,епохи бронзи і заліза..) цей антропологічний тип зустрічався середнаселення Швейцарії, Англії, Північної Італії, в регіонах Нижньої Оки та вУкраїні.
Решта була асимільована близько 40-30 тис. р. т. вихідцями з Індії, з утворенням метисної групи, що мала риси як населення Полінейзії, так і Американоїдів. Перші утворюють населення Меланейзії (острови Суматра, Борнео, Папуа, Соломонові о-ви, частково мігрують в Австралію). Інші – частково поглинають австралоїдний субстрат сучасного Індокитаю, створюючи монголоїдну расу, потім частково переселяються до Полінейзії (Маорі, Самоанці, Гавайці, Фіджийці, населення о.Пасхі, тощо), асимілюючи попередні хвилі переселенців, також австралоїдів та негритосів. Ще одна частине переселенців, після нетривалого перебування в Індокитаї переселяється до Ц. Азії, ставши предками другої хвилі американських аборигенів – індіанців, та предками суперстрату Єврореоїдів (індоєвропейців та семітів), що зявляється в Європі, починаючи з 12 тис. р.т. Мови цих народів є флективними, тобто такими, що походять від злиття 2 попередніх). В 5 тис. до нашого часу розпочалася міграція кочівників в з Причорноморря та Півд. Уралу в Сер. Азію, Індію, Ц. Азію, що активно використовують коня, розводять худобу, мають бойові колісниці. Утворюються туранські групи змішаного населення, з ознаками як Європейців, так і , дравідів, пізніше – монголоїдів. На межі нашої ери та дещо раніше (3,5 тис. р. т) розпочався навпаки рух метисизованих європейцями монголоїдів, що засвоїли навички кочового способу життя на захід в Європу (фінно-угри, гунни, тюрки, монголи).
В Європі поширився з рештою сучасний європеоїдний, метисний тип типу, у межах якого розрізняють північну (Скандинавія,Ісландія, Ірландія, Англія, північні райони Германії, Фінляндії та Прибалтики)і південну (Індія, Афганістан, Іран,Туреччина, Туркменістан, Азербайджан, Грузія, Південна Італія та Франція,Іспанія і Португалія) гілки.
Між ними існуєчимало проміжних варіантів.
Згідно з ТИПОЛОГІЧНОЮ концепцією, раси становлятьсобою елементарну біологічну одиницю юдства, яке поділяється на 4 основні расові типи: монголоїдний, негроїдний, європеоїдний та австралоїдний.
З наукової точки зору, це старий погляд на антропологічний склад людства, який суперечить сучасним генетичним дослідженням. Зокрема, типологічна концепція нехтує той факт, що раси - це відкриті генетичні системи і внаслідок змішання (метисації) все більше поширюються змішані за походженням популяції. Це призвело до того,що прихильникам цієї концепції довелося виділити більше 30 малих і перехідних рас, наприклад, ханти і мансі становлять собою перехідний варіант між європеоїдами а монголоїдами, ефіопи - між європеоїдами і негроїдами тощо.
Найбільше процес змішання проявляється у таких регіонах:
·– Судан, Передня Індія, Індокитай, Індонезія,
·– Середня Азія,
·– Західний Сибір,
·– Алтай,
·– південні штати Північної Америки,
·– центральна та південна Америка.
Усвідомлення великої ролі змішання в расоутворенні та суттєве розширення діапазону антропологічних досліджень привело до того, що у 50-хроках ХХ ст. сталися якісні зміни у поглядах на динамічність людських рас. Виникла нова концепція розуміння біологічної структури людства, яка одержала назву популяційної.
Згідно з нею, популяція - елементарна одиниця біологічного складу людства, котра становить собою групу споріднених осіб, що проживають напевній території, мають свої мовні та соціальні особливості й відокремлені від інших популяцій генетичними бар’єрами різної щільності.
Ця концепція була офіційно прийнята резолюціями нарад експертів ЮНЕСКО з расової проблеми, які проходили у 1864р. у Москві й у 1967р. - в Парижі. Вона підтримується переважною більшістю антропологів.
