 |
|
Нумерація Любові або хєр знати якто всьо назвати
Зранку йшов дощ. Вона більше не дзвонила, не заходила. Бо він виключив телефон, і відрізав їй ноги. Він любив її, він вбивався алкоголем, курив цигарки,хоча знав що не курить. Кидав з ратуші без домних котів, а коли ті виживали, лапав їх знову, зав'язував лапки, щоб вони не падали на подушечки і кидав знову їх у дно міста. Викрадав з аптеки різні ліки, змішував їх, додаючи трохи щурячої отрути тоді в одязі кур'єра заносив їх у дітсадки, видаючи це за вітаміни. Коли йому робили боляче, він мстив. Він вбивав не людей, а їх мрії,знищував надії, те що мав для них сенс..
Коли залишаюсь один, перестаю усміхатись. Давлять думки. Затупився ножик, навіть нормально не можу врізати вчорашнього хліба. Не можу вийти з цього стану, хочеться курити. Курю. Не змінюються зміни, топлюсь у натовпі, не їм, сплю. Так не хочеться прокидатись. Для чого? Навіщо?. Кава закінчилась, холодний чай без цукру. Ламаю хліб руками. Поснідав. На вулиці болото, болото у душі, на руках. Умиваюсь. Дивлюсь у відобржаненя. Нічого не змінилось. Все те саме, та сама особистіть.
Ховаючись за людьми, минаючи машини, переходячи дорогу думки не покидають мене. А що тут? В реальності?. Нічого. Шматок лінивого м'яса.Тоді прилітає дракон, і я лечу на хмарки колотись внутрівенними наркотиками. Плювати на людей у низ, палити їх лупою немов мурашок. Ось.
І ось я стою над прірвою. У правій руці ніж, у лівий пістолет. Одна куля,тупе лезо, а на душі дощі. Дивлюсь в далечінь. Трясуться руки. Серце тремтить, голова болить, ноги крутить. Зараз впаду...ні, ще трохи постою. Мимо дме вітер, ніби штовхає мене на безглуздий вчинок. Я стою непорушно. Щось чекаю, чого? не знаю. Просто стою.
Набридло стояти. Присів. Заблудився у собі, створив свій лабіринт, мінотавр прийшов згодом. Але зараз все добре. Лезо блистить на сонці. Пролунав постріл. Непотрібний пістолет викинув у прірву. По лезу біжить мурашка, скинув її теж вниз. Цікаво чи померла? Байдуже.
Встромив ніж у землю. Технічна перерва. Тепер все взаємно.
Біль зникла, моє кохання повернулось. Сам поховав, сам відкопав. Більше її нікому не віддам. Встав, відійшов від прірви. Обійняли ззаду холодні руки. Я їх зігрів своїми. Це були руки богині...
Замкнутий простір. День згорів. І світло ночі освітлює кімнату. Немов чорний квадрат Малєвічя, тут панувала лише темрява,тиша та добро. На єдиному дивані сидів один одинокий хлопець. Дурні, дурні думки. Він дихав ними немов киснем, тому ніяк не міг їх позбутись. Нервово курив, кашляв. Підходив до вікна, кидав погляд на пусті вулиці. Це все для нього було ніщо. Тоді знову сідав на диван. На одинці зі своїми думками він різав їх, немов свіжий хліб тупим ножем, але нічого не виходило. Тоді депресія, збочені сни, важкий ранок. Сьогодні ранковий гарячий чай був зайвим.
Навіть ставати з ліжка ставати не хотілось. Але все такий прийшлось. Хлопець провів цілий день в кімнаті. Він чекав цього вечора. Він бажав його. Той вечір йому снився ночами.
Тук-тук.
Хлопець навіть не поворухнувся. Він знав хто це. Тому не хотів вікдривати,вона і так знає, що для неї всі його двері завжди відкриті. Почувся скрип дверей, тоді повільні кроки. В кімнаті було настільки тихо, що він відчував її дихання. Щеб трошки і він почув би її стук серця. І ось немов пострілом темряву в кімнаті вбило світло. У хлопця прискорилось дихання. Він досі не рухався. Дивився прямо перед собою. Він був паралізований власними думками доти, поки вона не торкнулась його. Присівши поруч, вона взяла його праву руку у свої долоні.
Тихо, ледь чутно тихо. Видно, як зайшов місяць. Десь там,колись, два роки тому блукало щастя.Через один телефонний дзвінок воно втратило свою функцію радіти. Егоїстичний вчинок. А хіба це було вперше? Ні. Це було в міліонний сотий раз. В цьому і була проблема.
