 |
|
Первісні релігійні вірування. Язичництво як перша релігія Київської Русі.
У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояс_
нення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової
общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Релігія зарод_
жується та формується в таких перших, первісних, початкових, прос_
тіших формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Деякі автори
називають їх елементами релігії, бо вони присутні і в сучасних роз_
винених релігіях.
Первісна людина вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді
явищ природи виступають предками_покровителями людини або
цілих людських колективів – родів, пізніше етнічних груп, кланів і
що між ними існує надприродний кровно_родинний зв’язок. Це ста_
новить суть тотемізму (від слова «тотем» – його рід). Люди вірили,
що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагались впли_
нути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ
тварин.
Спочатку як тотемам поклонялись тільки тваринам, причому ли_
ше тим, які були об’єктом полювання. Пізніше, у зв’язку із збільшен_
ням людських колективів, родинні відносини поширилися і на реш_
ту тварин, а в окремих народів – також на рослини і природні
фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго,
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ і
сонце.
Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо
відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються
як священні. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди
тотемізму чітко прослідковуються в християнстві. Святий дух зобра_
жується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто
ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок
християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом
хліба і вина з’їдають тіло і п’ють кров Христа.
Первісна людина обожнювала речі неживої природи, вірила в
надприродні властивості різних матеріальних предметів: каменів, де_
рев, а пізніше – ідолів, які якось можуть впливати на людину, допо_
магати їй. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін «фети_
шизм» утворено від слова «фейтісу», це те ж саме, що й «талісман»,
«амулет». Найпоширеніша форма фетишизму – носіння амулетів (від
араб. «гамала» – носити). Конкретному предмету_амулету при_
писувалась надприродна магічна сила, здатність охороняти його влас_
ника від лиха, хвороб, поганого впливу. В пізніх релігіях фетишизм
перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хре_
сту, культовим спорудам.
У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі
виникла магія – віра первісних людей у можливість впливу на на_
вколишню дійсність, будь_яке природне явище, на інших людей шля_
хом певних символічних дій: замовлянь, заклинань, примов, обрядів,
церемоній. Саме слово «магія» іранського походження і за змістом
відповідає таким словам, як «чаклунство», «чарівництво».
Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку.
Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців,
які жили 80–50 тисяч років тому. Щодо знайдених у ХIХ–ХХ ст.
пам’яток верхньопалеолітичного періоду (пізній кам’яний вік – 40–
10 тисяч років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені,
свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних
уявлень та обрядів. Магія присутня в танці, що передує полюванню,
в шептанні знахарки, що виганяє хворобу з тіла хворого.
Розрізнялись такі види магії: чорна магія – її мета завдати шкоди
комусь; біла магія – її мета допомогти комусь; любовна магія – її
мета – привернути або відвернути кохання; лікувальна магія – «ша_
манське» лікування хвороб; господарська магія – забезпечення вро_
жаю або успіхів у полюванні; словесна (вербальна) магія.
Первісні люди мали уявлення про існування безсмертної, неза_
лежної від тіла душі людини – анімізм. Вони вірили в те, що померла
людина, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, пе_
реселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існуван_
ня духів – надприродних фантастичних істот.
Існування душі після смерті уявлялось первісній людині ана_
логічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські по_
треби: в їжі, одежі. Цим пояснюється звичай одягати на померлого
кращу одежу і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати
на могилі їжу і воду.
Термін «анімізм» утворено від латинських слів «аnіmа» – душа,
і «аnіmus» – дух. У науковий обіг цей термін запровадив відомий
англійський етнолог Е.Б.Тайлор (1832–1917) в фундаментальній
праці «Первісна культура» (1871) для позначення стадії в історії
розвитку культури.
У другій половині І тисячоліття у різних місцевостях України
існували лука_райковецька (VIII–IX ст.), волинцівська (VII–VIII ст.),
роменська (VII–VIII ст.) та інші культури. Люди були об’єднані в
східнослов’янські союзи племен – дулібів, волинян, древлян, полян,
дреговичів, уличів, тиверців, білих хорватів, сіверян.
Стародавні слов’яни досить добре знали природу свого краю.
Сільське господарство знайомило їх з рослинним і тваринним світом,
початковими елементами метеорології та астрономії. Але нездатність
правильно пояснити явища навколишнього світу приводила до
фантастичних уявлень, що становили суть язичницької релігії –
політеїзму (багатобожжя). Головним богом східних слов’ян був Пе_
рун – бог грому та блискавки. Користувалися повагою в ті часи
Дажбог – «сонячний» бог, який повинен дбати про добрий врожай,
Стрибог – бог вітру й негоди, Сварог – бог_коваль, Ладо – бог хатнього
вогнища. Крім того люди вірили в таких богів, як Велес, Ярило, Коля_
да. По суті, за допомогою цих богів вони пізнавали світ, осмислювали
пори року, зміни в природі, свій взаємозв’язок з нею. Слов’яни дума_
ли, що їх родослівна походить від богів. Автор «Слова о полку Іго_
ревім» називає давньоруський народ «дажбоговими внуками».
Основу язичництва складало обожнення сил природи, сонця як
джерела життя, землі як годувальниці всього живого. За часів язич_
ницької релігії при зустрічі діти низько кланялися і торкалися рука_
ми землі. Цим самим вони бажали зустрічному здоров’я, сили і щед_
рості природи_матері, землі_годувальниці. З дитинства виховувалося
чуйне ставлення до всього живого на землі, до кожної билинки і ко_
машки. Звичаями, громадською думкою заборонялося, наприклад,
бити палицею по землі.
Для світогляду стародавніх слов’ян був характерний антропо_
теокосмізм, тобто нероздільність сфер людського, божественного і
природного, розуміння світу як ніким не створеного, світу – як вічно
живого вогню, який розмірено згасає і розмірено загоряється.
Відомо, що ще до запровадження християнства на Русі розвива_
лася монументальна архітектура – будувались язичницькі рублені з
дерева храми – великі за площею та високі багатоглаві споруди.
У «Повісті минулих літ» згадується про існування у 945 р. в Києві
кам’яного князівського палацу. Розкопки його фундаменту, прове_
дені в 1981–1982 рр. на Старокиївській горі, свідчать, що стіни пала_
цу були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями
з різнокольорових порід порфиру, вапняку, мармуру.
Язичницька релігія, як і християнська, виробила великі цінності,
своєрідну культуру. Після 988 р. християнство поширювалося по Русі
поволі, болісно, непослідовно, здебільшого для широких народних мас
насильно, примусово і повністю так і не витіснило язичництво. Люди
приймали християнство, але й язичництво не кидали. Довгий час у
народі поклонялись язичницьким богам, залишки старих, язич_
ницьких вірувань тримались ще дуже довго. Багато елементів старої
релігії сприйняло і християнство.
Отже, на Русі створювалась змішана віра – двовірство, а точніше,
не двовірство, оскільки людина не може належати до двох вір одно_
часно, а нова синкретична віра як результат обрусіння християнства.
Християнство було своєрідно засвоєно руськими, як і все, що попа_
дало зовні.