Таким чином, усе сучасне людство належить до єдиного поліморфного виду Homo sapiens . Ця єдність базується на
·– спільності походження і соціально-психічного розвитку,
·– необмеженій здатності до схрещування,
·– практично однаковому рівні загального фізичного і розумового розвитку представників різних рас.
Загальна картина сапієнтації виглядає як нерівномірна мозаїчна еволюція різних груп палеоантропів. Вона супроводжувалася змішанням і потоками генів між популяціями. Це уповільнювало дивергенцію і призводило до розвитку за сіткоподібним типом .
Одночасно на теренах нашої планети існували різні морфологічні та культурологічні варіанти гомінід, пристосованих до тих чи інших умов довкілля.
При цьому, швидкість змін будови тіла неспівпадала з темпами молекулярної еволюції.
В різних колективах роль праці та соціальний устрій були неоднаковими
Не було чіткої відповідності між морфологічною організацією та культурою.
У такій ситуації практично неможливо визначити конкретних предків.
Такий розвиток подій відповідає загальним процесам самоорганізації будь-яких складних систем у межах Всесвіту.
Окрім розглянутих вище процесів суттєвий вклад у різноманітність людства вносить і плин етногенезу, що розпочавсяблизько 40 тисяч років тому, коли в неоліті остаточно склалися племінні відносини.
На РАННІХ етапах етногенезу вихідні популяції були малочисельними, ендогамними і відносно осілими з великими полювальними угіддями. Закріплювалися різні традиції виготовлення знарядь і формувалася первинна самосвідомість, основанана протиставленні своїх чужим.
Збільшення загальної чисельності людства призводило до посилення міжплемінних контактів і формування спільних економічних та соціальних інтересів.
Одночасно поширювалися і територіальні конфлікти, що супроводжувалося завоюванням одних етнічних груп іншими (субстрат - місцеве населення, суперстрат -прийшле).
Внаслідок цього змінювався морфологічний склад населення, його мова (особливо якщоу однієї з груп була писемність), релігія (у Єгипті - іслам - арабська мова), політичний устрій. Формувалися нові етноси.
Етнос - стійка сукупність людей, що історично складається на певній території і має спільні особливості мови, культури та психіки, а головне, усвідомлення власної єдності і відмінності від інших подібних угруповань.
Етнос виконує функції групи підтримки для кожної людини, захищає своїх членів, формує єдині життєві цінності і норми поведінки людей, що входять до його складу.
Форми етнічного об’єднання
1. Етнічна фузія - процес злиттякількох народів, що мають споріднені мову та культуру.
Це етнотрансформаційнийпроцес, який призводить до зміни самоусвідомлення.
Швидкість фузії залежить від рівня соціального та економічного розвитку країни, у якій відбуваються подібні зміни,а також від інтенсивності господарських та інших зв’язків між окремими її частинами (чим виший рівень розвитку і тісніші зв’язки, тим фузія відбувається швидше).
Впливають на цей процес і
· географічні умови (на рівнинній місцевості швидше),
· ступінь мовної,
· культурної,
· релігійної та
· расової спорідненості груп, щоберуть участь в етнічній фузії.
2. Етнічна консолідація - внутрішня згуртованість достатньо великого етносу внаслідок зменшення протиріч між різними локальними групами. Це етноеволюційний процес, який не призводить до зміни самоусвідомлення.
Етнічна фузія і консолідація тісно пов’язаніміж собою і фузія із часом переходить у консолідацію.
3. Етнічна асиміляція -"розчинення" одного з етносів або його частини в іншому, звичайнобільшому.
Цей процес широко розповсюджений в економічно розвинених країнах, де багато іммігрантів.
Для етносу, що асимілюється, це етнотрансформаційний, а для народу, який асимілює - етноеволюційний процес.
Швидкість асиміляції залежить від:
·– чисельності і роду занять групи,що асимілюється,
·– характеру її розселення,
·– часу перебування в іншій країні,
·– господарських зв’язків з основним населенням країни,
·– соціально-правового і сімейного положення асимільованих,
·– частоти змішаних шлюбів,
·– наявності або відсутностіконтактів з батьківщиною,
·– відношення до асимільованих корінного населення,
·– подібності мови, культури,релігії, раси,
·– рівня розвитку етнічної самосвідомості тощо.