Далі слова. Знову пусті слова. З брехливих уст. Вони лилися немов болото з канави. Порожні обіцянки. Порожні ночі. Висохший день. Ця спека у душі триває. І я не сумніваюсь, що тепер вона вічна. Не віднайти нічого, не воскресити, не знайти. Лише втрати, біль, нещастя, хвороба. Нічого не допомагає. Навіть білі таблетки.
Крок за кроком. Рік за роком. Все проходить повз мене. Здається, що я тварина посеред суспільства. Я боюсь їх. Одинокий вовк. Роздвоєння особистості. Але цей степ не для мене. Це не мій ліс. Я тут не бачу жодного свого брата. Тут у мене не має сім'ї. Тут у мене є я.
Ну і хто я без неї? Мертва тінь. Я кохаю її більше за усіх. Вона - моє внунрішнє. Вона - мої нутрощі. Ніколи не перестану кохати її. Вона поруч зі мною завжди. Вона не осудить, дасть пораду, періодами робить мене щасливим. Я поринаю у неї. Пісня.
Хижий вітер плескає в долоні. Кожен день я, як у полоні своїх мрій. Скаржусь на все, нервую. Стаю егоїстичною примарою. Чому? Тому що так треба. Я такий. Мене зупинить тільки любов...
А де вона? Немає? Хочеться сміятись від болю. Впасти на коліна. Лягти на мокрий від раннього дощу асфальт. І заснути.
Я прокинувся. Сон загубився знову. І знову вовк, я в чистім полі.
Стою...мене охоплює весна....
Завтра впаде дощ. Пусті вулиці втопляться, захлинуться. Дехто не прокинеться, дехто стане щасливим. Дехто нарешті помиється милом.
Дехто закохається. Хм...
Крапля впаде на рукав. Чомусь з носа пішла кров. До лікаря не піду. Друг дасть хустину. Закохався в Христину. Моє кохання, як павутина. То біль дарує, то тішить душу нестримно. Хм...
Знову погана карта. Вірити було їм не варто. Перша любов до Марти. Кохання було нестандартне. Краще б мені було здатись і впасти...
Відкриваю очі. Думки штурмують мозок. Знову і знову. Ріжуть свідомість. Плаче душа. Рветься струна, сил вже нема. Де вона?
Сниться...вона сниться...і не більше. Насправді вона не така, як у сні.
Серце покохало примару. Насправді вона інша. Не та, яку я маю у собі.
Літо. Спека. Закриваю вікно, щоб не залізли павуки. Вони нагадують муки, страхи, надію. Мрія давно загубилась. Втомилась від мене. Себе не картаю. Я маю те що маю. А немаю нічого. Того, що треба. Не треба, прошу не треба. Не з'являйся більше знову на очі. Вночі в своїй кімнаті ти загасиш світло. Темрява тебе накриє. Зруйнується день. І ти почуєш, що ти більше мені не потрібна...тебе більше не кличу..
"Немає ручки щоб записати слова, а казати їх ще не хочеться. Ти на них не заслуговуєш. Ти просто заплуталась у буденності, твоє серце пусте, руки холодні,очі голодні. Моя примара. Вдираєшся мов злодій у мої сни, дурманиш мене, нагло використовуєш. Не цінуєш мене, твоя байдужість давно вбила у мені звіра. Вийду під дощ, захворію, вкотре тобою захворію. Доб"є сумна музика, розчарує вино, не допоможе цигарка..."
Втомився писати. Досить тої романтики, важких днів, гострих думок. А все заради кого? Немає нічого. Брутальність зіпсувала мою особистість і під уламками тиші не порушно сидить оте незаймане кохання...
Другий шанс дала осінь, для того щоб виправитись. Гнався за щастям роками, впіймав його. Але не знаю що робити тепер з ним. З пустих вулиць линуть байдужі крики минулого. Охоплює ностальгія, іноді виходить солона сльоза. Заходить сестра до кімнати.
- Ти чого плачеш?
Миттєво проводжу долонею по обличчі. Через нестерпну біль у серці посміхаюсь.
-Ти що? я не плачу. Просто задумався. - Усмішкає тримає.
Насправді жити то ж не хочеться. Не сплю вже цілу неділю. Не радує сонце, тішить лише ніч. Місячне сяйво руйнує мої сни, вино руйнує мою психіку. Новий день будує з нічого щось. Параноя. Меланхолія.
Нічого не змінюється. Те за що боровся, втратило сенс. Те за що був ладен віддати життя, стало непотрібним. Мінливий день.
І тільки одне розтопить давно загублену душу...
