Здавалка
Главная | Обратная связь

Види усного ділового мовлення



Усне ділове мовлення за характером розрізняють монологічне і діалогічне і поділяють на публічне и приватне залежно від обставин, за яких відбувається спілкування.

За допомогою усного мовлення спілкування відбувається безпосередньо.

Переконливе, пристрасне слово - це важливий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері. Публічні виступи залучають до активного громадського життя, допомагають виявити творчу ініціативу, виховують високу культуру і національну самосвідомість.

Кожен промовець - неповторна індивідуальність, яка виробляється протягом життя в результаті тривалої роботи над собою, над своєю мовою.

Живе усне переконливе мовлення - важливий засіб багатоманітно­го та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, унормоване усне мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учас­никами комунікативного акту.

У сучасному світі є багато шкіл, центрів, факультетів і кафедр, які займаються проблемами риторики, ораторського мистецтва, ділової комунікації, мистецтва вести полеміку, дискусію тощо. Всесвітньо відомі імена Поля Сопера, Дейла Карнегі та їх послідовників, які формують риторичну культуру політиків, бізнесменів, юристів, реклам­них агентів, учителів, акторів. Українську школу мистецтва публічного мовлення представляють сьогодні вчені Г. Сагач, Л. Мацько, Н. Бабич, Н. Чибісова та інші. Видатними українськими риторами минулого були Ф. Прокопович, Г. Кониський, Г. Сковорода. Професор риторики Киє-во-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав риторику „царицею душ", „княгинею мистецтв" і вказував на такі її функції, як соціально­організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки та ін.

Прагматично-інформаційне XXI ст. зараховує риторику до соціаль­но активних наук, що мають забезпечити ефективну передачу інформації через канал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві1. Одного нето­чного, невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. „Головна складність в оволодінні усним мовленням, - наголошують автори сучасних посібників з ділової мови, - полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку"2.

Відомий вислів, який приписують Сократові, „Заговори, щоб я тебе побачив" свідчить про те, що високий рівень культури усного, зокрема професійного, мовлення є яскравим свідченням високої загальної культури людини. Видатний український педагог В. Сухомлинський вважав мовну культуру „життєдайним коренем культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності". Боротьба за чистоту усного мовлення, вправність і культуру вислову, за збагачення усного мовлення, за вільне оперування різноманітними словесно-виражальними засобами, боротьба за чіткість, виразність та економність ділової мови - основне завдання, яке ставить сьогодні вища школа перед студентом - майбутнім фахів­цем у галузі економіки, банківської справи чи будь-якого іншого фаху.

Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

3. Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

4. Співмірність мовних засобів та стилю викладу.

 

Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

7. Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

 

Індивідуальний стиль - поняття складне. Насамперед, на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд, який визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, і образні засоби.

В індивідуальному стилі проявляється і характер людини, і уміння знайти контакт із слухачами. Індивідуальний стиль публічного виступу з'являється тоді, коли треба постійно виступати перед аудиторією, та в процесі наполегливої праці над собою.

Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності або відсутності індивідуального стилю мови.

Та навіть добре вироблений індивідуальний стиль не може замінити ретельної підготовки до кожного виступу.

Підготовка до виступу має такі стадії:

 обміркування теми;

 робота над літературою з даної теми;

 робота з енциклопедичними та термінологічними словниками, які дають змогу перевірити точність вживання терміну, поновити в пам'яті якісь події, факти;

 робота із тлумачним словником, словником іншомовних слів, словником наголосів, орфоепічним словником;

 складання плану виступу;

 складання тез виступу;

 складання конспекту виступу;

 писемне складання повного тексту виступу.

Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним (від загального до часткового) або індуктивним (від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу полягає в тому, що вже на початку виступу формулюється головна думка, а потім вона вже аргументується. Якщо тема виступу складна, обсяг матеріалу великий, то доцільно використовувати індуктивний метод, поступово підводячи слухачів до головної думки виступу.

