 |
|
Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича.
У другій половині XVII ст. в Україні було написано два історичних твори, які за жанровими особливостями ніби продовжували традицію літописання, насамперед манерою початку розповіді "від сотворенія міра" чи від патріарха "Ноя по потопі". Водночас твори суттєво відрізнялися від літописного жанру — в них перевага надавалася висвітленню проблем історичного розвитку за тематичним принципом, а не за роками. При цьому помітною є загострена увага до висвітлення тих подій, які, на думку авторів, були визначальними. Тобто на українській історіографії, як і на мистецтві, позначилися барокові впливи.
Такими творами стали Хроніка Феодосія Сафоновича, написана 1672-1673_рр., та "Синопсис", виданий друком 1674 р. з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля.
Виникнення цієї групи історичних творів свідчило про новий етап у розвитку історіографії, який характеризувався переходом від літописання та накопичення історичних знань до історичної науки.
Феодосій Сафонович був ігуменом Київського золотоверхого Михайлівського монастиря. Це засвідчує заголовок твору: "Кройника з літописцов стародавних…
Рік написання (1672) — це рік падіння гетьмана Дем'яна Многогрішного і початок гетьманування Івана Самойловича, коли в українському суспільстві зароджувалася автономістична ідеологія.
За літописною традицією Ф.Сафонович починає свою розповідь з легенди про потоп, про поділ світу праотцем Ноєм між його синами, переповідає вживані тоді пояснення про те, звідки походить назва слов'ян; звідки назва россіян, ототожнює ім'я слов'ян з іменем сарматів, повторює легенду про запрошення трьох князів — Рюрика, Сінеуса і Трубода, які із собою і назву руспринесли.
Весь твір складається з трьох книг і додатків: "Хроніка о Русі», "Хроніки о початку і назвиську Литви", "Хроніки о землі Полскій".
Хроніка" Ф.Сафоновича в багатьох відношеннях повторює; південноруські літописи за Іпатським списком. Водночас у загальний український літописний сюжет Ф.Сафонович вносить багато історичної інформації, взятої з інших хронік, у тому числі польських та інших зарубіжних.
Цікавою в "Кройници..." є інформація про родовід українських князівських родин, зокрема князів Вишневецьких.
Три книги "Кройники..." мають значну кількість історичної інформації, яку Ф.Сафонович почерпнув з джерел поза руськими літописами Іпатського списку. Вважають, що та частина твору Сафоновича, яка має назву "Кройніка о Русі", написана на основі якогось пізнішого зводу південно-руського літописання ХІ-ХШ ст. — "особлива редакція Південноруського зводу кінця XIII ст.". Ю.Мицик запропонував називати ту редакцію Золотоверхим літописом. Проте для українського читача XVII ст. найбільшою новизною вирізнялися частини "Кройники...", присвячені історії Литви і справам литовських князів, так само "Кройника о землі Полской".
Крізь весь твір Ф.Сафоновича чітко проступає позиція патріота, захисника честі й традицій Русі та православної церкви. Хоч зовні він іде за "Повістю минулих літ" і приймає версію про запрошення варягів, але підкреслено возвеличує Кия; Володимира Великого хвалить за те, що вибрав православну віру, а не якусь іншу "мерзскую". Возвеличував Сафонович галицько-волинських князів Романа Мстиславовича і Данила Романовича, якого називає королем. Симпатії автора — на боці тих литовських князів, які залишалися вірними православію. Так, він із захопленням пише про Костянтина Коріатовича, котрий відмовився стати польським королем. Суперечливим є ставлення Ф.Сафоновича до Б.Хмельницького. Він то схвалює позицію гетьмана стосовно польських королів Владислава IV і Яна Казиміра, то різко його засуджує за те, що допустив "мордерства" поляків над руськими. Не схвалював Сафонович союзу Б.Хмельницького з татарами.
Джерелознавчий аналіз "Кройники..." Ф.Сафоновича, порівняння її з давніми руськими літописами, історичними творами польських та інших авторів засвідчує, що вона містить значний пласт оригінальної історичної інформації як з давньоруських часів, так і з історії Великого Князівства та Польського Королівства, історії козацтва та з інших питань, зокрема з періоду кількох десятиріч перед створенням "Кройники..."
Козацькі літописи
Особливе значення серед літописів 2-ї пол. XVII — поч. XVIII ст. мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються. До нас дійшли три найвидатніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Григорія Граб’янки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700).
В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-54, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, подаються факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та ін. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.
У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734. У 1765 Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народє» з описом подій від найдавніших часів до 1751. Автором «Летописца или описання краткого знатнєйших дєйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 був, імовірно, Яків Лизогуб. 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI ст.
Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української історичної думки, зокрема нового методу передачі історичних знань: не через констатацію подій та її інтерпретацію, а через аналіз і узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.
Важливим зразком цього жанру був «Літопис Самовидця». З джерелознавчого погляду літопис вивчали М.Максимович, О.Левицький, О.Бодянський, М.Петровський, Д.Багалій, М.Грушевський. Ним цікавились і високо оцінювали Т.Шевченко, М.Костомаров, І.Франко, Д.Яворницький, М.Возняк та ін.
О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р. Події 1703-1734 рр. - дописані пізнішим переписувачем. З цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.
М.Петровський, М.Грушевський та інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Цей висновок виводиться насамперед із самого тексту. Самовидець бачив "конотопське чудо" 1652 р., був присутній при облозі Смоленська 1654 р., брав участь у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р., у Чорній раді 1663 р., спостерігав за боєм військ Брюховецького з армією С.Яблоновського під Білою Церквою 1665 р.; 1669 р. перебував у Новгород-Сіверському, коли гетьманом вибрали Д.Многогрішного тощо. Як відомо з інших джерел, старшина, котрий був свідком згаданих подій — це насамперед Роман Ракушка-Романовський. Однак це не є прямим свідченням.
"Літопис Самовидця" цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично. Автор намагається говорити тільки правду і дуже обережно ставиться до різних слухів. Оригінальною є версія Самовидця про те, як Б.Хмельницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV; переконливо описано хід Корсунської битви; детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 р та ін.
Дуже негативне ставлення Самовидця до союзу Б.Хмельницького з татарами.
Взагалі, автор постійно висловлював негативне ставлення до орди.
Образно подано походи Б.Хмельницького та обрання гетьманом Юрія Хмельницького; домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе з рук і двора" Ю.Хмельницького булаву та бунчук, тобто символи влади.
Реалістично описані в літописі розправи шляхти над населенням, у тому числі над єврейським.
До числа страшних наслідків війни належить і опис так званого конотопського чуда. // Очевидною ознакою "Літопису Самовидця" є те, що перед нами — твір повністю світський. "Літопис Самовидця" написаний світською українською книжною мовою, близькою до народнорозмовної.