Вам навіть уявити не ніколи не вдасться, як я її кохаю. Це не просто любов, це не просто почуття. Це все, що в мене є, все що я маю. А коли втрачаєш все те, що маєш, що тоді? Пустота. І ніхто тай нічого більше тобі не потрібно.
Розірву кожен день на шматки, вночі не буду спати. Залиє мене печаль. А від її голосу розтає крига. Від її сміху хочеться сміятись.
Від її присутності хочеться захлинутися цим вічним щастям. Коли їй погано, хочеться сумувати з нею. Коли заплаче, обніму, заплачу з нею.
Її ніжне серце закрию своїм. І ніхто, чуєте, ви! Ніхто не посміє її скривдити! За її посмішку ладен віддати своє життя...
Який це ж примітив, хіба не так? Пусті слова, порожні обіцянки, егоїстичні тексти і жодних дій...
Хм...А от тепер варто задуматись, що ладна зробити людина, заради того щоб стати по справжньому щасливою?
Насправді все, що здається неможливим є простим та легким.
Час брати все під контроль...
-Невже ти можеш її викинути зі свого життя ось так просто? Ти ж любиш її більше за цей клятий світ. Ти її ніколи не забудеш, я знаю точно. Та ні, це не можливо. Вона для тебе все. Не можливо забути людину, яку кохаєш вже стільки років. Ні, це нонсенс, не обманюй мене. Все одно та дівчина залишила тобі слід на серці, який ти ніколи не зітреш. Ні, не обманюй мене. Це просто не можливо!
- Кохана, ти ревнуєш?)
"Я би порвав твою мрію на шматки. Я би пошматував всі твої інтереси, я би повбивав всіх твоїх близьких. Та що там, я б катував твоїх батьків прямо у тебе на очах. Я б тобі ніколи не завдав фізичного болю, просто б забрав все те, що має для тебе сенс. Я б спалив твій студентський разом із заліковкою, отравив би соліста твоєї улюбленої групи, розчленував би твої домашніх тваринок, і дав би на ковбасу, яку би твоя мама купила б тобі на сніданок. Я би зробив тебе примарою для суспільства, ти би стала ніким. Ти би плакала, ти б благала мене повернутись. А коли я був поруч, ти робила,м? Тупа сука. Ігнорувала мене, не цінувала мого кохання, тобі все набридало, мене не помічала, навіть уваги не звертала. Ну нічого сука, з часом ти залишишся самотньою і станеш нікому не потрібна. І тоді я точно не відпишу на тво смс..."
Брєд..
Десь там колихає вітер сумну мелодію. Ти одна. Ти типу самостійна. Вдаєш вигляд, що тобі ніхто не потрібен. Твоє серце під замком. Твоє серце має мільйони замків, і немає жодного ключа. Ти примара для хлопців, ти найкраща для своїх подружок. Ти у полоні своїх інтересів. Просте спілкування з ним, це для тебе тепло, яке тобі не хочеться відпускати, але ти боїшся спектись. Ти боїшся. Ти боїшся дівчинко, що він знову зробить тобі боляче. Що він зірветься, зрадить, образить.
Ти не проста дівчинка, ти не така як всі. Ти не куриш, ти швидко п'янієш, ти ще незаймана. Незайманий твій внутрішній світ. Ніхто його ще не топтав, жоден хлопець, жоден чоловік. Тобі самій добре, але ти віддчуваєш пустоту, яку не відкриваєш, а ховаєш, приховуєш. Ти робиш вигляд, що все добре, а насправді все ніяк. Ти самотня. Ти боїшся признатись у своїй слабкості, адже боїшся, що назвуть тебе слабкою. А насправді тебе так легко довести до сліз. Одне слово - кілька сліз, один вчинок - сльози. Насправді ти така тендітна, немов сніжинка як легко може розтаяти під впливом цього йобаного життя...
Але я буду поруч...
*****
1)Мрії починають набувати сірого кольору, надія гниє на очах, а любов помирає у самотності…
2)Одна зустріч, єдиний погляд, легкий подих , прискорилось серцебиття.
3)Набридлива думка, мрія про неї, дурні вчинки, не цікаве суспільство, нехотіння нічого.
4) Злість, любовь, тривога, кохання, ненависть, байдужність, любовь…
5) Пуста мрія, замкнуте коло, одинокий вечір, холодна кава, Океан Ельзи.
6) Самотня ніч, вкрадені сни, самотній вітер, ностальгія, ніч без сну. Ранок.
7) Стурбованість, переживання, приємні спогади про неї, набридливе суспільство.
8) Байдужість, цікаві люди, пропадає бажання кохати, залишається забути.