При підготовці до публічного виступу важливо ще й знати тип своєї пам'яті, бо наявність міцної, натренованої пам'яті визначає загальний рівень людини та її здатності до роботи. Слухова пам'ять вимагає прослухувати матеріал, зорова пам'ять - уважного читання, підкреслень у тексті , поміток, моторна пам'ять - виписування того, що треба запам'ятати.

Як і для писемного, так і для усного ділового мовлення важливо доречно вживати різноманітні види текстів за способом викладу інформації: повідомлення, опис, роздум, міркування.

Композиція публічного виступу має такі ж логічні елементи, як і письмовий текст:звернення, вступ, мотивація, інформація, доказ, висновки, заключна частина. Залежно від змісту виступу застосовується прямий або зворотний порядок розташування логічних елементів. При прямому викладі спочатку викладаються обставини та причини, які викликали появу документу чи виступу, а в кінці визначається мета. При зворотному викладі мета викладається на початку, а потім подаються пояснення, наводяться факти.

При публічному виступі контакт із слухачами залежить значною мірою від того, яке враження справить промовець при появі, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ, наскільки володіє матеріалом, чи має внутрішнє захоплення. Тон, жести, міміка, інтонація, манери, одяг, мова - усе промовляє до слухачів, посилюючи вплив від сказаного, або, навпаки, послаблюючи його.

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.

Інтонація

Інтонація виконує в мові не лише смислорозрізнювальну функцію, а і художньо-естетичну, бо у текст за допомогою інтонації вносяться різні смислові емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває промовець. Завдання інтонації - різними засобами відтворювати почуття, настрої і наміри людей. Разом з мімікою і жестикуляцією, а також засобами милозвучності інтонація до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошенні. "На слухача впливають, - писав К.С. Станіславський, - не тільки думки, уявлення, образи, пов'язані із словами, а і звукове забарвлення слів - інтонація і красномовне мовчання, яке договорює недоказане словами. Інтонація і пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухачів".

Вимоги до інтонації при виступі:

 постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;

 використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосу: словесного; логічного, за яким виділяються слова, важливі у смисловому плані; емфатичного (виразного), який підкреслює емоційне значення слова;

 правдивість та природність (промовець, який володіє секретами інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами різні настрої).

Характер інтонації визначається автором, і при всій різноманітності інтонацій їх можна поєднати в найбільш характерні для української мови типи. Для цього потрібно знайти в реченні центр (основне ударне слово), передцентрову частину, і постцентрову, які і складуть інтонаційну конструкцію (ІК). В українській мові виділяють сім типів інтонаційних конструкцій ІК. Розглянемо їх.

ІК - 1 виражає завершеність думки у різновідному реченні. У центрі і постцентровій частинах відбувається спокійне пониження тону нижче середнього.

ІК - 2 вживається в питальних реченнях з питальними словами. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а центр - рівним тоном з посиленим словесним наголосом.

ІК - 3 вживається в питальному реченні без питальних слів. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а при вимові центральної частини тон різко підвищується.

ІК - 4 вживається при визначенні питання з відтінком вимоги: на центрі тон знижується, передцентрова частина вимовляється середнім тоном, а постцентрова високим тоном.

ІК - 5 вживається в експресивних реченнях, різновідних та питальних, має два центри; у першому йде підвищення тону, у другому - зниження, між центрами тон вище середнього, а у постцентровій частині - нижче середнього.

ІК - 6 вживається у реченнях з високим ступенем дії, стану, тоді на центрі тон підвищується, і його високий рівень зберігається до кінця конструкції.

ІК - 7 вживається у реченнях, коли на центрі тон різко підвищується і закінчується змичкою голосових зв'язок, а постцентрова частина вимовляється середнім тоном.

Фраза з однаковою синтаксичною будовою і лексичним складом завдяки інтонації передає багато різноманітних відтінків думки. А якщо врахувати, що речення можна вимовити з різною емоційною забарвленістю (жалкуючи, співчуваючи, захоплюючись), то кількість варіантів вимовлення збільшується.

Інтонація - складне явище, вона має такі компоненти: тон голосу, сила і інтенсивність голосу, тембр, темп.

