Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.

Мета курсу - ознайомити студентів з основами культури мовлення, виявити специфіку функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, навчити студентів основних принципів користування словниками, вільно володіти лексикою і термінологією своєї спеціальності, виробити у них навички оформлення сучасних ділових паперів.

Завдання курсу - дати студентам наукове обґрунтування поняття культури мови професійного спілкування, що охоплює усі мовні рівні - фо­нетичний, лексичний, граматичний, стилістичний, виховати у студентів "мовне чуття", основане на знанні мовних норм, навчити їх правильно створювати й оформляти різноманітні види сучасних ділових паперів.

Навчальний процес, окрім активного засвоєння лекційного матеріалу, передбачає:

- вироблення навичок професійного спілкування, дотримання правил ділової етики на мовному рівні, знання основних фахових термінів, вміння вправно висловлювати свої думки як в усній, так і в писемній формі;

- вироблення вміння охарактеризувати та оформити відповідно до вимог такі найуживаніші ділові папери, як: заява, автобіографія, резюме, візитна картка, характеристика, доручення, розписка, протокол і витяг з протоколу, доповідна та пояснювальна записки, оголошення, діловий лист (прохання, пропозиція, запрошення, подяка та ін.);

- закріплення основних орфографічних норм, а саме: чергування приголосних звуків; правопис складних іменників, прикметників, прислівників; правопис слів іншомовного походження; правопис власних географічних назв і прикметників, утворених від них; правопис і відмінювання українських та іншомовних прізвищ, імен, по батькові; правила вживання великої літери;

- виконання письмових робіт, зокрема написання рефератів;

- вироблення навичок контролю за своїм мовленням (за правильністю, логічністю, виразністю мовлення).

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягають у далекі часи. Вона є наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово – це зусилля людини проникнути в природу, у саму себе, увійти в чарівний і загадковий світ мови, мови до якої звертаються з молитвою К.Матрич

Мово! Присвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, з мўяти, рясту, євшан-зілля, З роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі.

Твої джерела бўють десь від магми, тому і вогненна така.

А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому і ласкава така. Історія кожної мови тісно повўязана з історією народу, бо етична спільність тільки тоді стає нацією, коли має свою національну мову.

Шукаючи прадавні корені української мови треба памўятати слова Потебні, що “можна точно зареєструвати дату, годину і хвилину, коли яблуко впало з дерева, коли народилася дитина, але не можна визначити року, дня і години постання нової мови”.

Історія української мови – це не тільки мовні проблеми, лексичні відповідники в словўянських і несловўянських мовах, а і широке тло історії та долі українського народу. На мові можна простежити, як різні історичні умови, в яких опиналися українці, накладали відбиток на склад мови, але водночас варто відзначити, що впродовж віків зберігся і особливий світ власне українського бачення.

Тож розглянемо яке місце займає українська мова серед мов світу.

Українська мова належить до східнословўянської групи індоєвропейської сімўї мов.

Добра половина усього людства розмовляє на якій-небудь індоєвропейської мові. А усього у світі десь понад 100 (ста) мовних сімей, які поєднують близько 3000 мов. Наприклад:

 семито-хамитська сімўя;

 дравидська;

 уральська;

 тюркська;

 монгольська;

 австро азіатська;

 австронезійська і т.д.

Деякі з них зовсім маленькі, а ось індоєвропейська сімўя мов дуже велика.

Звичайно, нас з вами цікавить словўянська гілка.

Розглянемо дерево індоєвропейських мов:

італійська гілка – умбрська мова

оскська мова

романська гілка – латинь каталанська мова

испанська

молдавська

румунська

португальська

французька і т. д.

індо-іранська гілка

П К персидська мова урду курдська мова хінді осетинська мова і т. д.

санскрит і т. д.

