 |
|
Архантропи у Європі. Дманісі. Способи виживання, примітивне господарство.
ЗМІСТ.
Homo erectus - творець культури архантропів. Пітекантропи - яванський та африканський. Синантроп. Матеріальні рештки олдувайської та ашельської епох на території Африки, Азії та Європи. Виготовлення знарядь праці та їх вдосконалення.
Архантроп. Послідовність архантропів і австралопітеків. Ранні архантропи. Пітекантроп моджокертский і класичний яванский. Людина з Вертешселеш. Людина з печери Петралона. Пізній архантроп. Гейдельбергский людина. Синантроп. Атлантроп. Вік, особливості біологічного виду, господарства і способи життя архантропів. Сутність проблеми соціогенезу. Виникнення найдавніших соціальних структур людського суспільства. Матеріальна культура та господарська діяльність архантропів
У 1891-1892 рр. молодий голландський доктор Ежен Дюбуа проводячи розкопки біля с. Трініл на о. Ява, виявив кісткові рештки людиноподібного створіння з приплюснутим черепом та цілком “сучасною” стегновою кісткою. Вчений спочатку назвав істоту Pitecantropus (мавполюдина, на честь гіпотетичного створіння, існування якого припускав німецький зоолог Ернст Генріх Геккель), додавши erectus (прямоходячий), щоб наголосити на її вертикальній поставі. Науковий світ довго не визнавав цього відкриття. Лише через десятиліття, коли у інших частинах світу також були виявлені залишки нового виду, він зайняв місце у родоводі Homo, змінивши назву на Homo erectus. Крім Яви скам’янілості “людини прямоходячої” походять з Китаю (вапнякова печера Чоукоутянь), Африки (Терніфін біля Орану в Алжирі, Олдувай, Східна Туркана [знахідка цілого черепа Homo erectus - т.зв. ER 3733 з великим мозковим відділом - найдавніший представник виду, датований бл. 1,3 млн. р. тому]). У Європі знахідки скам’янілостей “людини прямоходячої” нечисленні та відносяться до пізнього періоду її існування. Це, зокрема, знахідки з Майєра, біля Гейдельбергу в Німеччині, які датують бл. 700000 р. тому.
У фізичній будові Homo erectus, порівняно з Homo habilis помітні подальші зміни, які відбувались під впливом культури. Їхні моляри менші і вже сягають верхньої межі розмірів характерних для сучасних людей. Однак різці лишаються великими. Ці ознаки можна пояснити, як і у випадку з “людиною вмілою”, 1) застосуванням знарядь для обробки їжі та вогню для її приготування; 2) споживанням жорсткого м’яса, яке ранні люди розривали міцними різцями. Мозок Homo erectus еволюціонує від порівняно малих за розміром ранніх зразків до великих пізніх (Чоукоутянь). Характерною ознакою “людини прямоходячої” є масивні кістки черепа та товста черепна кришка. Вона не була успадкована від Homo habilis та не перейшла згодом до Homo sapiens. Функціональне призначення такої структури черепа лишається незрозумілим. За загальними пропорціями тіла “людина прямоходяча” була більшою за “людину вмілу”. Внутрішньовидова різниця у розмірах тіл Homo erectus вказує на існування статевого диморфізму та значну індивідуальну варіабельність. Незважаючи на певні відмінні риси, характерні для різних популяцій “людини прямоходячої”, які заселяли територію від Африки до Індонезії, вони мають спільні ознаки у фізичній будові та матеріальній культурі.
Останні відображені у ашельській традиції виготовлення знарядь. Вона виникла майже одночасно з появою Homo erectus бл. 2- - 1,5 млн. р. тому. Ця модель продукування виробів складніша ніж індустрія галькових чоперів, що дозволяє припустити еволюційний розвиток у процесі виготовлення знарядь. Найбільш характерне знаряддя - ручне рубило. Також зустрічаються відщепні знаряддя з вторинною ретушшю, які на певних місцезнаходженнях складають до 3/4 від загальної кількості знарядь. Ці вироби відображають вищий рівень розвитку координації ока, мозку та руки майстра та прогрес у здатності до планування. Пізньоашельські каменероби винайшли техніку “м’якого” відбійника, при якій на зміну каменю-відбійнику прийшли ріг, кістка чи дерево, які дозволяли набагато краще контролювати процес виготовлення та одержувати досконаліший продукт. Археологічні дані показують, що методи індустрії галькових чоперів використовувалась у Східній Європі та Східній Азії впродовж сотень тисяч років після появи ашельських технологій у Африці, Індії та Західній Європі. Це дозволяє припустити співіснування двох культурних традицій. Пояснюючи таке явище археологи припускають, що ті ж самі первісні колективи залежно від потреб могли використовувати обидві технології - що й привело до появи різних наборів інструментів на окремих стоянках. Спосіб життя Homo erectus найкраще характеризують комплекси даних з культурних шарів на довготривалих пам’ятках, таких як Чоукоутянь; та комплекс Торральба-Амброна у північній Іспанії, який містить сотні кісток слонів - здобич мисливців того часу. На основі одержаної інформації археологи виводять кілька головних ознак способу життя “людини прямоходячої”.
ЛІТЕРАТУРА:
Алексеев В.П. Становление человечества. - М.:Политиздат, 1984.
Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. - М.: Мысль, 1988.
Борисковский Л.И. Древнейшее прошлое человечества . - Л.: Наука, 1979.
Бунак В.В. Род Homo , его возникновение и последующая эволюция. – М. «Наука», 1980
Вишняцкий Л.Б. Человек в лабиринте еволюции. – М. «Весь Мир», 2004.
Вишняцкий Л.Б. Введение в праисторию. – Кишинев, 2005
Горленко В.Ф. Нарис з історії української етнографії. - К.: Наукова думка, 1991.
Джохансон Д., Иди М. Люси. Истоки рода человеческого. М., «Мир», 1984.
Этнологическая наука за рубежом: проблемы, поиски, решения. - М.: Наука, 1991.
Зубов А.А. Естественная история древнего человека // Природа, 1998, № 1.
Козинцев А.Г. Проблема горани между человеком и животными: антропологический аспект // Этнографическое обозрение, 2001, № 1.
Ламберт Д. Доисторический человек. Кембриджский путеводитель. – Л. Недра», 1991.
Матюшин Г.Н. Три миллиона лет до нашей эры. - М.: Просвещение, 1986.
Оппенгеймер С. Изгнание из Эдема. – М., «Эксмо»., 2004.
Первобытная периферия классовых обществ до начала Великих географических открытий. - М.: Наука, 1978.
Пилим Д. Происхождение гоминоидов и гоминид // В мире науки., 1984, № 5.
Ранов В.А. Древнейшие страницы истории человечества. - М.: Просвещение, 1988.
Рогинский Л.Л. Проблема прародины человека современного типа // Наука и человечество. - М.: Наука, 1964.
Рогинский Я.Я. Проблемы антропогенеза. – М. «Высшая школа», 1977.
Семенов Ю.И. На заре человеческой истории. - М.: Наука, 1988.
Файнберг Л.А. У истоков социогенеза. - М.: Наука, 1980.
Фридман Э.П. Приматы. – М.: «Наука», 1979
Хрисанова Е.Н. Древнейшие этапы гоминизации // Становление и эволюция человека. – М..ВИНИТИ, 1987
ТЕМА 4.