4. Етнічна конвергенція -асиміляційний процес взаємодії двох дуже близьких за мовою і культурою етносів. В цьому випадку етнічне об’єднання різко посилюється і набуває рис подібності з консолідацією та фузією.
5. Міжетнічна інтеграція - взаємодія різних за мовою та культурою етносів у межах великої держави, що займає значну територію. Такий процес призводить до появи нових спільних рис у всієї міжетнічної спільноти. Наприклад, римська та російська імперії, Радянський Союз тощо.
6. Етнічна міксація - утвореннянового етносу внаслідок злиття неспорідненихнародів. Наприклад, сучасні австралійці,США, Латинська Америка тощо.
Саме ці процеси в значній мірі сприяють утворенню нових етнічних груп, які мають дати свого народження, свою агресивну молодість (варварство), зрілість (становлення цивілізації), сиву осінь (розквіт цивілізації) та глибоку старість (деградація та падіння цивілізації), не завжди мудру, а також розклад (розпад рештки етносу, його розсіяння між сусідами, а потім консолідація з іншими). За Л. М. Гумільовим цей процес може тривати від 1200 до 1500 років та нагадує проце горіння вогнища (експонентний графік).
Графічне зображення процесу етногенезу за Л. М. Гумільовим.
Він виділив наступні фази:
1) Фаза підйому – період стабільного підвищення рівня пасіонарної напруги системи внаслідок пасіонарного поштовху (в нашому розумінні гетерозис) або генетичного дрейфу. Домінують агресивні і діяльні люди, що спочатку намагаються просто вижити, творці етносу, герої – пассіонарії . Це народження народу.
2) Акматична фаза – коливання пасіонарної напруги в етнічній системі після фази підйому на граничному для даної системи рівні пасіонарності. Герої тримають владу в руках, усуваючи від неї ніяких інертних).Проте їх безліч гине на піці героїзму. При цьому втрачаючи зв'язок з батьківщиною, рідним ландшафтом народ може загинути, як це відбулось з готами в Причорноморрі. Якщо зв'язок не втрачений – народ перетворюється в суперетнос, поглинаючи сусідів (утворення імперій), або їх поневолюючи.
3) Фаза надлому – різке зниження рівня пасіонарної напруги після акматиченої фази, що супроводжується розколом етнічного поля. Після загибелі багатьох носіїв агресивного пасіонарного народу в популяції починають домінувати гармоничники, тобто ті, що спочатку будують розквіт держави (будівельники, архітектори, митці, вчені, філософи, тощо).
4) Інерційна фаза або фаза інерції – плавне зниження пасіонарної напруги етнічної системи після фази надлому. Починають домінувати в суспільстві ті, що проїдають та пропивають здобутки героїчних батьків. Це інерційними. Починається декаданс.
5) Фаза обскурації – зниження пасіонарної напруги нижче за рівня гомеостазу, що супроводжується або зникненням етносу як системи, або перетворенням його у релікт. Зростає доля субпассіонаріїв, спочатку молодих та енергійних, проте декласованих, які дезорієнтовані, впадають в крайній цинізм, бунтують або починають жити за рахунок ближнього свого грабежем, корупцією, злодіюванням, руйнацією (злочинці, корупціонери, дармоїди, сибарити, зрадники, розбещенці). Вони створюють умови для загибелі етносу, руйнують його зсередини,готуючи умови для приходу нових варварів.
6) Меморіальна фаза – стан етносу після фази обскурації, коли окремими представниками зберігається культурна традиція. Пам'ять про героїчні діяння предків продовжує жити у вигляді фольклорних творів, легенд. Приклади: Тюркський суперетнос: на полонинах Гірського Алтаю живуть нащадки колись потужних степових етносів (древніх тюрок, найманів). Нині вони втратили активність, але багатий билинний епос розповідає нам про колишню славу цих народів. Візантійський суперетнос – фанаріоти в Стамбулі.
