 |
|
Політика «українізації» та її згортання. Розстріляне відродження.
Українізація – це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і pp. і була складовою політики коренізації яка проводилась в межах висування СРСР. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:українців на керівні посади;впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1921 pp. і прагнули забезпечити собі підтримку усього населення України. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і pp. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.Наслідки українізації:· 20-і pp. стали періодом подальшого національного відродження. У 1930 p. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %. Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.· Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато-чисельні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.· Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М.Зеров, Г. Косинка, М.Рильський, В. Яловий, В.Сосюра, Л. Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і багатьом іншим.З кінця 20-х pоків політика українізації поступово згортається, оскільки. вона почала виходити за дозволені центром рамки:вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;· зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;· українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати усім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, в т.ч. і український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 pp. О.Шумський, економіст М.Волобуєв. „Хвильовизм”, „шумськізм” і „волобуєвщина” були оголошені проявом „буржуазного націоналізму”, небезпечним „націоналістичнимухилом”.У 1933 p. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано. Термiн "розстрiляне Вiдродження" вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрiй Лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстi впоезiï та прози 20-30-х рр. За це десятилiття (1921-1931) украïнська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчневiдставання й навiть переважити на теренiвiтчизни вплив iнших культур, росiйськоï зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Украïнi нараховувалося 5000 письменникiв). Це вiдродження було пов'язано з тим, що украïнськiмитцiнавiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський Указ) створили тексти, гiднiсвiтовогопоцiновування (П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Украïною своєïдержавностi, з датою украïнiзацiï та рiзнобiчних свобод, обіцяних революцiями 1905-1917 рр. Вийшовши в масiсвоïй з нижчих верств населення (службовцi, рiзночинцi, священики, робiтники, селяни), нове поколiнняукраïнськоïелiти часто не мало можливостi здобути систематичну освiту через вiйну, голод та не обхiднiсть заробляти насущний хлiб. Але, працюючи "на гранi", намагаючись використати всяку можливiсть ознайомитися iзсвiтовою культурою, розправити вiкамискутi крила творчостi, вони просякалисянайсучаснiшимитенденцiями i творили дiйсно актуальне мистецтво. Головними лiтературними об'єднаннями були "Ланка" (пiзнiше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спiлка письменникiв захiдноï Украïни", ЛОЧАФ (об'єднання армiï та флоту). Найвпливовiшим був "Гарт", який пiзнiше був перейменований на "ВАПЛIТЕ" ("ВiльнуАкадемiюПролетарськоïЛiтератури").