Тон голосу - це висота голосних і дзвінких приголосних звуків. В результаті коливання голосових зв'язок виникає основний тон звуку, найважливіший компонент мовної інтонації. Підраховано, що чоловіки говорять на частоті 85- 200 Гц, а жінки - 160-340 Гц, це середній тон мови.

За допомогою зміни тону утворюється мелодійний малюнок мови. Дуже низький або дуже високий тон не прикрашає мову, тому слід визначити діапазон свого голосу і намагатися зробити його тональність різноманітною.

Інтенсивність звучання голосу залежить від напруги і амплітуди коливання голосових зв'язок. Розрізняють такі рівні інтенсивності звучання голосу: низький, середній, високий. Взаємодія тону і інтенсивності посилює голосність мови.

Темп мови - це швидкість вимови мовних елементів. Нормальний темп мови людини - близько 120 слів за хвилину. Темп мови може змінюватися, це залежить від змісту промови, емоційного стану, життєвої ситуації. Почуття захопленості, радості, гніву прискорює темп мови, а інертність, байдужість, пригніченість уповільнюють його.

Темп мови має велике значення для успіху виступу. І швидка мова, і повільна негативно впливають на аудиторію, послаблюють увагу, стомлюють слухачів. Під час виступу важливо змінювати темп мови: висновки, докази, визначення промовляти повільно, а деякі частини виступу залежно від змісту - швидко.

Тембр голосу - це додаткове, артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит.

При вимові відбувається напруженість органів мови, при якому утворюються основний тон и обертони, тобто додаткові тони, що надають основному тону особливий відтінок, особливу забарвленість, тому тембр називають барвою голосу.

За тембром голосу установлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін.

Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр голосу, який може змінюватися залежно від емоційного стану. Тому тембром називають також специфічну забарвленість мови, яка надає їй ті чи інші експресивно-емоційні відтінки.

При визначенні особливостей тембру використовують різноманітні прикметники:

 голос світлий, тусклий, блискучий;

 голос глухий, дзвінкий, крикливий;

 голос м'який, твердий, важкий, легкий, сухий;

 голос оксамитний, золотий, срібний;

 голос добрий, сердитий, різкий, веселий, сумний, похмурий, чарівний і т.д.

Під час публічного виступу важливо не тільки говорити, а і бути почутим, тому уміння користуватися своїми голосовими даними - запорука успіху. Правильне, красиве звучання голосу підкреслює чіткість побудови виступу, ясність викладу, яскравість слова. Дуже важливо вміти, залишаючись у межах певного вимовного тону, непомітно переходити з одного голосового регістру на інший, змінювати темп и силу вимови відповідно до логічного та емоційного змісту тієї чи іншої частини виступу.

Роль паузи у публічний промові дуже важлива. На початку промови пауза потрібна і для промовця, щоб зібратися з думками, і для аудиторії, щоб настроїтися на слухання; в процесі промови пауза вживається для відмежування частин промови, для переходу від однієї думки до іншої.

Пауза - це тимчасова зупинка звучання, під час якої мовні органи не артикулюють і яка розриває мову. Пауза - це мовчання. Але і мовчання може бути виразним і значним. Навіть наука така є - паузологія. Перший паузолог США професор О'Коннор вважає, що паузи можуть сказати про людину не менше, ніж слова, бо у розмові на них приходиться близько 40-50% часу.

Кожен текст поділяється на мовні такти. Паузи, що відокремлюють один мовний такт від іншого, називаються інтонаційно-логічними.

У публічному виступі виділяють ще і психологічну паузу.

Логічна пауза служить розуму, а психологічна - почуттям. "Психологічна пауза не підкоряється ніяким законам, а їй підкоряються всі без винятку закони мови", - писав К.С. Станіславський.

Пауза хезитації - пауза міркування. У непідготовленому усному мовленні, яке виникає в процесі народження думки, вживається пауза хезітації.

Інтонаційно-синтаксична паузавідповідає розділовим знакам у тексті. Найкоротша пауза вживається на місці коми, а найдовша пауза - на місце крапки.

Пауза, визвана тією чи іншою ситуацією, називається ситуативною.

Фізіологічна пауза - пауза, що визивається фізіологічним станом промовця.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.