Тому народи можуть знаходитись на різних етапах розвитку, які у сусідів іноді не співпадають. Такі етноси не в стані зрозуміти одне одного.Тому й типи взаємодії мі ними можуть бути різними, якщо не відбулося злиття, при співпадінні фаз розвитку:
1) Симбіоз —форма взаємокорисного співіснування етнічних систем одного регіону, за якого симбіонти зберігають свою своєрідність. Під час такої форми контакту етнічні колективи мають різні набори пристосувальних навичок, використовуючи різні частини ландшафту чи різні ландшафти. Так, великороси селилися переважно по долинам річок, залишаючи степові простори казахам і калмикам, а лісові вододіли — угорським народам. Симбіозом можна назвати також контакт між субетносами одного етноса: вони ділять функції, але не з зливаються між собою (як, наприклад старообрядці і помори всередині російського етносу).
2) Ксенія — (грец. ξενία, «гостинність»), форма нейтрального співіснування етнічних систем в одному регіоні, коли вони зберігають своєрідність і не зливаються, але не входять у відносини, характерні для симбіоза. Між етнічними системами немає конфліктів, але й не відбувається поділу функцій при адаптації в ландшафті. Така форма контакту часто зустрічається між етносами однієї суперетнічної системи (як, наприклад, між англо- і франкоканадцами в Канаді.). Нейтральний етнічний контакт може бути між різними суперетносами, якщо комплементарність між ними не різко негативна, а уряд не веде політики штучного змішання народів (наприклад українці в Канаді, або німці в Російський імперії).
3) Химе́ра (грец. Χίμαιρα, «коза») етнічна —форма і продукт контакту несумісних (мають негативну компліментарність) етносів, які належать до різних суперетнічних систем, внаслідок люди які виросли в химері втрачають етнічну традицію і не належать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільність деетнізованих, випавших з етносів людей. У химері панує безсистемне поєднання несумісних між собою поведінкових рис, на місце єдиної ментальності приходить повний хаос пануючих у суспільстві смаків, поглядів і уявлень, у такому середовищі розцвітають антисистемні ідеології. Втрата своєрідних для кожного етносу адаптивних навичок призводить до відриву населення від живлячого ландшафту. На відміну від етносу химера неспроможна розвиватися, а спроможна тільки деякий час існувати, згодом розпадаючись — відбувається свого роду етнічна анігіляція. Виниклі у надрах химери антисистеми виступають, зазвичай, ініціаторами кровопролитних конфліктів, або химера стає жертвою сусідніх етносів.
4) Етнічна антисистема, або суперхимера – системна цілісність людей з негативним світовідчуттям, яка має специфічне ставлення до матеріального світу, що полягає у прагненні спрощення систем, тобто до зменшення щільності системних зв'язків. В ідеалі щільність системних зв'язків зводиться нанівець, що означає знищення системи, чи то держава, ландшафт або етнос. Антисистема виробляє для своїх членів загальний світогляд. Для антисистеми, незалежно від конкретної ідеології її членів, існує одна об'єднувальна установка: заперечення реального світу – як складної і різноманітної системи в ім'я тих чи інших абстрактних цілей. Серед членів антисистем переважають люди з футуристичним сприяттям часу, тобто з таким світовідчуттям, у якому майбутнє вважається єдино реальним, минуле – таким, що пішло в несутність, а сьогодення розцінюють як переддень майбутнього. Отже, реалізація цілей антисистеми, якими би вони не були б, завжди віднесені до майбутнього. Ідеологія антисистеми завжди протиставляє себе будь-який етнічній традиції, під якою розуміється ієрархія стереотипів і керування поведінки, культурних канонів, політичних і господарських форм, не тільки світоглядних установок, притаманних кожному конкретному етносу і переданих з покоління до покоління. Накопиченою етнічною традицією визначається своєрідність кожного етносу та місце серед інших народів. Отже, антисистема завжди прагне до морального знищення етносу, із представників якого вона інкорпорує своїх нових членів.ати у тілі здорового етносу, подібно ракової пухлини, існуючи за його рахунок і не виконуючи ніякої конструктивної роботи. При цьому може бути щодо нешкідливою (пасивною) або ж ставати розсадником антисистем (агресивна химера).