9) Щастя, біль зникла, радість, прозорий сміх, чиста совість. Почуваюсь добре.
10) Єдина зустріч, той самий погляд, те саме кохання, та сама біль…
11) Серце само по собі, не контактує зі свідомістю, воно сильніше. Воно контролює все.
12) Страждання, не хочеться більше кохати, серце вирвати та сховати від неї…
13) Кляті сни, вона знову приходить у них. Боюсь заснути, всюди вона.
14) Депресія, стрес, нервовій системі їде дах але серце все стримує, мучить душу.
15)Проклинаю той день коли її зустрів, проклинаю коли закохався, проклинаю…
16) Все це байдуже, але це так мені необхідно. Вона – моє життя.
17) А хіба не можна змінити життя? Зробити його кращим?
18) Проходить час, по троху забулось. Трошки легше. Відчувається навіть щастя…
19) Це було мертве щастя, помилка вжиття, смертельне кохання.
*****
Ну хто я такий щоб робити тобі боляче? Я просто зламаю твою реальність. Ти
щодня будеш жити своїми думками але я вкраду твої мрії, якщо вони до
сих пір не покінчили життя самогубством. Тобі потрібне небо? Навіщо воно
тобі? Щоб ти його облила кавою і все стало чорним немов одяг Сатани?
Перестань. Перестань бути іншою, залишайся собою. Плач по вечорах,
ридай. Це тобі більше личитись ніж ця помада...
Цей лабіринт ніколи не стане для тебе домівкою. Ти одинока, такою і
помреш. А поки ти жива, посміхайся. Стирай минуле не задумуючись. Вдягай
це рожеве плаття і йди на бал, де тебе ніхто не запросить на танець. І
після шостого бакалу вина ти викличеш таксі і поїдеш додому, де на тебе
буде чекати твій вусатий кіт, гарячий душ та самотня шльондра-ніч. Під
одіялом ти знайдеш цигарку, яку викинеш через вікно. Вона впаде на
мокрий від дощу асфальт...
Примара. Ти привид, який всі бачать та зневажають. Ти героїня, яку не
визнали патріотом цієї брудної країни. Тобі ніколи не буде відом, таке
як покохати та бути коханою. Ти допита пляшка дешевого пива. Ти
розірваний лист. Твоя посмішка перетворилась на яд...
А що ти знаєш про сльози? Тобі сказали що це вода, а ти повірила. Твоя
уста не вміють дарувати ласку, лише біль. Сльози - це стан душі, а для
тебе це кілька крапель дощу. А що тобі відомо про дощ? Хіба ти знаєш що
таке щирість? Ти тіло без душі, а твоє тіло це інстурент. А інтрумент
немає душі. Гітара - це той самий інтрумент, який приваблює навіть
сліпих. А тебе навіть не приваблює ця осінь... Ну що ти тоді за дівчина
така...
Вечір згорить. Господь кладе свій піджак на крісло, галстук кидає на
землю. А ти, лягаєш спати одягнута. Для тебе нічого немає живого, твоя
душа померла. А ти, закривши очі, засинаєш. Тобі сниться сон...
Твої слова пусті як світ...
Повір мені - язик шалена зброя.
"Я знаю точно, що я тобі байдуже. Знаю точно, ти спілкуєшся зі мною просто для галочки, просто щоб відмітитись. Щоб я перестав писати, щоб я перестав говорити, щоб я зник для тебе...
Я обіцяю, що перестану. Слово тобі слово даю. Адже я втомився.
Одного разу ти засумуєш за мною, тобі стане мене не вистарчати, а може і не стане але це вже не буде для мене розчаруванням. Ти змінилась, ти не така як була раніше. Ти стала іншою, стала холодною.
Думки мої ще теплі, але з кожним днем твій холодний погляд повбиває їх і вони замерзнуть. А коли захочеш їх відігріти - мабуть буде пізно..."
-Любий, ти нарешті йдеш спати? Вона вже давно тебе чекає.
-Вже дописую,ще трішки. Вибач. Поцілуй її за мене.
-Нєа, вона хоче свого татка. Ану бігом спатки любий...
-Гаразд кохана, ше кілька рядків і йду. Чесно.
"Ти сама живеш у своєму власному світі де ти мене зробила чужим. Ти сама це все собі нав'язала. Вже не я, а тільки.
І я не буду більше тебе нічого просити. Ти просто егоїстична дівчина, якій байдуже на людину, яка тебе дуже цінує. Хай буде по твоєму. З мене досить... але знай - ти ще не раз згадаєш моє прізвище..."
-Коханий! Ти йдеш?!
-Все люба. Йду...Нарешті дописав...