Словўянськими мовами розмовляють понад 300 млн. осіб. Безпосередній предок сучасних словўянських мов - спільнословўянська (прасловўянська) мова у період розселення словўян (I тис.н.ери) почала розпадатися на окремі діалекти, з яких пізніше сформувалися окремі словўянські мови (13 літературних мов), що належать до трьох підгруп:

 східнославўянська група;

 західнословўянська група;

 південнословўянська група.

Українська мова – державна мова українців, нації, що мешкає на території України. Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України, ця частина українців складає українську діаспору:

східна діаспора – Росія, Казахстан, Білорусь,

(близько 7млн осіб) Прибалтика, Молдова;

західна діаспора – країни Європи, Канада, США,

(близько 4млн осіб) Бразилія, Аргентина,

Австралія.

Тож тепер ми маємо уявлення про місце української мови серед інших мов світу. А зараз звернемось до питання, яке поставив у своїй монографії Григорій Півторак “Українці: звідки ми і наша мова”. Важливо памўятати, що у походженні української мови, як і будь-якої іншої, треба розрізняти її писемну історію, коли вона складалась як літературна мова, і дописемну, тобто в головах та діалектах, на базі яких пізніше утворилася літературна мова.

Так от, щодо походження української літературної мови то відомо, що її започаткував Іван Котляревский, який ввів до літератури колоритну, мелодійну народну розмовну мову. Основоположником став Тарас Шевченко, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Подальший розвиток української літературної мови повўязаний з творчістю Лесі Українки, Івана Франка.

Зовсім по-іншому складалася історія діалектичного мовлення.

З розпадом праіндоєвропейської спільності виділилася прасловўянська мовна єдність, яка розпалася приблизно у VIст. н. ери і десь у VII ст. Можна говорити про словўянські мовні групи:

 західнословўянська група;

 південнословўянська група;

 східнословўянська група.

У IX-XIII ст. східні словўяни мали могутню давньоруську державу – Київську Русь, що зумовила формування спільної мови східних словўян, яка дістала назву давньоруської мови.

Але через незгоди між київськими князями та руйнівні нападки завойовників держава розпалась і утворилися три народності: українська, російська, білоруська. А на ґрунті давньоруської мови після занепаду Київської Русі утворилися три споріднені мови: російська, українська, білоруська.

До території, де склалася українська народність, належали Київщина, Полтавщина, Волинь, Поділля, Буковина, Закарпаття. Більшість з них у середині XIV ст. були поділені між Литвою і Польщею, а з другої половини 16 ст. і Литва перейшла під владу Польщі

Після приєднання України до Росії (1654р.) Правобережна Україна, Західна Україна, Південна Україна залишилися під владою Польщі, а Східна Україна перейшла до Росії.

Тому формування мови української народності відбувалося у надзвичайно складних умовах. Тому у мовознавців різний погляд на проблему походження і формування української мови.

Плющ М.Я., Козачук Г.О. вважають, що формування української нації та української національної мови припадає на період 17-18 ст. , коли на зміну феодальному ладу прийшов капіталістичний, а завершується у другій половині 19 ст.

Григорій Півторак заперечує традиційне твердження про Київську Русь як спільноту для східноукраїнських народностей, а звідси і давньоруську мову, на базі якої виникли три мови. Він вважає, що рубіж XI – XII ст. можна умовна визнати початком самостійної історії української мови як мови українського народу.

Згідно з теорією Г. Шевельова, у розвитку української мови виділяються чотити періоди:

1. Протоукраїнська мова (VII – XI ст.)

2. Староукраїнська мова (XI – XIV ст.)

3. Середньоукраїнська мова (кін. XIV – поч. XVIII ст.)

4. Нова українська мова.

Ці гіпотези значною мірою розширюють і оновлюють погляд на історію української мови.

Народ народжується і розвивається разом із народженням і еволюцією своєї мови, тому проблема походження української мови – проблема не тільки лінгвістична, бо викликає зацікавленість баченням її місця серед інших мов світу, та свого буття.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

( М. Рильський)

Ось чим зўявляється для українців мова.