Більшість відомих в історії етнічних химер склалися за допомогою вторгнення представників одного суперетносу в місця проживання іншого, після чого агресор намагався жити не за рахунок використання ландшафту, а за рахунок переможених. Результатом зрештою був розпад і смерть химери, оскільки переможці деградували над меншою мірою, ніж переможені.
Поряд з процесами етнічного об’єднання, ветногенезі діють і протилежні тенденції етнічного розділення, що мають такі ФОРМИ:
1. Етнічна парціація - розділення єдиного етносу накілька частин, кожна з яких не ототожнює себе повністю із старим об’єднанням.
Так із уламків давньоросійського етносу сформувалися росіяни, українці та білоруси.
2. Етнічна сегрегація - відділення від етнічноїспільноти порівняно невеликої частини, яка започатковує новий етнос.
Можливі причини:
·– переселення певної групи людей вінше місце проживання,
·– політико-державне відособлення невеликої групи,
·– релігійне відокремлення якоїсь етнічної групи тощо.
Наприклад, англійські пуритани, що переїхали до Північної Америки з релігійних міркувань,започаткували північноамериканський етнос,
англійські злочинці - австралійський тощо.
Вивчення особливостей етногенезу найтіснішимчином пов’язане з етнографією.
У вітчизняній науковій традиції під етнографією звичайно розуміють етнологію як дисципліну, що досліджує життя і побут народів, віддалених у часі та просторі. Основна увага зосереджується на вивченні фольклору та етнічних особливостей.
В англосаксонській традиції термін етнографія поширюється також на особливу практику польового спостереження з представленням результатів в описовій формі. Акцент робиться на
·– включеному дослідженні,
·– тривалому проживанні в певному соціальному середовищі,
·– використанні методів неформалізованих інтерв’ю,
·– щоденникових записів,
·– відеоматеріалів і
·– особистих документів.
Особливо часто у фокусі етнографічногодослідження опиняються які-небудь організації та соціальні цілісності, зокрема,
·– школи, лікарні,
·– фабрики, заводи,
·– поліцейські відділки,
·– магазини,
·– певні професійні, вікові та гендерні групи,
·– люди похилого віку, рокери,
·– студенти того чи іншого навчального закладу,
·– злочинність різного профілю,
·– мешканці міських нетрів,
·– наркомани,
·– самогубці,
·– люди з психічними розладами тощо.
Суттєвий внесок у формування уявлень про особливості певного етносу вносять і дослідження його національного характеру та менталітету ,які вивчаються у межах етнопсихології (психологічна антропологія).
Це зумовлюється тим, що належність людини до певного народу визначається не біологічною спадковістю, а свідомим її залученням до тих культурних цінностей і святинь, які формують зміст історії того чи іншого етносу. Зокрема це відноситься до мови, міфів, моралі, вірувань, релігії, мистецтва, науки тощо.
Соціальні уявлення переважної більшості людей, що належать до певної культури співпадають. Вони можуть існувати в усвідомленій та неусвідомленій формах, керуючи поведінкою людей.
Основними напрямами соціальноїантропології є:
·– дослідження національного характеру,
·– соціалізації дітей (етнографія дитинства),
·– аналіз понять норми і патології у різних культурах.
Структура національної психології відображає спільні риси певної нації у
·– світосприйнятті,
·– стійких формах поведінки,
·– особливостях психології,
·– мові та мовленні,
·– відношенні до інших людей і природи,
·– стереотипах поведінки в екстремальній ситуації тощо.
Людина не народжується з уже готовим національним характером, а стає представником конкретної етнічної групи внаслідок виховання у певному національному соціальному середовищі.
Національний характер - це сукупність стійких психологічних рис представників тієї чи іншої нації,яка складається історично і відображає звичну для них манеру поведінки у відношенні до соціально-побутового середовища, зовнішнього світу, праці, до своєї чи іншої етнічної спільноти.
Відношення до оточення характеризує спрямованість національної свідомості людей: консерватизм, релігійність,оптимізм або песимізм тощо.
