Здавалка
Главная | Обратная связь

Взаємозв’язок культури та економіки. Соціальні функції культури



Поняття «культура». Роль культури в діяльносты людини

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Взаємозв’язок культури та економіки. Соціальні функції культури

Для розуміння місця і ролі культури в житті суспільства велике значення має уяснення взаємодії культури з різними сферами життя суспільства і, перш за все, взаємодія культури і економіки. В розумінні цього взаємовідношення виділяються дві протилежні позиції.

Першу позицію найбільш яскраво представляє марксизм. З точки зору марксизму головну роль в житті суспільства грає матеріальне виробництво. “Люди перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією повинні виробляти матеріальні блага”. Культура виростає з економічної діяльності людини, обслуговує цю діяльність. Проте марксизм підкреслює наявність оберненого зв’язку.Протилежну позицію займають Е.Дюркгейм і М. Вебер. Вони вважають, що саме культура грає вирішальну роль в житті суспільства, забезпечує його цілісність і розвиток, впливає на всі сфери суспільного життя і, перш за все, на економіку. В своїй роботі “Протестантська етика і дух капіталізма” німецький соціолог М.Вебер намагався довести, що визначена субкультура створила такі мотивації поведінки, які стимулювали представників цієї субкультури до посиленої поведінки своїх справ на ринкових капіталістичних началах і сприяли формуванню капіталістичних виробничих відносин.

Висновок. Необхідно відмітити, що культура не зводиться до цінностей як готових результатів. Вона вбирає в себе ступінь розвитку самої людини. Без людини немає культури. Культура невід’ємна від всієї життєдіяльності людини. Людина є носієм і творцем культури, вона є перш за все культурно-історична істота. Її людські якості є результат засвоєння ним мови, ціннісних орієнтацій суспільства, а також досвіду та навичок до праці, традицій, звичаїв, духовних і матеріальних цінностей, що залишились від попередніх поколінь і ті, що створює він сам.

Взагалі існує близько 246 визначень терміну “культура”. Відповідно існує багато поглядів щодо цього. Тому дуже важко дотримуватись якоїсь конкретної точки зору і кожну з них описати. В цій роботі приведені деякі з них.

2. кінець 50-х років XIX ст., що є часом її становлення як новітньої культури з народним демократизмом і народною мовою; другий — 60—90-ті роки XIX ст. — час її входження в загальнослов'янський та світовий культурний процес; і третій — початок XX ст. — час утвердження її як великої національної культури світового значен­ня й резонансу. Цей період у розвиткові української культури на­звемо періодом національно-культурного відродження. Найяскрав­іше в процесах творення нової національної моделі культури украї­нський народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії. Доміную­ча, формотворча роль у цьому процесі належала літературі. Всі види новітньої культури, започатковані "Енеїдою" І. Котляревського, далі розвивалася паралельно з літературою, під її безпосереднім благотвор­ним впливом. Саме вона, новітня українська література, першою се­ред інших складових культури, показувала, як треба вирішувати найскладніші проблеми тогочасного духовного життя українського суспільства, утверджувала в його свідомості оптимістичну віру в прий­дешнє. Вона, по-перше, нагадувала про самобутнє і яскраве героїчне минуле свого народу, гідне подиву, возвеличення й наслідування; по-друге, розкривала і виявляла могутні потенційні можливості його найдорожчого скарбу — розмовної мови, з якою український народ здобував право, образно кажучи, на життя й на безсмертя; і, по-третє, показувала, як належить на основі народно-первозданних елементів (фольклору, побуту, звичаїв, вірувань, легенд, обрядовості) творити високе професійне мистецтво.

Цей період ще називають періодом тривалої "неволі і пересліду­вань" української культури, періодом її запеклої боротьби з асимі­ляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, ру­мунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісар-ства. Українці відтіснялися цими ворожими силами на периферію культурного прогресу. Продовжувалося розпочате ще в попередні часи висмоктування українських творчих сил іншими культурами, зокрема російською, чому була підпорядкована вся система науки, освіти, куль­турної політики взагалі часів колоніального режиму.

І Розглядаючи цей період у розвиткові нашої культури, слід звер­нути увагу на те, що українське Відродження — це не копія євро­пейського Відродження, якщо взагалі так можна його назвати. Адже Відродження, Щ° широкою хвилею прокотилося по всіх європей­ських країнах, у кожній з них мало свою специфіку, свої особли­вості. Україна в даному разі не становить винятку. Вона не повто­рює навіть тих моделей, що мали місце у близьких, слов'янських культурах. Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зроби­ла колосальний крок уперед у своєму розвиткові, виявила свою здат­ність: по-перше, синтезувати багатовіковий світовий художній про­цес; по-друге, всім своїм мистецьким арсеналом запропонувати са­мобутнє вирішення багатьох суспільних, етико-філософських і ху­дожніх проблем, які хвилювали людство; по-третє, створити такі ху­дожньо-естетичні цінності, які поставили українську культуру на рівень світової. Отже, перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX — поч. XX ст. вивела українську націю на широкий шлях світового історичного поступу, поставила із невідомості й за­буття в один ряд з найрозвинутішими націями світу.

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.