Відношення до праці проявляється унаціональному характері у формі таких рис як
·– діловитість,
·– заповзятливість (деловитость),
·– практичність,
·– обов'язковість,
·– пасивність,
·– акуратність,
·– неорганізованість тощо.
Національні почуття і настрої становлять собою емоційно забарвлене відношення людей до своєї етнічної групи (земляки на чужині), її інтересів, інших народів і цінностей. Вони можуть як позитивний, так і негативний відтінок.
Національні інтереси та орієнтації відносяться до суспільно-психологічних та соціальних явищ, які відображають мотиваційні пріоритети етнічної спільноти, спрямовані на збереження її єдності та цілісності. Це важлива рушійна сила поведінки і діяльності людей.
Спроба ущемити національні інтереси завжди розглядається як замах на життєві устої, як загроза державній безпеці. Тому їх захищають не тільки політичним, але й озброєним шляхом.
Національні традиції складаються на основі тривалого досвіду життєдіяльності нації. Вони міцно укорінюються у повсякденному житті та передаються наступним поколінням у вигляді певних правил, норм і стереотипів поведінки, виконання яких є обов’язкове для кожного. Це проявляється у вчинках, одязі, стилі спілкування, рухах і жестах тощо. У кожної людини є несвідомий механізм, який фіксує відношення "свій-чужий" за ледь помітними нюансами психіки та зовнішнього вигляду.
Серед національно-психологічних особливостей виділяють такі:
1. Мотиваційно-фонові - ступінь вираження, специфічного сполучення іпроявлення працездатності, діловитості та обачності людей, що відносяться допевного етносу.
2. Інтелектуальні особливості відображають характер організації розумової діяльності, швидкість мислення, ступінь винахідливості, гнучкості, логічності,абстрактності мислення. Наприклад, англійців важаються прагматиками, що не люблять абстрактні теорії.
3. Пізнавальні особливості характеризують глибину, активність сприйняття, яскравість уяви, концентрацію уваги упредставників різних етносів. Французи відзначаються багатою уявою і сміливістю у пізнанні навколишнього світу.
4. Емоційні національно-психологічні особливості відображають динаміку протікання та ступінь виразу емоцій і почуттів у людей, що відносяться до різних етносів. Так, німці та англійці характеризуються витримкою та флегматичністю, а французи та італійці - збудливістю та гарячністю. "Гарячі" фінські хлопці.
5. Вольові особливості нації розкриваються у стійкості і тривалості вольових зусиль, на які здатний то чи інший етнос.
6. Комунікативні національно-психологічні особливості проявляються у характері взаємодіїта спілкування між людьми, відображають ступінь їх згуртованості або відчуження.
Сукупна реалізація таких особливостей фіксується у національній самосвідомості, сприяючи визначенню людьми власної етнічної належності.
Внаслідок цього формується національний характер, який становить собою сукупність стійких психологічних особливостей, що виражаються в етнічних стереотипах і особистісних властивостях характеру людей. Це стосується загальних уявлень про вищі цінності, чесноти і пороки, які проявляються в типових способах поведінки і спілкування.
Одночасно складається певна ментальність, яка становить собою систему образів, що лежать в основі уявлень людини про світі про своє місце в ньому. На цій основі формується національний менталітет – глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає і несвідому сукупність схильностей людей діяти, мислити і сприймати світ певним чином.
Менталітет формується протягом тривалого історичного розвитку народу та відноситься до найбільш фундаментальних і стійких ознак того чи іншого етносу, який сприяє етнічній ідентичності (усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільноти). Втрата етнічної ідентичності може призвести до негативних наслідків для людини, викликаючи відчуття " я - ніхто".
Таким чином, формування етносів - це досить складний і багатовимірний процес. Він може охоплювати різні верстви населення, об’єднуючи їх у єдину систему з розгалуженими внутрішніми зв’язками і принципово новими властивостями. Входження людей до певної етнічної групи забезпечує їм відчуття психологічної безпеки і стабільності, що суттєво полегшує виживання в умовах жорсткої суспільної конкуренції.